Головне у мототуризмі – гарний настрій.
Тернопільчанин Роман Мартинюк, майстер спорту із спортивного туризму, рекордсмен України, який минулого року вже здійснив навколосвітню подорож на мотоциклі, сьогодні дивує черговий раз. Тепер разом із майстром спорту зi стрибкiв у воду, парашутистом, професійним фотографом і відеооператором львів'янином Сергієм Петровським він 56 діб підкорював на стальному коні гірські масиви пострадянського простору. Їх маршрут проліг через Крим, Росію, Абхазію, Грузію, Вірменію, Азербайджан, Казахстан, Туркменію, Таджикистан, Киргизію, Узбекистан.
Випробовували себе і свого вірного сталевого друга з коляскою екстремали і пустелею, і горами: побували в пустелі Каракуми, де температура сягала 46 градусів тепла, і на найвищому в СНД перевалі Акбайтал (це понад 4 кілометри висоти!), який завжди вкритий снігом. Дісталися Піку революції на Тянь-Шані, висотою понад 7 тисяч метрів, де дорога настільки вузька, що транспорт рухається в один бік до обіду, а у зворотний — після. А ще «смакували» справжню «Боржомі»: кажуть, що якщо ця цілюща водичка настільки ж лікувальна, як несмачна, то подорожували вони не дарма.
Мотоцикл з коляскою «Дніпро-16» для подорожі нашому землякові презентував Київський мотоциклетний завод. Спеціально для Романа мотоцикл обладнали двигуном з поліпшеною системою змащення, електростартером та системою електронного запалювання, а також передньою вилкою нової конструкції. Сам байкер машиною задоволений. Каже, що навантаження, які довелося витримати мотоциклу, інколи були не під силу навіть КамАЗам. Єдиний неприємний випадок, який стався під час подорожі, – не витримав амортизатор, черз що мотоцикл утратив рівновагу і впав на переднє крило, яке потім допомагали ладнати узбецькі байкери.
«Всі переконували мене, що ця мандрівка не лише небезпечна, вона просто безглузда. Ризик набагато більший за все те, що я зможу побачити, зрозуміти, чим зможу збагатитися духовно. І я все розумів, але замість того, щоб погоджуватись iз кожним їхнiм словом, лише дужче і дужче переконувався, що це саме те, чого я шукаю в житті», — каже Роман.
Упродовж усієї мандрівки відчайдухи усе, що бачили, фіксували на фото- та відеокамери. Відтак вийшов документальний фільм, який журналісти відразу ж охрестили влучною назвою — «Неймовірні пригоди українців в Азії». Зйомки проходили доволі важко, причиною тому були часті дощі, сильний вітер та вкрай погані дороги, які й дорогами важко назвати. Подорож, що визнають і самі екстремали, була сповнена безліччю реальних загроз не тільки для здоров'я, а й для життя членів експедиції. Так, одного разу випадково довелось побувати на мінному полі. Ще довго не забудеться несподівана зустріч з тарантулом, якого таки вдалось «умовити» не зупинятись біля намету і прямувати своєю дорогою. Не обійшлось і без проблем iз законом. У Грузії, під містом Галі, були заарештовані військовими (був «і дерев'яний табурет, кахельна підлога, на стіні — портрет Дзержинського, а замість попільнички – гільза з недопалками»), проте завдяки оперативному втручанню керівників мотозаводу хлопців випустили з-під варти. Не раз доводилось убрід перетягувати мотоцикл, вага якого з усім спорядженням — близько 550 кілограмiв, переправлятись через швидкі гірські водойми, долати численні перевали.
Найбіднішою з держав, де проходили учасники мотопоходу, видається хлопцям Грузія, хоча й в інших країнах справи вельми невтішні. Місто Гюмрі (Вірменія), наприклад, досі зберігає пам'ятки великого землетрусу у вигляді розвалених, покинутих будівель. У Казахстані ж вважають, що Шевченко — це українсько-казахський поет, і всі намагання переконати їх в іншому не мали успіху. Запам'яталась і доброзичливість жителів пострадянських держав. Проводити ніч у наметі не давали – запрошували в дім. Харчувались продуктами, що взяли iз собою, — так би мовити, стандартний туристичний набір. Але своїми харчами хлопці пригощали ще й аборигенів. Деякі проблеми мали і з пальним, дістати яке не завжди було просто. До того ж українці в черговий раз пересвідчились, що міліція всюди однакова. «В Узбекистані запитували про українське сало та самогонку, яких у нас не виявилось, розчаруванню людей у формі не було меж, — розповідає Роман. — У Баку таки довелось дати хабар — збідніли на банку консерви».
До речі, на усю мандрівку, включаючи кошти на бензин, як справжні економні українські туристи екстремали витратили лише півтори тисячі доларів.
Іде другий десяток літ, як немає з нами дорогої для мене людини — Євдокименко Ірини Пилипівни, матері моєї дружини, а по-простому — тещі (або, як прийнято в англійців, mother-in-law, «мами за законом»). Народилася вона у 1910 році. >>
30-річний черкащанин Олексій Ганшин ніколи не мав автомобіля і навіть не хоче його купувати. Бо в нього є веломобіль. Олексій не просто любить на ньому подорожувати, він власноруч будує ще й лежачі велосипеди. У планах народного умільця — власна велосипедна фірма на зразок тих, що працюють у Європі. >>
Сьогодні — 9 днів, як пішов із життя Ігор Калашник, політик, громадський діяч Черкащини, доктор економічних наук, заслужений будівельник України, лауреат загальноукраїнського рейтингу професійних досягнень «Лідер України», депутат Черкаської міської ради кількох скликань і багаторічний друг нашої газети. Йому було лише 55 років. Раптова і трагічна смерть шокувала всіх, хто знав Ігоря Миколайовича. >>
Ще жоден художник тему сучасної українсько-російської війни досі не втілював настільки масштабно, як 53-річний художник iз Дніпропетровська Сергій Чайка. Його нова картина вражає грандіозністю, насиченістю образів українських героїв, серед яких у центрі постає Надія Савченко. >>
Звістка про те, що Василю Пилці з Кривого Рогу замовили портрет короля Кувейту, нещодавно була розповсюджена багатьма ЗМІ як неабияка сенсація. Особливої ж пікантності додавало те, що українському майстру гравюри на склі за таку роботу ніби мають заплатити гонорар у сумі річного бюджету України. >>
Більше 30 років поспіль українська народна пісня допомагає черкаській родині Карпенків на їхньому життєвому шляху. Саме пісню та музику Ніна Петрівна i Володимир Михайлович називають тим джерелом натхнення, яке підтримує, дає сили і дарує настрій. І тоді як добре на душі, і тоді як важко. >>
