Як перестрибнути орденську планку?

29.09.2005
Як перестрибнути орденську планку?

      Стаття «Чому я не хочу бути заслуженим» в «УМ» від 30 серпня є абсолютно доречною і своєчасною, оскільки цілком слушно привертає увагу до важливих речей: девальвації нагород; хиб у порядку визначення тих, кого нагороджують; недоліків у діяльності Комісії з питань державних нагород і геральдики. Займаючись фалеристикою понад 40 років, не можу не підтримати думок автора з порушених питань.

      Проте газета зосереджується на питаннях фалеристики прикладної (уживаної), називає конкретних нагороджених. Я персоналій умисно уникну, оскільки вважаю ці питання дещо другорядними. Першорядними, як на мене, є, все ж, питання фалеристики теоретичної (загальної). Й одразу наголошу: недоліки в нагородній справі України визначальною мірою є наслідком того, що прийняття рішень щодо окремих елементів нагородної справи обгрунтовувалося не положеннями фалеристики — міжнародної допоміжної історичної дисципліни, а наслідуванням принципів побудови і зразків недолугої радянської системи, творці якої свідомо нехтували досвідом створених протягом століть західноєвропейських систем як «класово ворожих».

Отже, мої зауваження.

      Почнемо з пойменування «Комісії пана Брюховецького». Назва Комісія державних нагород та геральдики, хоч якою пишномовною і поважною вона видається, є насправді механічним сполученням трьох слів, некоректним на понятійному рівні. Слушною була б назва — Комісія з державної символіки і нагород, що всебічно охоплювала б коло питань, якими цей допоміжний орган мав би опікуватися: конкретною символікою — предметами геральдики (герби), вексилології (прапори), а також фалеристики (нагороди).

Нагадаю слова з відомого мультфільму: “Как вы яхту назовете, так она и поплывет». Оновлена Комісія «поплила» дещо невивіреним галсом.  Далі. До Закону України «Про державні нагороди України» мали б бути внесені зміни не тільки у зв'язку із заснуванням нових нагород — його має бути доопрацьовано.

      Проходженням цього закону у Верховній Раді України опікувався Роман Безсмертний, на той час — представник Президента в парламенті. Мені довелося дати йому дві грунтовні консультації, внаслідок чого до законопроекту було внесено близько двадцяти виправлень, але деякі зауваження все ж не були враховані (без наведення контраргументів). Пан Роман обіцяв згодом зміни внести, проте хоча закон і змінювався вже шість разів, не вніс. Мабуть, переймався вже іншим.

      Наведу одне з неврахованих зауважень, що всі ці роки очікує на втілення в законі. Частина 4 статті 5 викладена так: «Громадяни України можуть бути удостоєні нагород іноземних держав». Ця фраза є доречною хіба що в газетній публіцистиці, проте ніяк не в акті законодавства. Цією частиною встановлюється правова норма, у якої (як і у будь-якої правової норми) мають бути об'єкти (ті, кого норма стосується) і суб'єкти (ті, хто застосовує норму). Об'єкти — це громадяни України, а суб'єкти — глави іноземних держав, які мають нагороджувати. Однак, вони керуватимуться не актом Верховної Ради, чия юрисдикція обмежена кордоном і громадянами України, а власними актами. І можуть вирішити: українців не нагороджувати. Тому норма українського закону є некоректною. Коректним з правової точки зору був би такий текст: «Громадяни України можуть, у разі нагородження, приймати нагороди іноземних держав».

      У Концепцію вдосконалення нагородної справи в Україні, схваленій Президентом Ющенком в указі від 18 серпня, неодноразово згадується «державна нагородна політика». Проте що це за штука, ніде не пояснюється. Засади цієї політики на виконання припису пункту 5 статті 85 Конституції України потрібно або викласти окремим розділом у згаданому законі, або окремим актом Верховної Ради. Однак у Концепції таке завдання не ставиться, міститься лише заклик до «реалізації державної нагородної політики», ніяк не визначеної.

      Також «УМ» висловлює думки щодо окремих достойників — Героїв України. Та, як видно, обговорювати потрібно не те, варті чи ні цього звання окремі особи, а чи потрібна взагалі така нагорода (звання) у новій Україні. Що то є «Герой держави» на понятійному рівні, наскільки зараз є доречним запозичення звання, введеного з ідеологічних міркувань компартійним керівництвом СРСР і продубльованого «за прикладом старшого брата» керівниками окремих держав «соціалістичного табору». Як може одна людина (Президент) на свій розсуд чи за клопотанням «групи товаришів» проголошувати певну особу героєм.

      Йосип Сталін, який грав роль живого бога, одних нарікав героями, інших — ворогами народу, до числа яких інколи потрапляли вчорашні герої, яких після того вже не згадували не лише як «героїв», а й як осіб, які взагалі жили на світі білому.

      Чому в демократичній державі для того, щоб відзначити громадянина за певні звершення на благо держави, замало багатьох орденів? Чи є якась логіка фалеристична (або загальнолюдський здоровий глузд) у тому, щоб спортсмена України, якого не можна відзначити орденом «За мужність», оскільки, згідно зі статутом, підставою для відзначення має бути «особиста мужність і героїзм... в умовах пов'язаних із ризиком для життя», а значно вищою відзнакою — званням Героя — можна? Хоча який-то «героїзм» на спортивних майданчиках?

      Указ Президента України викликає кілька питань і щодо його змісту та викладення. Зокрема, яке місце ордена Свободи (запропонованого в указі глави держави № 1177/2005) в ієрархії українських нагород (це не штучне питання, оскільки від відповіді на нього залежатиме проект знаку ордена)? І як комісія з нагородної справи, що, за Законом, є лише дорадчим органом при Президентові, може проводити всеукраїнський конкурс — захід, який вимагатиме як прийняття рішень, так і розпорядчих вказівок певним установам?

Дискусійною є й теза згаданої концепції, що склад нагороджених має «відповідати соціальній структурі суспільства». На перший погляд — демократично, проте ця теза не пасує викладеній у Концепції слушній засаді — «відповідності нагородження заслугам особи, яка нагороджується». Уявімо (а це може бути цілковито реальним), що особи певного суспільного прошарку зробили для держави більше, ніж представники інших, проте мусять задовольнятись «демократичною» зрівнялівкою — «відповідно до соціальної структури». Тож тут ще чимале поле для роздумiв...

 Вадим РЕДЬКО,
 незалежний експерт з фалеристики й вексилології.
  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>