Малюнок Андрiя ПОТОПАЛЬСЬКОГО.
Інформація про взяття під варту голови Конотопської райдержадміністрації була надрукована в «УМ» практично одночасно з місцевою звісткою, що його з-під варти вже випущено. Тож зразу пролунав дзвінок із Дубов'язівки: «Як це Калиту відпустили? Чого це депутати захищати його почали? Ви приїдьте, ми вам розкажемо, що він на виборах тут робив! У нас коли люди дізналися, що його відпустили, то й картоплю кинули копати, ходять, говорять: що ж це таке?!»
«По наказу Щербаня Калита В.Г. (права тоді рука) розвалив цукровий завод, котрий був відремонтований і підготовлений до пуску. Навіть холодну пробу уже провели, завозився буряк. Калита В.Г. забороняв колгоспам завозити буряк у Дубов'язівку, відправляючи всіх за 100 км під Суми та Буринь. А завод відразу почали знищувати, розкрадати. Продали два нових тепловози за 60 тисяч, куди й кому невідомо, навіть суд міста Конотопа не доказав. Техніку роздали в оренду, а акції сахарного заводу пішли наліво... Завод, колись із кращих в Україні, стоїть і вмивається сльозами від того, як його й зараз випилюють, розкрадають і здають на металобрухт. Було колись і селище наше гарним, а зараз розвалене, ніби після війни...» Це — дослівна цитата з листа мешканців Дубов'язівки до чергової інстанції.
Закриття цукрового заводу стало тим поворотним пунктом у житті селища, за яким — тупик. Близько п'ятисот людей лишилися без роботи. Якщо врахувати, що загалом у селищі три тисячі населення, з яких понад дві тисячі пенсіонерів, то маємо приклад такого собі економічного краху місцевого масштабу. Хоча в ньому віддзеркалюються масштаби значно більші.
Люди, які стають до розмови, називають конкретні імена винуватцiв того занепаду. Власників заводів, до яких «треба було» возити буряки, завертаючи їх від Дубов'язівки; тих, хто ті накази віддавав; тих, хто сприяв розбазаренню заводського майна і сьогодні продовжує занедбувати селище... Пишуть ті імена в листах, розсилаючи їх до Сум та Києва, тільки відповідей не отримують.
«Посьолок просто убитий — Чорнобиль...» — зітхає жінка. «Дитсадок був кращий в області, всі комісії до нас возили, тепер закрили й розтягли», — не може втримати хвилювання інша. «Навіть у тюрмі баня є, а в нас, у Дубов'язівці, немає», — іронізує літній чоловік. «Почали на зборах питати, чого ж лікарню закрили, а Калита вiдповiдає: «Для кого, для бомжів мені ту лікарню тримати?». Це ветеранові так сказав. Та чого ж ми бомжі? Довели ж село до такого...» «Коли у мене температура сорок була, то шість годин до «скорої» додзвонитися не могли. А як і приїдуть, то кажуть: давай гроші за бензин...» І ще перераховують: побуткомбінат — був, молочна кухня — була, ветлабораторія — була, аптека — була, освітлення на вулицях...
Для ілюстрації підводять до будинку культури, який зяє вийнятими вікнами, а всередині, як зазирнути, чорніє грунт iз-під акуратно знятої підлоги. Хочете, — і вам розкажуть, хто ті дошки знімав у вранішній час...
«Тому ми висловили недовіру й голові селищної ради Марусиченко, й голові райадміністрації Калиті. Надіялися на нову владу, вручили того листа на прийомі особисто голові обласної адміністрації, він сказав, що передасть до прокуратури, тільки й досі відповіді немає... І враження в нас склалося таке, що ті списки прізвищ під листом недовіри сюди ж до влади й повернули. Бо вже ходили до людей, запитували, чого це ви проти, казали, що треба під іншим листом підписатися».
Розповідають: коли стало відомо, що стосовно голови райдержадміністрації порушили кримінальну справу за «виборчу діяльність» і помістили його до СІЗО, люди знов повірили в справедливість. Та за кілька днів керівника випустили під заставу. Тоді й пролунав у корпункті дзвінок із Дубов'язівки — запрошення зустрітися. Голос у слухавці був бойовий.
За кілька днів, коли приїхала до селища, настрій відчутно змінився. «Що, мирову підписали з Януковичем?» — запитували одне одного люди заміть привітання. «Амністія тепер? Усім бандитам все пробачити?»
Недавня виборча активістка показувала листи, протокол сільських зборів, список підписів за недовіру владі. Я збиралася робити виписки, а її застерегла, щоб зберігала оригінали. Та жінка раптом простягнула папери: «Забирайте. Мені це більше не треба».
Можливо, ніколи не пролунали б уголос звинувачення на адресу керівників: ми звикли державні проблеми обговорювати на кухні, — так безпечніше. Та й спробуй доведи щось у цьому житті! Як написано в цитованому вже листі про селищний бюджет: «Люди у великому сумніві... Але те, що гроші розкрадають, ми не можемо доказати, бо у них «криша», а ми біднота, нікому не потрібна».
Голос порізався завдяки президентським виборам, які розбудили в людях надію: щось зміниться на краще. Ця надія та незмога й далі жити по-старому вивели людей на свій маленький селищний Майдан. Аби протидіяти фальсифікаціям, аби відстояти свою гідність та майбутнє своїх дітей.
«Нам у третьому турі дали списки з першого, — розповідає член виборчої комісії Любов Бормотова, — то ми прибрали 57 «мертвих душ». Навіть люди, які п'ять років тому виїхали за кордон, — і ті, виявляється, у нас спочатку голосували. Ми впевнені, що були на першому турі підмінені бюлетені: Януковичу поклали Ющенкові голоси і так написали протокол. Тому на другому турі ми всі зійшлися під школу, вікна обліпили і стежили, як голоси рахують».
Сценарій виборів у селищі схожий на традиційно незаконний: втручання державних службовців, відкриті виступи їх у районній пресі з агітацією за «свого» кандидата, підкупи, про які в районі, здається, говорять усі... Ще й досі в селищі з обуренням згадують виступ на передвиборчому мітингу селищного голови Тамари Марусиченко, яка запевнила приїжджих політиків, що Дубов'язівка проголосує за Януковича. «І чого це треба було за нас розписуватися?!». І т. д., і т. п...
Отже, повідомлення про кримінальні справи, порушені щодо районного начальства за виборчі порушення, песимізм, що з'явився, трохи розвіяли: є таки правда! Але приїхали п'ять нардепів, які, на думку людей, почали активно захищати саме Василя Калиту.
На обласному телеканалі представник Партії регіонів Іван Вернидубов, член комісії Верховної Ради з питань боротьби з організованою злочинністю та корупцією, виступив на захист осіб, яким пред'явили звинувачення у порушенні виборчого законодавства, закинувши працівникам Конотопської міської прокуратури перевищення службових повноважень. Чи не водночас Калиту звільняють під заставу — 20 тисяч гривень, які вніс його син.
«А де ж всі ті депутати були, коли у нас цукрозавод закривали?! Коли село розвалювали? — гнівно запитували мене у Дубов'язівці. — Ми скільки листів писали, хоча б один хтось приїхав. А тут аж п'ятеро! Свого захищати?».
Можливо, люди в селищі упереджені? Можливо, загалом ситуація в районі зразкова? Процитую ще один лист «нагору», копію якого передали мені в Конотопі.
«Ми, жителі села К., звертаємося до вас, щоб виразити свій біль і біль усього села... Керує нашим господарством Ш.. Під час виборів вона вела агітацію за Януковича. Коли о 20-й годині закінчили голосувати, при рахуванні голосів перемогу здобув Ющенко В.А.. Під керуванням заступника голови райдержадміністрації, депутата райради по нашому округу Г. і директора ПСП Ш. вибори були сфальсифікованими. При цьому Ш. обізвала людей бидлом». Далі детально описується економічний занепад села.. «...На сьогодні в господарстві немає жодного кілограма кондиційного насіння. Чим же директор думає сіяти? Від попереднього директора прийнято 162 гол. корів, 216 телиць, 161 — свиней, 18 коней. А на сьогодні нараховується корів — 58, телиць — 59, свиней — 34, коней — 3, одне лоша. Різницю директор вирізав і продав. А ця ж худоба — людська власність, розпайована. А зараз корови падають на ноги, їх дорізають з телятками, яких вони не можуть народити. Але на це не звертають уваги. Ш. підтримує голова держрайадміністрації Калита В. Г., який вів бурхливу діяльність на підтримку Януковича. Він і зараз залишився на цій посаді. То про що можна говорити? Тому наш директор ні на що й не реагує. Кормів немає, а він розкошує, купує машину «Нива» за 50 тисяч гривень і всім каже, що його не знімуть, бо він має приватне підприємство...»
Ще люди в селах і в Конотопі ставлять немало запитань. Як вийшло, що голова райдержадміністрації за два роки зміг побудувати собі такий видатний будинок? Чому в районній адміністрації на неостанніх посадах працюють його близькі родичі? Чи правда, що його рідним належать немало акцій місцевих підприємств? Чи справді він на підставних осіб приватизував чимало районної землі?.. Хто відповість на ці запитання? Можливо, нардепи з комісії по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією?
Ми хотіли поговорити з самим Василем Григоровичем, але на дзвінок до його приймальні відповіли, що зустрітися з ним неможливо, — лікується на стаціонарі. Однак не надати йому слова було б неправильно, тому процитуємо його виступ на зборах у селі Дубов'язівка з газети «Сільські горизонти»: «За роки, що живу на цій землі, я намагався працювати чесно, — сказав Калита. — Чесно працювати над вирішенням покладених на голову райдержадміністрації обов'язків...»
Приводом для порушення кримінальної справи щодо заступника голови Конотопської райдержадміністрації Б. та самого голови Василя Калити стали факти, встановлені під час перевірки області міліцейським підрозділом із Києва. Держслужбовцям інкримінували перешкоджання в здійсненні вільного волевиявлення та давання хабарів iз метою фальсифікувати результати голосування. Справу порушила обласна прокуратура, передавши її в провадження Конотопської міської прокуратури. Оскільки мова йшла про отримання хабарів головами дільничних комісій, їх усіх необхідно було допитати. І голови почали давати свідчення, що підтверджували попередні дані. За рішенням суду Б., було взято під варту. Пана Калиту запросили для надання свідчень. Він не з'явився. Запросили знов, і по телефону він пообіцяв бути, але знов не з'явився. Тим часом до прокуратури щоразу запрошують із сіл людей для проведення очних ставок. Через неявку Калити відпускають, запрошують знову...
Зрештою виявляється, що Калити в Конотопі немає. Знаходять його в одній з київських лікарень, у платному відділенні психосоматичних розладів. Слідчий Юлія Волосюк говорить, що, дізнавшись про це, вона мусила проконсультуватися з лікарями: чи можна допитувати пацієнта. Їй пояснили, що стан його цілком нормальний, а лікується він від стресу. (Шкода, що наш загальний добробут ще не надто високий — від цього скільком треба лікуватися! Хоча, з іншого боку, може, й не шкода: залягла б практично вся Україна до психосоматики і надовго, бо ж стрес ми всі переживаємо хронічний.) Утім, приїхавши до Києва, працівники Конотопської прокуратури Калити у відділенні не знайшли. Він зник, не попередивши персонал, у невідомому напрямку. Оскільки, окрім усього, оперативні дані свідчили, що пан голова намагається зустрічатися зі свідками й чинити на них тиск, слідчий оголосила його в розшук. Суд прийняв рішення про взяття Калити під варту.
«Калита в ті дні дзвонив і мені особисто, — говорить обласний прокурор Олександр Горбань. — Я йому пояснив, що ніяке переховування не вирішить проблеми. Треба з'явитися й дати свідчення. Але він знову до слідчого не з'явився...»
Зате з'являються депутати з Києва, які починають відновлювати справедливість у Конотопі. Чого гріха таїти, до органів прокуратури, як і загалом до правоохоронних органів, останнім часом у українців є чимало запитань. Наскільки нарікання були справедливими цього разу?
У своєму виступі на обласному телебаченні нардеп Вернидубов звинуватив прокуратуру в порушенні прав двох директорів шкіл, екс-голів сільських виборчих комісій, під час досудового слідства. «Цю заяву ми перевірили, — говорить прокурор Горбань. — І вона не відповідає дійсності. Так, з телеекрана було сказано, що працівники міліції приїхали до сіл, одягли на жінок наручники й повезли до Конотопа. Самі жінки говорять, що їм лише вручили повістки, а до райцентру вони приїхали самі».
Є й інші розбіжності. Так, підтверджене в судовому порядку рішення слідчого про затримання цих осіб не перевищувало її повноважень. Тим паче, недавні члени виборчої комісії однозначно засвідчили: одна з директорів—голів комісій змушувала до порушення закону, використовуючи при цьому їх пряму залежність — вони були вчителями її школи. Наручники на затриманих були одягнені лише після прийняття відповідного рішення вже в прокуратурі. І до СІЗО їх везли не у трамваї, як говорилося нардепом, а в автомобілі.
Загалом виявилося, що до слідчого не можна пред'явити службових претензій, — лише людські. Затримання однієї з директорів можна було не проводити з огляду на те, що в неї вдома лишилася неповнолітня дитина. Отже, суто по-людськи вжиті засоби не виправдовували мети. І тут втручання нардепів виправдане — з людської точки зору. Шкода лише, що не завжди бувають депутати настільки уважними. Он скільки справ на Сумщині протягом минулого року «пробуксовувалися» правоохоронцями, і йшлося про значно серйозніші речі. Та ніхто не турбувався так навально, як цього разу.
Через нагнітання пристрастей справа була забрана для ведення обласною прокуратурою. Слідство триває.
Напевно, найменш коректними щодо люду стали сказані в цей час офіційними особами слова про те, що не варто галас піднімати через якісь кілька переплутаних під час виборів голосів. Принаймні цитували їх мені найчастіше. І з обуренням. «Які ж кілька голосів, якщо суцільний обман був?» «Ми дивилися, аби правильно порахували, так голова виборчої комісії якими словами нас не лаяла». «Якби не ці наші голоси, то чи був би Ющенко Президентом?!» — казали мені в Дубов'язівці.
Член виборчої комісії в селі Дептівка, активістка конотопської «Просвіти» Зоя Шалівська пригадує, як після обману в першому турі люди не вірили, що їхнi голоси порахують правильно. Старенькі з ціпками, інвалід на милицях здалеку самотужки добиралися до виборчої дільниці, несучи туди свій один голос, бо знали, що у скриньках їхнi бюлетені можуть підмінити. Зовсім старий дід прийшов на дільницю: «Тут, кажуть, хтось від Ющенка є? — і простяг Зої старезний гасовий ліхтар. — Оце тримай. Кажуть, світло вимикати будуть, так щоб ти світила»... До ночі стояли, обліпивши вікна, вимагаючи «бомагу на руки». А деякі члени виборчої комісії після складання протоколу плакали, бо не вірили, що цього разу їх сумління лишилося незгвалтованим...
Звичайно, підписаний меморандум, рішення (хай i тимчасове) про недоторканність депутатів — речі серйозні. Але ж закон для кожного — попри всі політичні моменти! — має лишатися Законом. Інакше нічого у своїй державі ми не досягнемо. Та й хто врешті вибиратиме вас, шановні панове політики, якщо так зневажатимете ви бодай один людський голос?
Я розумію людей, які сьогодні повторюють, що більше не підуть на вибори. Адже у країні, по суті, йшла неоголошена громадянська війна. Не просто протистояння людей і влади, людей і політичного криміналітету. А саме ота, коли батько — на сина, а брат на брата. Мені розповідали, як у селах розпадалися сім'ї, бо політичні баталії розгоралися й на такому рівні. Люди відчули, що мають і можуть щось змінити в своєму приниженому житті. Але, вважають, не склалось.
Давайте подумаємо: а чи просто за Віктора та Юлю кожен виходив на свій великий чи маленький Майдан? Ющенко був символом, прапором за відстоювання кожним самого себе, свого права, своєї гідності. І люди себе відстояли. Інша річ — хотілося не просто перемоги, а й кращого життя за нею. Цього ще не відбулося. Але чи значить, що треба просто скласти руки чи знов замкнутися на своїх кухнях? Один раз люди вже довели, що їх треба поважати і з ними треба рахуватися. Хай зрозуміли це не всі. Але ж хіба не може прийти час, коли це стане особистим горем тих, хто не зрозумів?..
Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>
Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>
Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>
«В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>
Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>
Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>
