Іванов та його сумніви

      Позавчорашні переговори міністрів закордонних справ України та РФ та інформація, яку було після них надано пресі, тільки зайве підкреслила, що будівництво дамби від Тамані до Тузли — не примха краснодарських козацьких вождів, а продумана державна політика Росії. Перед початком київських переговорів Ігор Іванов, керівник зовнішньополітичного відомства РФ, запевнив, що Росія поважає територіальну цілісність України, що для нормальної людини з навіть посереднім IQ означає: Росія не піддає сумнівам непорушність українських державних кордонів, у межу яких, згідно зi ще радянськими документами, а також низкою хронологічно наступних українсько-російських договорів, входить і острів Коса Тузла. Утім надвечір, після кількагодинних засідань фахівців обох міністерств, п. Іванов вийшов до журналістів уже з іншою думкою: росіяни, сказав він обережно, сумніваються у приналежності Тузли Україні. Розумна обережність, у народi звана хитрістю, — гарна зброя дипломатів. Однак непогано її зміцнити ще й якимись документами. «Є документи, представлені українською стороною зі своїм обгрунтуванням, є документи, представлені російською стороною... Різні документи можна по-різному трактувати», — пояснив Iванов. Ніхто за минулу добу, зокрема і  з російського боку, не розтлумачив, що ж то за новоявлені документи, які засвідчують приналежність Тузли Краснодарському краю; про них, тобто, нічого не відомо ні сьогодні, ні раніше, бо ж досі Москва не пред'явила жодного паперу на користь тези про «російську прописку» острова. За два дні до згаданих переговорів Леонід Осовалюк, начальник відділу МЗС з правового оформлення державного кордону України, сказав журналістам: «На сьогодні російська сторона не пред'явила жодного документа, який би ставив під сумнів належність острова Коса Тузла Україні, а також жодного документа, який би ставив під сумнів правильність нанесення лінії держкордону між Україною та Російською Федерацією у Керченській протоці». Більше того, як передає УНІАН, п. Осовалюк переконаний, що «таких документів у природі не існує, тому що в Радянському Союзі дуже чітко було поставлено роботу з відстеження правильності нанесення лінії кордонів між союзними республіками, сусідніми державами, тож будь-яких подвійних документів на цю тему бути не може». Банальна логіка спостерігача підказує, що український дипломат навряд чи помиляється, адже якби в Росії були серйозні альтернативні документи на користь російської приналежності Тузли, Москва вихопила б їх із кишені в першу ж секунду після початку скандалу навколо дамби, а якщо бути точнішим — то це сталося б ще 13 років тому.

      Не сприяла реанімації втраченого за останній місяць міфу про дружбу двох братніх народів і ще одна заявка російського міністра, зроблена у Києві, — про те, що «перебування українських прикордонників на острові Тузла навряд чи відповідає нинішній ситуації». Наш міністр у відповідь не наважився закинути щось зухвало-адекватне, приміром про «невідповідність ситуації перебування російських прикордонників на дамбі та поблизу неї». Однак відповідь Костянтина Грищенка була твердою: «Це безперечно українська територія, і прикордонники там не стільки для того, щоб охороняти, скільки довести те, у що ми віримо».

      Після переговорів делегацій МЗС двох держав стало також зрозумілим, що питання Тузли Москва тісно пов'язує з вирішенням проблеми щодо розмежування морського простору в Азові та Керченській протоці. Загалом київська зустріч міністрів стала не етапною в переговорах щодо морського кордону між Україною та Росією, а, так би мовити, ознайомчою. Це засвідчив і Ігор Іванов на заключній прес-конференції, мовляв, делегації не ухвалювали рішення по суті, а заслуховували позиції одне одного. Наступні кроки намацуватимуть заступники міністрів — пп. Моцик (від України) та Калюжний (від Росії) — на консультаціях, запланованих на наступний тиждень, конкретно — на 5 листопада.