На городі бузина, а в Києві дядько

      З вулиці Банкової вийшов дивний Указ «Про вдосконалення державного управління в інформаційній сфері» (№ 1338/2005 від 26 вересня ц. р.):

      «З метою підвищення ефективності реалізації державної мовної політики постановляю:

      1. Установити, що головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної мовної політики є Міністерство культури і туризму України.

      2. Кабінету Міністрів України в місячний термін:    

вирішити в установленому порядку питання щодо покладення на Міністерство юстиції України функцій з державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств;

      підготувати проект закону про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» щодо покладення завдань і повноважень Національної експертної комісії України з питань захисту суспільної моралі на Державний комітет телебачення і радіомовлення України та інші відповідні центральні органи виконавчої влади;

      переглянути граничну чисельність працівників Міністерства культури і туризму України, Міністерства юстиції України, Державного комітету телебачення і радіомовлення України з урахуванням положень цього указу;

      подати в установленому порядку пропозиції щодо приведення актів Президента України у відповідність із цим указом».

      Дивність підписаного Віктором Ющенком указу не в суконній мові канцеляриту, а в його змісті. Незрозуміло, про що цей документ. Якщо йдеться про інформаційну сферу, як заявлено в назві, то до чого тут Міністерства юстиції та культури і туризму (в народі — культуризму)? До чого тут мовна політика і захист суспільної моралі? Здається, суцільна абракадабра.

      Пояснення цьому, з дозволу сказати, «нормативно-правовому актові» можна шукати, мені здається, в задавненій проблемі Івана Чижа, якого двічі нова влада пробувала відправити у відставку з посади голови Держкомтелерадіо, однак безуспішно — Верховна Рада не дала своєї згоди на це. І поки Іван Чиж суміщає головування в Комітеті і свій майже напівпідпільний стан, колишній Кабінет Міністрів вирішив, очевидно, позбавити Держкомтелерадіо Чижа частини повноважень, натомість додавши до його функцій контроль за Законом «Про захист суспільної моралі», від якого всі відхрещуються, як чорт від ладану.

      Чи думали ті, хто причетний до цього указу і в уряді, і в секретаріаті Президента, про мову чи, скажімо, про мораль? Навряд. Викликає сумнів і те, що Мін'юст, який реєструватиме друковані ЗМІ, зробить спробу скоротити реєстрацію видань російською мовою, які домінують на українському ринку. І те, що функції державної мовної політики передали з одного органу, який навіть критеріїв цієї самої політики не виробив, до іншого, який також цією самою політикою займатися не буде, наштовхує на думку, що ні Президент України, ні будь-хто інший із впливових політичних гравців не мають жодної серйозної концепції і навіть не думають про це.

      Пікантності цьому указові додають дві речі: відставка Оксани Білозір із посади міністра культури і туризму і призначення Анатолія Кінаха секретарем Ради національної безпеки та оборони. Нагадаю, що очолюваний саме Кінахом уряд, який прийшов на зміну урядові Ющенка в травні 2001 року, ліквідував сектор моніторингу мовної політики в Кабміні, створений розпорядженням Ющенка, а пізніше ініціював ліквідацію Ради з питань мовної політики при Президентові України.

Тарас МАРУСИК.