Чи візьме Україна нафту у свої руки?

      Рік, що поступово добігає кінця, «подарував» Україні спочатку бензинову кризу, потім стрім-кий ріст цін на нафтопродукти, а потім унікальну акцію протесту вітчизняних перевізників, які нагадували чинній владі, що в часи Помаранчевої революції Юлія Тимошенко обіцяла, крім всього іншого, ще й дешеве пальне. Держава робить спроби подолати власну енергетичну залежність, однак нічого путнього з цих потуг у керівництва країни поки що не виходить. А тим часом вихід із ситуації лежить, здається, на поверхні.

      Днями голова підкомітету Комі-тету Верховної Ради з питань ПЕК, ядерної політики і ядерної безпеки, голова парламентської слідчої комісії у справі Кременчуцького НПЗ Олекса Гудима задекларував про власне переконання в тому, що держава може самостійно впливати на внутрі-шній ринок нафти і нафтопродуктів. Як приклад народний депутат навів Кременчуцький НПЗ (ЗАТ «Укртатнафта»), навколо якого йде судовий розгляд із приводу незаконної приватизації 18 відсотків акцій цього підприємства двома офшорними компаніями. Гудима заявив, що впевнений — якщо суд відсудить 18 відсотків акцій цього підприємства в офшорів, які замішані в різного роду зловживаннях, то НАК «Нафтогаз України», а значить і держава отримають можливість суттєво посилити свій вплив на це підприємство і, відповідно, на ринок нафтопродуктів. Крім того, народний депутат нагадав, що в поточному році Антимонопольний комітет України визнав ЗАТ «Укртатнафта» одним із монополістів на ринку нафтопродуктів, який займає більше 30 відсотків ринку, а спільно з ТОВ «ЛІНОС» — понад 60 відсотків.

      Таким чином, складається парадоксально-абсурдна ситуація — Україна ледь не по всьому світу шукає альтернативні джерела постачання палива, бореться за диверсифікацію ризиків, а в середині самої країни існують структури (до речі, фактично повністю підконтрольні російському капіталу, який тримає вітчизняну економіку на енергетичному «гачку»), які паливні кризи, по суті, плекають. Вихід із такої ситуації напрошується сам собою — держава повинна взяти під власний контроль стратегічні для економічної і національної безпеки нафтопромислові підприємства, принаймні ті, в яких вона є власником значних пакетів акцій, але не здійснює операційного контролю над ними, себто в першу чергу «Укрнафту» та «Укртатнафту».

      Поки що ж становище виглядає так, як це описав Олекса Гудима. Найбільший нафтопереробний завод держави — Кременчуцький НПЗ (ЗАТ «Укртатнафта»). Держава має 43 відсотки акцій цього підприємства, ще 38 відсотків акцій контролюють татарські (не менше й російські) власники, для яких національні інтереси України, ясна річ, не є пріоритетом. Перші кроки в одержанні контролю над підприємством були вже зроблені НАК «Нафтобаз України» і судовими інстанціями — згідно з касаційною скаргою НАКу, судом було визнано незаконність придбання офшорними компаніями Sea Group і Amruz Tradіng 18 відсотків акцій «Укртатнафти» за векселі.

      Зараз органами керування ЗАТ «Укртатнафта» є загальні збори акціонерів, наглядова рада (з боку татарських акціонерів голова і 3 члени, з української сторони 7 чоловік) і правління. Склад наглядової ради сформований ще за президентства Леоніда Кучми, і сьогодні в цю структуру входять люди, що вже втратили свої посади і, відповідно, повинні бути виключені зі складу наглядової ради ЗАТ. Справа з правлінням — схожа. Цей орган було сформовано за часів Даниловича, і представляє він переважно інтереси татарських акціонерів. Тому, незважаючи на наявність в України значного пакета акцій, фактично керуванням підприємства (постачання нафти , її переробка і реалізація нафтопродуктів) цілком займається іноземна сторона.

      Підприємство обсіли різного роду дiлки та посередники, які й забирають собі більшу частину прибутків від роботи підприємства. В результаті, виходячи з фактичних наслідків діяльності ЗАТ «Укртатнафта», у вересні цього року спливла цікава цифра — розмір недоотриманого (кошти виведені в офшорні зони тощо) прибутку становить майже13 млн. доларів. Відповідно, зменшується розмір прибутку державного підпри-ємства, а також податкових відрахувань у бюджет України.

      Алгоритм подолання такої системи, знову ж, таки не є складним. Для досягнення паритету в керуванні ЗАТ «Укртатнафта» з акціонерами з Російської Федерації необхідно терміново провести збори акціонерів і призначити нових членів Наглядової ради, що будуть забезпечувати захист інтересів України. Потім — призначення нового складу правління «Укртатнафти» і голови правління, функція яких повинна полягати в керуванні підприємством з максимальною прибутковістю, контролі нафтової сировини, що постачається, і реалізації нафтопродуктів. І головне — захисті державних інтересів і зниженні монопольного впливу з боку російських нафтових компаній.

      На жаль, реалізувати таку не-складну схему керівництво вітчиз-няного паливно-енергетичного комплексу чомусь поки не в змозі: чи то руки не доходять, чи хтось спеціально зацікавлений у збереженні такої системи. І це головна проблема, яка загрожує країні не менше, ніж російський енергетичний «гачок».

Микола ПАВЛЕНКО.