Сонячні грона завжди в ціні

      Уже майже місяць приїжджий люд, та й самі кримчани смакують виноград нового врожаю. Його асортимент, щоправда, доволі бідний — два-три сорти, не беручи до уваги приблизно стільки ж завезених, турецьких чи італійських. Роздрібна ціна на сонячні грона на сімферопольських ринках станом на кінець серпня зафіксована на рівні 3-10 гривень за кілограм. Для порівняння: на Лук'янівському ринку в Києві вона коливається в межах 6-7 гривень, тоді як на вінницькому «Урожаї» і «Зеленому» в Ужгороді наближається до абсолютного максимуму — 18 гривень.

Підтримуйте вітчизняного виробника

      Подібною статистикою мене «озброїли» в Кримському представництві Проекту аграрного маркетингу (ПАМ). Його координатор та спеціаліст iз розвитку асоціацій та кооперативів Микола Гаврилюк за всю країну розписуватись не наважується, а от стосовно рідного півострова високу ціну на ягоду пояснює передусім сезонним попитом курортників і водночас низькою пропозицією місцевих товаровиробників. Адже вони традиційно культивують технічні сорти, що йдуть на виробництво вина.

      Частка ж столового винограду становить лише 15 відсотків валового збору (цьогоріч він очікується на рівні 75 тисяч тонн) і то з урахуванням тих сортів, зокрема Молдови, Ркацителі, які знову-таки паралельно використовують і для технічних потреб (скажімо, Молдова — як природній барвник у виноробстві). Цей сорт вирощують деякі господарства Севастопольської зони, «Масандри» та радгосп «Виноградний» у Сімферопольському районі. А основні сорти, які представлені переважно Італією, Мускатом гамбурзьким, Агадаї, Карабурну, дозрівають восени.

      Проте найбільшим недоліком є інше. Справа у тому, що ці сорти не стійкі до 20-градусних морозів, грибкових захворювань, а тому неперспективні. На ринку столового винограду їх помітно витісняють нові, комплексностійкі, виведені фахівцями Одеськогого інституту виноградарства і вина імені Таїрова, Запорізького товариства «Виноградна еліта» та Всеросійського НДІ виноградарства і виноробства імені Потапенка. Їхні дітища — Аркадія, Лора, Денал, Подарунок Запоріжжю, Галбена ноу, Сашенька, Елегант.

      За всіма показниками такі сорти здатні скласти пристойну конкуренцію імпортним аналогам. У чому й переконались представники італійських, німецьких, австрійських, японських та ізраїльських фірм, побувавши на початку серпня на так званому Дні поля в селі Рощино Джанкойського району. Свою продукцію і виноградники на ньому показало ТОВ «АГРО-ЮКОС» — кооператив із трьох місцевих фермерів-виноградарів, які самотужки за останні декілька років «обкатали» понад 30 нових столових сортів.

      «Окремі грона їхньої Аркадії не поміщались у 10-літрове відро, — розповідає Микола Гаврилюк, — тому не дивно, що весь виноград просто на плантації викупили за 10-12 гривень за кілограм. А потім, після Дня поля, знову приїжджали покупці з Харкова, Запоріжжя і просили ще».

      Пан Гаврилюк переконаний, що у столового винограду дуже велика перспектива і в Криму, і в iнших областях України. Принаймні на найближчі років 15 ринок буде затребуваний. Саме тому він рекомендує фермерам і орендарям не вникати у тематику винних сортів — це тільки проблеми,  а займатись лише столовими. Адже, за словами експерта, 5—10 гектарів, які зазвичай господарі віддають багаторічним рослинам, — найбільш оптимальна площа, яку спроможна самотужки «потягнути» фермерська сім'я.

      — Більше і не потрібно, — переконаний Микола Гаврилюк. — Навіть при ціні 5 гривень за кілограм це 100-відсоткова рентабельність. А якщо мати ще й холодильні потужності, то можна закласти ще й пізні сорти і таким чином поставляти екологічно чисту продукцію (нашим сортам достатньо дві викорінюючі обробки, тоді як імпортним понад 15, у тому числі й у стадії вегетації) майже цілу зиму.

Нашим усе під силу

      Думку Миколи Гаврилюка поділяє і заступник міністра АПК Криму Сергій Пелагенко. У розмові з кореспондентом «УМ» він погодився, що фермери здатні задовольнити попит на столовий виноград. Щоправда, їх поки не багато — менше десяти, що тримають розсадники чи безпосередньо займаються товарним виробництвом.

      Пелагенко зізнався, що міністерство більше хвилює стан галузі загалом. А він такий, що майже половина із 29,9 тисячі гектарів виноградників сягає віку 16 і більше років, тобто є розрідженими, хворими, малопродуктивними, відтак підлягають повній чи частковій реконструкції. На це, звісно ж, потрібні кошти, 55—60 тисяч гривень на доведення до стадії плодоносіння тільки одного гектара.

      За словами пана Сергія, щорічно в Криму потрібно закладати мінімум 1200 гектарів. Без суттєвої підтримки держави не обійтись. Вона сьогодні, як відомо, існує на рівні одного відсотка збору з акцизних товарів. Механізм такий: господарство спочатку повинно витратитися на посадку, а потім лише сподіватись на банківську компенсацію у повному обсязі. Реально ж торік кримські господарства одержали лише 37 відсотків цієї суми.

      — Це призводить до того, — каже Сергій Пелагенко, — що в сільгоспвиробників вимиваються оборотні кошти. Тому ми звернулись до Міністерства АП України з пропозицією підняти планку поверненості бодай до 75—80 відсотків. А ще в рамках державної та регіональної програми розвитку садівництва і виноградарства виділити довгострокові цільові кредити терміном на 10 років із погашенням через 5 років, тобто коли сад і виноградник почнуть давати врожай.

      Тільки за цих умов, а також застосувуючи сучаснi технології, передовсім крапельне зрошення тощо, вважає заступник міністра, можна відродити галузь, повернути втраченi з початку 90-х років ринки фруктів і вина.

      У представництві ж місцевого ПАМу  (який фінансується американською компанією Land O'Lakes, Inc) переконані, що це зробити під силу передовсім таким ініціативним людям, як Микола Чаропита з «АГРО-ЮКОСА». Хоча б тому, що вони, мовляв, самотужки, без копійки державних запозичень, створили унікальний виноградник на площі 5 гектарів. Їхній успішний приклад, за словами представника проекту Володимира Ярмілка, «заразив» деяких фермерів і сільгоспвиробників Криму і півдня України.

      На вже згаданому вище Дні поля вісім із них виказали бажання перепрофілювати свої господарства на більш стабільний і прибутковий бізнес — вирощування столового винограду.