Не продамо, то «понадкушуємо» запаси полтавського зерна

17.08.2005
Не продамо, то «понадкушуємо» запаси полтавського зерна

З кукурудзи планують виробляти замінник дизельного пального.

      Проблема збуту, продажу вирощеного селянами урожаю для Полтавщини не нова і, так би мовити, багатоваріантна. Бо ж якщо на фініші цьогорічних жнив хлібороби сушать голови над тим, куди прилаштувати за більш-менш пристойними цінами ранні зернові, передовсім озиму пшеницю, то наприкінці минулого року не менший розпач охоплював їх від «заторів» на ринку зерна кукурудзи. Особливо дошкуляли вони фермерським господарствам, які на обмежених площах зробили ставку саме на згадану «королеву полів». Причому сіяли її тоді за порадами фахівців як своєрідну альтернативу надто «вередливій» у стихії ринкової кон'юнктури пшениці: мовляв, на відміну від останньої, кукурудза завжди в ціні, вона затребувана не тільки в нас, а й за кордоном.

      Але непоганий минулорічний урожай качанистої став черговим «стихійним лихом», за якого «царицю полів» доводилося віддавати практично за безцінь або взагалі залишати на полі, щоб не забирати її собі на збиток. Причому майже в усіх подібних випадках звідусіль звучали нарікання на те, що пшеничний чи кукурудзяний «тромби» утворилися через несприятливу «погоду» для експорту. Пригадується, минулого року говорили навіть про фатальний вплив президентських виборів та помаранчевої революції. Мовляв, за таких політичних катаклізмів і трейдерам, і державі було не до просування українського зерна на закордонні торжища.

      Революція відшуміла, але розпростертих обіймів для нашого збіжжя за морями-океанами щось не помітно. Чи побачимо їх найближчим часом за умов, коли конкуренція на світових ринках збуту сільськогосподарської продукції загострюється, а наша держава й досі не входить практично до жодної не обмеженої старими «совковими» рамками міжнародної організації, яка гарантувала бодай невеликий, але свій постійний плацдарм для торгівлі вітчизняним зерном там, «за бугром»? Зрештою, спробуйте-но знайти ще одну таку країну, яка вважала б себе аграрним «китом» і прагнула експортувати зерно, тобто первинну (а значить, найдешевшу!) сировину для виробництва м'яса й водночас залюбки імпортувала ті ж «ніжки Буша» чи іншу подібну «смакоту», нерідко вирощену на українських кормах.

      Саме з урахуванням такої очевидної «аномалії» на своєрідному «параді» інвестиційних проектів, підсумки якого щойно підбили в Полтавській облдержадміністрації, найпривабливішими і, власне, найпереспективнішими для регіону визнано ті з них, що безпосередньо пов'язані з вирішенням проблеми збуту зерна. Йдеться про дві тепер уже цілком реальні пропозиції щодо спорудження у краї підприємств, потужності яких дозволять переробляти на території області до половини вирощеного місцевими селянами «надлишкового» збіжжя. За словами голови облдержадміністрації Степана Бульби, у південних районах Полтавщини передбачається збудувати високотехнологічний комплекс для продукування м'яса птиці потужністю 250—300 тисяч тонн на рік. Причому значних коштів для реалізації цього задуму за кордоном не шукатимуть — їх готовий вкласти у прибуткову справу внутрішній інвестор.

      А ось в іншій справі без заокеанських інвесторів усе ж не обійтися. Адже йдеться про досі не бачений у нас «натурпродукт» — біоетанол, замінник дизельного пального, який виготовляють із кукурудзи. Збудувати заводи із виробництва біоетанолу на Полтавщині запропонувала одна з американських фірм. На відміну від до болю знайомої мешканцям області нафтогазопереробки згадане підприємство не забруднюватиме довкілля, його відходи також пускатимуть «у діло», оскільки вони є якісним кормом для тваринництва. А найголовніше, якщо сільгосппідприємства, фермерські господарства регіону «прив'яжуться» до заводу прямими договорами, то вони одержать надійний ринок збуту того ж таки зерна кукурудзи. Тепер (власне, як і у випадку з пшеницею для вирощеної на Полтавщині птиці) залишається дочекатися, щоб обидва проекти були якнайшвидше втілені в життя і прибутки від їхньої реалізації не «склювали» ті, хто майже завжди опиняється ближче за селян до «золотих яєчок».

  • І хліб, і до хліба

    Станом на 23 травня, за інформацією прес-служби Мінагрополітики, ярі зернові та зернобобові культури з кукурудзою при прогнозі 7,3 млн. га посіяли на площі 7 млн. га, суттєво перевершивши минулорічні показники. >>

  • Японський трактор у лізинг

    Як свідчить моніторинг ринку останніх років, найбільшою популярністю в українських аграріїв сьогодні користується техніка виробництва США. І рiч не тільки в тому, що засновника всесвітньо відомої компанії «Джон Дір» наші фермери сприймають як свого рідного інженера-емігранта Івана Козу. Американська техніка справді добре зарекомендувала себе в полях України. >>

  • Аграрна арифметика

    Міністерство аграрної політики і продовольства України сформулювало ключові напрями, за якими найближчим часом відбуватиметься реформування галузі. Комплексний стратегічний план, в основу якого їх і покладено, отримав назву «3+5». >>

  • Наша риба впіймала шхуну

    Апеляційний суд Одеси минулого тижня виніс остаточне рішення про конфіскацію на користь нашої держави турецької рибопромислової шхуни ZOR та близько п’ятнадцяти кілометрів сіток — знаряддя лову. Шхуна назавжди залишається в Україні. >>

  • Росіяни хочуть солі?..

    Росспоживнагляд дозволив українському державному підприємству «Артемсіль» відновити постачання солі до Росії. Очікується, що підприємство постачатиме до Росії 170 тисяч тонн солі щороку. Росспоживнагляд повідомив Федеральну митну службу про допуск продукції з 10 травня. >>