Майбутнє як передчуття

Майбутнє як передчуття

У середу на кінофестивалі був день протесту. В Музеї кіно зійшлися кінознавці, критики, кінематографісти, аби висловити своє ставлення до фактичного закриття музейного комплексу. Історія така: понад двадцять років тому в Москві за кошти Спілки кінематографістів СРСР збудували величезне приміщення Кіноцентру. Частину площ було відведено для музею кіно, котрого доти не існувало. Усі ці роки музей, під орудою всесвітньо відомого кінознавця (у першу чергу знавця творчості Сергія Ейзенштейна) Наума Клеймана, функціонував на повну потужність. У його фондах накопичено сотні тисяч архівних матеріалів, частина яких — українського походження. На сьогоднішній день приміщення Кіноцентру продано комерційній структурі. А доти кілька літ поспіль Російська кіноспілка та Конфедерація спілок, що об'єднує кінематографістів колишнього СРСР, судилися-рядилися, канат перетягували. Пересварилися! Нiкiта Сергійович Михалков, лідер російської спілки, не раз рвав на собі одіж, клянучись до останньої краплі захищати культурні інтереси нації та окремо взятих кінематографістів. Тепер його запитують: що це за такий захист, коли ви підписали акт продажу Кіноцентру, не передбачивши умови для виживання музею?
Нині йдеться про те, що музей прийме під свій дах кіностудія «Мосфільм». У Києві такий музей — на території кіностудії імені Олександра Довженка — існує: вже понад сорок років, і всі ці роки мріємо, аби постав в українській столиці справжній музей кіно, під державним патронатом. От я й думав собі, слухаючи московських кінознавців і простих фанатів екранної музи, про те, якими схожими є чиновники різних країн. Плювати їм на музеї, проблеми культури виглядають нудотними і такими, що не здатні принести найменших політичних дивідендів (ну, хоча б у вигляді підвищення градусів народної любові). Та що там чиновники державні, коли — виходить так — це стосується і чиновників від самого мистецтва.
У четвер у конкурсній програмі показали російську кінострічку «Космос як передчуття» Олексія Учителя. Минулого року в конкурсі змагалися одразу три фільми, продуковані в Росії, чому нині тільки Учителева картина представляє російський кінематограф? Голова відбіркової комісії Кирило Разлогов на це питання відповів так: «Одна картина — норма, більше — це виняток. У 2004 році було чотири російськомовні картини і одна англомовна, що є цілковитим спотворенням реального кінематографічного процесу. Минулий рік не задовольнив мене як директора програм саме тому, що перетворився на внутрішню російську подію, де змагалися фільми наших знайомих».

«Фауст» по-київськи:

«Фауст» по-київськи:

    Warning: Invalid argument supplied for foreach() in /home/clients/umoloda/inc/templates/news2.inc on line 44

Пишучи 1858 року оперу «Маргарита», сорокарічний Шарль Гуно і не ставив на меті передати всю філософську глибину знаменитої трагедії Гете «Фауст». Уже сама заміна назви мусила змістити наголос із головного героя (з його пошуками сенсу життя) на драму простої німецької дівчини Гретхен з її великим (і зрадженим) першим коханням. Прем'єра в Паризькій Ліричній опері навесні 1859-го викликала суперечливі оцінки — потрібен був час, щоб призвичаїти любителів помпезних сцен і громіздких ансамблів у стилі Мейєрбера до простоти й щирості почуттів героїв Гуно. Але настороженість публіки швидко змінилася захватом — і протягом уже першого сезону «Маргарита» витримала 57 вистав.

Всі статті рубрики