З чим «їдять» серіали?

02.12.2005
З чим «їдять» серіали?

Володимир Войтенко.

      — Пане Володимире, чи можна зарахувати телесеріали до мистецтва?

      — Не про кожен повнометражний художній фільм можна сказати, що він причетний до мистецтва. Якась стрічка — більш мистецька, якась — менш мистецька. Це залежить від багатьох чинників, починаючи від того, хто ті фільми створює, і закінчуючи тим, які в них вкладаються гроші. Тому не можна говорити, що всі серіали погані, а всі художні фільми — хороші.

      — Як ви прокоментували б той факт, що україномовні серіали, які з'являються на вітчизняному телебаченні, — це швидше виняток, який підтверджує правило. Скажімо, особисто мені не надто віриться, що все впирається в начебто низькі рейтинги україномовної продукції, що ними весь час намагаються себе виправдати телероби. Адже той-таки серіал «Леся + Рома» здобувся як на високий рейтинг, так і на любов українських телеглядачів...

      — Це проблема не комерційних каналів, а державної політики, яка, на жаль, за нової влади практично не змінилася. Є певні інтереси і певні пріоритети у будь-якої держави, і саме держава мусить ці інтереси відстоювати. Себто ставити комерційним каналам певні умови і стежити, щоб ці умови виконувалися. Адже будь-яка комерція пов'язана винятково з бізнесовими речами і на даний момент комерційним телеканалам справді вигідніше, щоб їхні справи велися саме так, як вони ведуться нині. Звичайно, що так не мусить тривати. Держава мусить ставити перед бізнесом конкретні завдання, але й робити певні законодавчі преференції. Держава чомусь не поспішає робити якісь кроки. Тому запитання, подібні до вашого, я чую вже багато років і чутиму ще стільки ж часу, якщо державна політика в цій царині кардинально не зміниться. Скажімо, скільки терпітиме кінематограф відверте знущання над собою у вигляді субтитрів?

      — А саме таке явище як серіал — це не знущання над народом?

      — Ні, не знущання. Як дощ — це не знущання. Вікторіє, ну не можна так прямолінійно ставити запитання! Так, певній частині населення серіали замінюють реальне життя. Але ж комусь і алкоголь замінює це життя, комусь його замінює комп'ютер, комусь — риболовля. Подібного штибу міркування — це відверті дурниці! Кожен сам відповідає за власне життя. Різноманітних спокус надзвичайно багато. Тому не варто в усьому злому звинувачувати винятково серіали. Нам що, Сталін перемикає кнопки на телевізійному пульті, чи кожен усе-таки робить самостійний вибір стосовно того, що йому дивитися і що мають дивитися його діти? Стосовно ж детективів суспільство вже визначилося нарешті, що гарно написаний твір у цьому жанрі — теж має право належати до високої літератури. Так само і з серіалами. Вони мають багато різних піджанрів, підвидів і багато критеріїв їхнього оцінювання. Адже зовсім не обов'язково серіал, знятий за добрим літературним твором, автоматично зараховуватиметься до високого мистецтва. Якщо його знято погано, то авторитет літературного твору на нього аж ніяк не пошириться. Скажімо, Микола Засєєв-Руденко зняв просто жахливий серіал за «Чорною радою» Куліша, а Андрій Дончик зняв доволі симпатичну чотирисерійну стрічку за мотивами «Украденого щастя» Франка. Серіали — це окремий жанр телевізійного мистецтва, тому не можна узагальнювати, мовляв, серіали «отуплюють» народ, їх усі треба заборонити. Якби цей жанр не мав потенційного глядача у вільному суспільстві, то він би просто зник як явище. Проблема ж якості у виробництві серіалів існуватиме завжди. Адже це — певний конвеєр, де досить непросто досягти, щоб кожна серія мала однаково високий рівень.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>