«Труїтелi»

      Не жаба душила мешканця Малої Білозерки Василівського району Анатолія Нестеренка, коли він, зателефонувавши 14 серпня на корпункт «УМ» у Запорізькій області, обурюючись із приводу створення в обласному центрі екологічної міліції. «Це що ж виходить? У Запоріжжі знаходять півмільйона на порятунок парків відпочинку від засмічення і дерев від вирубки... Чому ж ні копiйки держава не виділить для того, аби на селі рятувати людям життя?» Не один рік жителі області просять врятувати їх від хімікатів, які шкодять здоров'ю. Проте жодна інстанція не пішла далі обіцянок! Пенсіонер розповів також і про «катастрофічну пожежу на міжрайонному складі отрутохімікатів».

Велика проблема Малої Білозерки?

      Прес-служба Запорізького облуправління Міністерства надзвичайних ситуацій підтвердила: «За шість кілометрів від села Мала Білозерка сталося загоряння недіючого складу з отрутохімікатами площею один квадратний кілометр». Фахівці певні, що підпалу не було, а «пакувальний матеріал і залишки затверділих невідомих отрутохімікатів загорілися в результаті тривалої спеки». Пожежу локалізували за кілька годин; гасили ж небезпечний об'єкт майже півдоби, попри те, що в операції були задіяні вогнеборці не лише місцевої агрофірми імені Чапаєва, а й Василівського і Михайлівського районів, спеціальні загони рятувальників з Енергодара і Дніпрорудного. Як причину, так і наслідки небувалої пожежі з'ясовують слідчі; разом працювали спеціальна комісія з питань техніко-екологічної безпеки і надзвичайних ситуацій.

      Склад дійсно розташований за селом і є безгоспним. Упродовж останніх років тут стався не один інцидент. Одноповерхове приміщення ніхто не охороняє, тож його потроху «роздягали». Опинившись під відкритим небом, невідома гидота під час злив розчинялася і розтікалася навкруги. Останнє гасіння пожежі ще більше ускладнило ситуацію: вогонь приборкали, однак кілька десятків тонн води із хтозна-якими домішками пішло у грунт. Це особливо непокоїть мешканців Малої Білозерки: воду ж вони п'ють не бутильовану! Той-таки пан Нестеренко розказує, що за кілька днів після того інциденту він випив води і відразу ж відчув себе дуже зле. Шлунок не раз нагадував про себе потерпілому і в день нашого телефонного спілкування. Віднедавна не можуть похвалитися козацьким здоров'ям і сусіди Анатолія Нестеренка.

      Сільчани сподіваються, що бодай тепер державні мужі задіють необхідні ресурси, аби ліквідувати небезпечного для населеного пункту сусіда. Цього вони добиваються років п'ять. «Ще за Кучми тодішній начальник облуправління екології Савін укладав сумнівні угоди з приватними фірмами, — нагадує Анатолій Нестеренко. — Тоді «Україна молода» правильно критикувала обласну владу за бездіяльність і потурання комерційним інтересам «фахівців» із Сумської області. Утилізацію вони так і не провели, а грошики, мабуть, тю-тю!».

      Як бачимо, так воно і сталося: потужний міжрайонний склад, колись підпорядкований Василівській райсільгоспхімії, і досі «здравствує», чого не скажеш про мешканців навколишніх сіл. Живі й не бідують, можу стовідсотково гадати, і нишпорки, котрі виводили «на чисту воду» укладачів угод із зальотними «фахівцями», у яких замість відповідних ліцензій були невідповідні обсягам роботи фінансові апетити. Тоді сотні тисяч гривень було безкарно розтринькано. Тепер «суму порятунку» держава повинна щонайменше подвоїти, якщо її турбота про «маленьких українців» не є суто декларативною.

Хто ж винен?

      Мала Білозерка, на превеликий жаль, — не єдина «хімічна точка» на мапі Запорізької області. Низка аналогічних, хоча і не таких масштабних, інцидентів зафіксована і в інших районах. У Пологівському, приміром, якийсь зловмисник з інтервалом у кілька діб скоїв підпали трьох об'єктів, розташованих у селі Тарасівка. Основного головного болю, в усіх розуміннях, вони зазнали від пожежі на складах фірми «Динаміка».

      З димом (у повітря) або з водою (у грунт) у навколишнє середовище пішло майже 30 тонн гербіцидів і пестицидів сільгосппідприємства, повідомляють у Головному управлінні з питань надзвичайних ситуацій Запорізької облдержадміністрації. І в даному випадку фахівці вели мову про «склад тимчасового зберігання отрутохімікатів». Ледь не добу витратили вогнеборці райцентру і кількох навколишніх сіл для локалізації небезпечного об'єкта. Про всяк випадок філія МінНС спільно з сільрадою розробила варіант евакуації населення, проте задіювати його не довелося.

      Багато в чому заступник облуправління МінНС Віктор Некрасов звинувачує керівників «Динаміки». З'ясувалося, що фірма взялася за утилізацію небезпечних хімпрепаратів, не маючи відповідної ліцензії (а хто, питається, дозволив таке «дійство»? Як і в Малій Білозерці, крайнього не знайти). Годі дивуватися, що всі роботи фірма виконувала абияк — без паспортів, плану дій у випадку надзвичайної ситуації. Пожежу можна було б загасити якщо не самотужки, то бодай оперативніше, якби на складі (реконструйованому, до того ж, самовільно і без погодження з відповідними службами) «знайшлися» зазвичай обов'язковий щит і необхідні засоби. Усе це фахівці назвали «злочинною халатністю». Слідчі ж і досі «з'ясовують обставини».

      Ладен закластися на будь-яких умовах, що з керівниками фірми нишпорки зустрічаються не для того, аби почути від них відповіді на «незручні» запитання, а щоб доповісти про хід пошуків сільського «Герострата». Наразі йдеться про відшкодування збитків, яких зазнала «Динаміка» від знищення пожежею близько ста квадратних метрів складських приміщень і даху. Здоров'я мешканців Тарасівки, з приводу якого побільшало нарікань, буде «не на часі», доки і вони, услід за малобілозерцями, не поскаржаться Президенту.

      «Заскладовані» хімікатами і села Оріхівського району. З-поміж кількох тисяч тонн близько ста — майже по центнеру на кожний квадратний кілометр! — «нові українці», власники розреформованих господарств району, «зберігають» просто неба. Слава Богу, що пожежі обійшли стороною. Однак дощі та вітри роблять чорну справу. Наслідки? Такі ж непередбачувані. В Новоіванівці люди волають про порятунок теж не перший місяць. Що село досі не газифікували — Бог із ним. Питної води нема — купують привізну, за цінами, які «переплюнули» навіть молоко. Та скільки ж можна жити по сусідству з безгоспною гуртівнею «хімгидоти»?

Якщо навіть влада не допоможе

      Колись склад належав колгоспу імені Леніна, потім його передали на баланс такого ж «ленінського» КСП, а кількома роками пізніше — ТОВ «Довіра». І те невдовзі «почило в Бозі», так і не приступивши до утилізації отрутохімікатів. На той час сільські безробітнi, скориставшись відсутністю охорони складу, розібрали цегляні стіни і дах. Коли ж негода почала хімічні атаки на село, громада схаменулася. Привезли гуртом об'ємну, на 25 кубометрів, металеву цистерну і загерметизували в ній залишки хімікатів. І знову зосередилися на проблемі «сушняку» та безгазів'я. Доки хтось не помітив, що металокрадії «приробили ноги» кришці й верхній частині цистерни.

      Тут терпець і урвався. Сільський голова Новоіванівки Алла Андрусєва каже, що люди підняли на ноги всі районні інстанції. Найбільше здивувала рідна міліція: чого ви, шановні, галасуєте? Згадана вами «діжка перебувала у тривалому використанні й втратила велику матеріальну цінність, тому в діях невстановленої особи відсутня суспільна небезпека, отже, підстав для порушення кримінальної справи немає». Оперативна «діловитість» оріхівської мiлiцiї змінила плани мешканців Новоіванівки: вони мали намір відвезти до райцентру бодай одну підводу «тієї хімгидоти» і вивалити її під стінами держадміністрації. А тепер, кажуть, що гріх не завернути також на подвір'я відділку Міністерства внутрішніх справ!

      Не  вiдстають від мiлiцiї фахівці санепідемстанції. Вони тільки констатували п'ятиразове перевищення вмісту хімікатів у воді (зариблений місцевий ставок є суттєвим джерелом харчування сільчан), у грунті (склад-розвалюха розміщений на межі пшеничного масиву і громадського пасовища), у рослинах (деяка городина навіть змінила звичний колір). Двічі брали проби грунтів на аналіз і фахівці обласної санепідемстанції. Завідувач відділу Микола Линник, підтвердивши перевищення норм вмісту метафосу та інших речовин у чотири-п'ять разів, визнав, що звалище необхідно ліквідовувати якомога швидше — до початку осінніх дощів.

      У листі від райСЕС була вказана адреса «відомого науково-виробничого об'єднання, яке спеціалізується на утилізації отрутохімікатів». За певну, звісно ж, оплату. Оскільки сільський бюджет і без того куций, то хтось із новоіванівців ініціював збір «народних гривень». Цю ідею підтримали й інші селяни, навіть не здогадуючись про міські розцінки. Пішли з шапкою по колу — нашкребли з півтори сотні. Дехто дивувався: «Замало? Та я сам за такі гроші ту хімію глибоко зарию!».

      Проте не кожен знав, що на складі була задокументована наявність не тільки гербіцидів чи дусту. Як виявилось, завозили сюди також і протруювач насіння — гранозан на ртутній основі, і сильнодіючу отруту для гризунів — фосфат цинку, кожний грам якого може виявитися смертельним не лише для маленької миші...

      Тож не дивно, що тепер до відкритої цистерни не підступишся ближче, ніж на метрів 50—60: від ядучого смороду починає дерти в горлі й сльозяться очі. Як у такій ситуації людям реагувати на циркуляри з райцентру, якими офіційно спростовується «суспільна небезпека» новоіванівського лиха? Форми протесту можуть бути найнесподіванішими. Деякі джерела повідомляють, що овочі з багатьох городів і молоко від корів, які випасаються на «прицистерних» пасовищах, селяни не споживають, а відправляють на ринки Оріхова. Самі ж купують те саме в сусідів. Мешканці Новоіванівки з розумінням ставляться до оборудки, яку за інших обставин сприймали б не інакше  як злочин.

Чи купиш здоров'я за зерно?

      Та злочином передовсім є ставлення до селян. Те, що не змило на городи водою чи не опустилося на їхні оселі під час вітровіїв, інколи сиплеться на безневинні голови з небес. Два роки поспіль саме від такої напасті потерпають мешканці Новоселівки цього ж таки Оріхівського району.

      У травні минулого року підприємство «Преображенське», приміром, так обробило поля новоселівської бригади сільгоспавіацією, що на селі почався масовий падіж курей, качок, гусей. Почались масові захворювання мешканців, передовсім вулиці Степової, яка прилягала до оброблених сільгоспугідь. Скандал не пропустили повз свої вуха керівники санепідемстанції і прокурор Оріхівського району. Однак справі ходу не дали — з вини, зауважу, надто зговірливих селян: дирекція «Преображенського» відкупилася зерном, виділивши по 25 кілограмів за кожну загублену домашню птаху.

      Не минуло і року, як селяни почали шкодувати з приводу своєї поступливості. Коли замовлена «Преображенським» сільгоспавіація знову розпустила над полями шлейфи від «гербіцидних коктейлів», непрогнозований вітер задув «не звідти», і люди почали скаржитися на головний біль та розлади шлунково-кишкового тракту. Як і рік тому, керівник бригади заспокоював людей: реактив не може завдати шкоди людині, вбиває він лише бур'яни.

      Та сільчани дізналися, що «поведінка» хартнеса, приміром, може бути непрогнозованою. Через три дні поля ще раз чимось обробляли, задіявши, щоправда, не «кукурузника», а наземну техніку, однак напередодні рясних дощів. «Ми ніби чумні потім ходили», — бідкається Ірина Предеус, мешканка хатини на вулиці Степовій. — Особливо постраждав мій син-студент: руки так розпухли, що кулаки не міг стиснути, і обличчя «запливло» — ледь на ногах тоді тримався. У районній лікарні Анатолій пролежав iз тиждень. Під крапельницею...»

      Виписали Анатолія Предеуса з діагнозом алергічна реакція. Походження так і не встановили. Вперше аналогічних поневірянь зазнала також Наталія Чубар. Симптоми і діагноз медиків — аналогічні. Якщо Анатолій уже ладен відновити навчання у Запорізькому «універі», то пані Наталя каже, що й досі почувається зле. Як і дехто з її сусідів.

      У селі кілька днів працювала спеціальна комісія. Однак зневірені в усьому люди вирішили без її висновків звернутися до Запорізького центру токсикології по незалежну експертизу. Якщо справа дійде до суду, то навряд чи відкупляться керівники «Преображенського» кількома центнерами зерна. Хоча цьогоріч від хімобробітку ланів жодна курка у Новоселівці не здохла...

Що робити з отрутою?

      За даними облуправління МінНС, на Запоріжжі досі існує 159 небезпечних гуртівень з отрутохімікатами. Ситуацію, судячи з перебігу подій, надзвичайно важко контролювати. Створені екологічні фонди передовсім «гасять» коштами. Ситуації екстремальні, якщо й фінансують цільові програми, то передовсім таких міст, як Запоріжжя (звідси й 250 тисяч на придбання у другому півріччі засобів зв'язку і транспорту для створеної у червні екологічної міліції обласного центру, чому й дивувався Анатолій Нестеренко з Малої Білозерки).

      Якщо екофонди і надалі функціонуватимуть, то доцільніше підпорядкувати їх обласним держадміністраціям. Концентрація коштів уможливить їх справедливіший, з урахуванням ситуації розподіл і прозоріше використання. Як у «багатих» індустріальних містах, так і в сільській глибинці.

      Саме такий механізм передбачений законопроектом «Про національний екологічний фонд», який пройшов у парламенті процедуру першого читання. Потерпілі Малої Білозерки, Новоіванівки, Новоселівки та інших степових сіл сподіваються, що Верховна Рада не відкладе його до Грецьких календ.