Місто сотого округу

16.06.2005
Місто сотого округу

Символом «мiста iменi Кiрова» досi є пам’ятник Кiрову, який височить на центральному майданi. (Фото Укрінформ.)

      Навряд чи в Кіровограді найближчим часом станеться щось таке, що зробить його популярнішим, ніж події у сумнозвісному сотому окрузі, які відбувалися під час минулих виборів. Їм передували події не менш цікаві, але менш відомі: один із депутатів обласної ради стверджує, що у Кіровограді відбувся безпрецедентний перерозподіл власності, такий, якого не бачили ще з 1917 року. Очевидно, ті, хто організовував викрадення голів дільничних комісій, переписування протоколів, фальсифікацію десятків підписів, ті, хто підтверджував відверто неправдиві результати виборів-2004 (і після першого, і після другого турів суд визнав їх саме такими), добре знали за що і в ім'я чого вони це роблять.

      Відбулося чимало мітингів, на яких городяни справедливо вимагали правової оцінки подібних дій. Цей процес раз по раз збурює громадську думку.

 

Тактичний програш і стратегічний виграш у боротьбі за мера

      Увесь цей безмір порушень безлічі законів і елементарної людської моралі не міг заявитися просто так. Кіровоградським варіантом його появи стала кількарічна боротьба за право впливати і, відповідно, розпоряджатися власністю міської територіальної громади двох «грошових мішків», пізніше — народних депутатів Ігоря Шарова та Ганни Антоньєвої, за якими стояли підприємницькі структури — система фірм «Інкопмарк» та ВО «Артеміда» відповідно.

      Перший заробив на вдалій торгівлі нафтопродуктами, Ганна Петрівна — на горілці. Саме в їхній боротьбі, що грунтувалася на кучмівських принципах виживання і розвитку бізнесу, і гартувалися та підтягувалися відповідні кадри, формувалися інтереси.

      Кожен із них мав політичний дах: Ігор Шаров, як відомо, довгенько очолював у парламенті фракцію «Трудової України», а Ганна Антоньєва зуміла стати лідером Демократичної партії, значну частину якої пізніше становили працівники підконтрольного їй виробничого об'єднання.

      Зрозуміло, у цій боротьбі ключовим було крісло мера Кіровограда. Метод пані Антоньєвої у виборчій кампанії — мозковий штурм. (До нього вона вдавалася ще з часів своєї першої перемоги на виборах — тоді центром подібної атаки був Ігор Клочек, колишній заступник гендиректора «Артеміди», екс-голова обласної організації ДемПУ, пізніше вбитий за нез'ясованих обставин; покарання за цей злочин, принаймні так вважають батьки Ігоря, несуть зовсім невинні люди.) І на мерських перегонах-2002 Ганна Петрівна обійшла суперників, поставивши на невиразного чиновника, на той час заступника начальника одного з управлінь облдержадміністрації. Микола Чигрин, за радянських часів — заступник голови Кіровоградського міськвиконкому — був відомий своїми лівими поглядами, що забезпечило підтримку досить впливових у місті комуністів і частини соціалістів. Усе це, вкупі із шаленим піаром підконтрольних Антоньєвій ЗМІ та подарунками від «Артеміди», дозволило Чигрину набрати необхідну кількість голосів.

      Ясно, що «трудовики», яких серед 50 депутатів міськради була більшість, просто так не поступилися, — більше року тривала запекла боротьба із чудовими детективними сюжетами, показовими прес-конференціями, ігноруванням сесій. Міська рада у цей час практично не працювала. Остаточний мир запанував і зміцнився тільки тоді, коли головою облдержадміністрації став голова обласної організації партії «Трудова Україна» Василь Компанієць.

      Ганна Антоньєва змушена була здатися. А Микола Чигрин досить швидко після того отримав від кіровоградців знущальне і красномовне прізвисько — «Шарикова ручка». Малося на увазі, що фактичним господарем у місті став рідний брат Ігоря Шарова, депутат міської ради Юрій Шаров.

      До речі, і вибори Президента-2004 у Кіровограді вони проводили дуетом: за перший тур відповідали «трудовики», другий тур, розгніваний результатом не на свою користь, Віктор Янукович доручив Антоньєвій. Вона, як відомо з оприлюднених одразу після другого туру Олегом Рибачуком записів телефонних розмов із фактичним керівником штабу Януковича Андрієм Клюєвим, старалася: не те що можливість підробки підписів, навіть фальшиві печатки усіх (!) виборчих дільниць були готовими. Але інтуїція цього разу Ганну Петрівну підвела. А, можливо, інтуїція тут і ні до чого: просто процес зайшов занадто далеко...

      До всього цього, як і до 72 мільйонів гривень, перерахованих «Укрзалізницею» на рахунок контрольованого Антоньєвою благодійного фонду, справа начебто ще не дійшла. Як і не дійшла вона до продемонстрованого по ТБ народним депутатом Віктором Мусіякою документа, на якому нібито стоїть підпис міського голови Кіровограда Миколи Чигрина: цей документ свідчить про одержання мером чималої суми грошей, знову ж таки нібито за гарантію бажаного результату на виборах.

      Усі ці звинувачення Микола Станіславович категорично відкидає. Але що за папірець тоді демонстрував голова парламентської комісії? І чому б не подати до суду за наклеп, адже звинувачення, з моральної точки зору у тому числі, справді дуже серйозні.

Вадим і його команда

      Найцікавішою постаттю в новій команді Миколи Чигрина (а після «перепідпорядкування» змінилися практично всі заступники міського голови), безперечно, став Вадим Волканов. У його барвистій біографії, яку всяк розповідає по-своєму, знаходиться місце і нібито звичайному рекету в міському парку імені 50-річчя Жовтня. Пліткують і про великий рекет часів масового руху «човників»... Та хоч як би там було, а призначення Волканова заступником мера з гуманітарних питань викликало у місті легкий шок. Аж сам Вадим Анатолійович у газеті «Ведомости», близькій до «ТУ» (нині її засновник — Валентина Яцків, родичка Ігоря Шарова) змушений був опублікувати чималу статтю, у якій докладно пояснив громаді, що він має достатню освіту і всі підстави, аби керувати міськими освітою, культурою і медициною.

      І під час виборів він це довів: контрольованість цих сфер на предмет єдиномислія щодо «правильного» кандидата була досить щільною. Більше того, є чимало свідків, які стверджують, що саме у кабінеті Вадима Волканова переписували протоколи дільничних комісій після першого туру голосування. Саме з цього кабінету намагалися витурити народного депутата Володимира Яворівського (ці кадри показували кілька загальнонаціональних телеканалів, про це розповідав в інтерв'ю «УМ» сам Яворівський).

      Уже пізніше, коли в області з'явився новий прокурор (правда, й досі, через затяжну хворобу попереднього, тільки виконуючий обов'язки, — взагалі, у Кіровограді розповсюдилась якась нова страшна епідемія: ті чиновники, яких мали б давно звільнити, місяцями хворіють), було оголошено розшук Волканова та Анатолія Прилипка, заступника голови окружної виборчої комісії №100, що працювала під час першого туру виборів. Довгий час ходили чутки, які просочилися навіть на сторінки місцевих газет, що ці двоє достойників переховуються на дачі... у народного депутата Ігоря Шарова. Чи це справді так, і наскільки довго триватиме гостинність нинішнього лідера парламентської фракції «Демократична Україна», поки невідомо.

      Як не відомо кіровоградцям і те, коли ж все-таки буде покараний голова сотої окружної комісії Сергій Хільченко. Керівник комунального підприємства «Ліки Кіровоградщини», яке вже було на межi приватизації (новий голова облдержадміністрації Едуард Зейналов відмінив розпорядження свого попередника Компанійця), теж, кажуть, мав раніше неприємні зустрічі із Законом: проти Хільченка нібито порушували кримінальну справу, пов'язану з торгівлею наркотичними речовинами. Тепер — відкрито кримінальну справу за фальсифікацію результатів виборів. Днями Сергія Хільченка у Києві затримали працівники УБОЗ УМВС України в області.

Чия власність? «Інкопмарку».

І кiлька слів про мораль

      Це в нашому краї, у наших степах Іван Карпенко-Карий написав п'єсу про незабутнього Калитку, який мріяв мати стільки землі, щоб подорожній, їдучи день і другий, запитував: «Чия земля?», а йому усе відповідали: «Калитчина!» У Кіровограді ж ідеш по центру міста один квартал, і другий, запитуєш: «Чий магазин?» — «Інкопмарку!», «Чиє кафе?» — «Інкопмарку!», «Чий готель?» — «Інкопмарку!», «Чия аптека?» — «Інкопмарку!».

Та ні, чого там, брати Шарови уміють ділитися — фірми друзів по «Трудовій Україні» теж процвітають.

      Але нещодавно завершена комплексна перевірка обласного контрольно-ревізійного управління, проведена з участю фахівців фактично усіх обласних підрозділів, під час якої перевіряли фінансово-господарську діяльність міської влади, виявила чимало цікавого для кіровоградців. Можливо, хтось із них ще не знає, що й готель «Європа» (найновіший і найсучасніший у місті), і комунальне підприємство «АТП-2», і кінотеатр «Зоряний» уже їм, чи то пак, територіальній громаді, не належать. Вони приватизовані, до того ж дуже демократично — трудовими колективами (просто мрія соціалістів!). Правда, частка останніх, наприклад, у ЗАТ «Готельний комплекс «Європа» становить... аж близько 5 відсотків, а 95 належить, звісно, ПНВМП «Інкопмарк». У ЗАТ «Автоінвест» частка трудового колективу взагалі 1,1 відсотка, а власником майже 99 відсотків майна кінотеатру «Зоряний» стала ТОВ «Всеукраїнська товарна спілка». Майно ж єдиного діючого кінотеатру, який зберігся в часи гострої економічної кризи тільки завдяки колосальним зусиллям та професіоналізму колективу та його директора, члена Спілки кінематографістів Тетяни Краснощоченко, оцінює ТОВ «Агентство нерухомості «Інкопмарк». Очевидно, оцінює так, як потрібно основному приватизатору.

      Кіровоградцям, мабуть, цікаво було довідатися й про те, що ціна за кілька нових тролейбусів, придбаних до 250-річчя міста, відзначеного торік, завищена майже на півмільйона гривень (різниця пішла невідомому посереднику, а не товаровиробникові), що на ремонті кількох великих будівель у центрі міська влада «допустила порушення законодавства у сфері державних закупівель» (як сказано в акті комплексної перевірки) більш ніж на 1,5 мільйона гривень, так само завищено вартість ремонту доріг, до того ж відремонтовано їх так, що після зими вони знову потребують ремонту. Як заявив на останній сесії облради депутат Анатолій Перевозник, 70 відсотків коштів (10 із 14 мільйонів, що надійшли цільовим призначенням із державного бюджету) пішли не на ті дороги, і не в тих сумах, які були заплановані відповідним розпорядженням голови облдержадміністрації. Ремонтувалися передусім не ті вулиці, які цього потребують, а ті, де живуть чільні представники міської влади...

      Чимало бажаючих у Кіровограді не тільки таким чином ремонтувати вулиці, а й відповідно їздити по них. Керують міським відділом транспорту та профільною депутатською комісією люди, близькі до підприємницьких структур, якi претендують на обслуговування більшості маршрутів, отож постійні скандали з приводу проведення тендерів уже стали звичними для Кіровограда. Але приватизація щойно створеною «Єлисаветградською транспортною компанією» (засновник — дружина заступника міського голови Віктора Андрєєва) комунального тролейбусного управління — навіть на цьому тлі — сміливий крок. Якраз напередодні

1 травня кіровоградські тролейбусники застрайкували через кількамісячну невиплату зарплат. Серед їхніх вимог — з'ясувати, хто ж справжній власник підприємства, і проведення з ним переговорів.

      Тролейбусникам пообіцяли по 150 гривень (на яйця до Великодня), а багаторічний директор тролейбусного управління Анатолій Тетьора розгублено повідомив, що не має повноважень розголошувати дані про власника...

      Сумно бачити, як висококваліфіковані спеціалісти, люди, гідні поваги за свій досвід і професіоналізм, стають ляльками в руках спритників, які злапали загальну власність тільки через свою близькість до влади.

      Можна було б ще довго перераховувати порушення та збитки, допущені кіровоградською міською владою вкупі з бойовою депутатською більшістю (особлива тема — земельні ділянки, деякі депутати мають їх по 30-40, договори ж оренди з підприємницькими структурами укладаються з великим запізненням, і тільки за цією статтею міський бюджет недоотримав майже 3 мільйони гривень). Та хотілося б зупинитися на кількох фінансово несуттєвих моментах, які сповна характеризують моральний рівень кіровоградської влади.

      У рік 60-річчя Перемоги міським бюджетом було передбачено кошти на заміну газових колонок у будинках інвалідів війни. Ревізія, обійшовши ці квартири, встановила, що фактично газове обладнання замінене тільки у помешканнях восьми ветеранів. Більше 100 тисяч гривень підряднику ж було оплачено! Соромно говорити про оплату мобільних телефонів працівникам управління освіти за рахунок дитячих садочків міста, про комп'ютери, які потрапляли сюди замість шкільних класів. Навіть за рахунок коштів, передбачених на соціальний захист населення, з яких надається матеріальна допомога малозабезпеченим громадянам, працівники міськвиконкому Світлана Мальцева, Віра Сухопарова та секретар міської ради, в недалекому минулому успішний підприємець Микола Цуканов оплачували власне навчання.

      Чи знайдуться такі гроші, за які подібну владу можна було б навчити совісті?!

      Натомість міський голова Микола Чигрин уже втретє (!) відмовляє облКРУ в можливості оприлюднити результати перевірки на сесії міської ради. (Сподіваємося, це не завадило передати їх у правоохоронні органи). У підконтрольних «трудовикам» ЗМІ лавиною публікуються запевнення, що ревізія тенденційна і несправедлива, але розмова ведеться на рівні емоцій, а не аргументації. На відкритий, із фактами в руках, діалог міське керівництво не йде.

      А Ігор Шаров та його оточення тим часом роздмухують міф про політичні репресії у місті. Затримання депутата міської ради Віталія Бєлова, на окрузі якого і не без його участі під час виборів-2004 чинилося страшне свавілля, стало просто бойовиком. Із зіткненням автомобілів, із бійкою, у якій брав участь навіть Юрій Шаров, захищаючи колегу від правоохоронців. Не беруся судити, можливо, у цій ситуації, або в тих, коли чимало «трудовиків» викликали на допити, десь і траплялися перегини із законом (міліція у нас та сама, що й була). Але у Кіровограді твердо переконані: ті, хто відверто фальсифікував вибори, допускав паплюження людської гідності і моралі, фактично розграбовував власність міста, поки що не покарані. І багато хто впевнений, що це є запорукою повторення нового «сотого округу» на майбутніх парламентських виборах.

Світлана ОРЕЛ.

 

А ТИМ ЧАСОМ...

      Агенція УНІАН позавчора передала: 40-річного депутата Кіровоградської міської ради Сергiя Хiльченка, обвинуваченого у фальсифікації результатів голосування у другому турі виборів Президента, Ленінський районний суд Кіровограда звільнив з-під арешту під заставу у 100 тисяч грн. За словами прес-секретаря прокурора області Наталі Алексєєнко, суд відхилив подання слідчого облпрокуратури, який просив обрати для Хільченка міру запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою. Прокуратура не згодна з рішенням Ленінського райсуду і внесла апеляцію на винесену постанову. Перед цим «герой» виборів Президента в Кіровограді, голова ТВК №100 Сергій Хільченко провів 15 діб під арештом. Після порушення проти нього 16 грудня кримінальної справи на допити Хільченко не з'являвся. Чи не накиває п'ятами після виходу з-за грат?

      Хільченку інкримінують скоєння злочину, передбаченого ч.3 ст. 158 Кримінального кодексу України — «неправомірне використання виборчих бюлетенів, підлог виборчих документів або неправильний підрахунок голосів чи неправильне оголошення результатів виборів». Колишній голова ТВК №100 був одним із восьми членів комісії, хто підписав сфальсифікований протокол засідання про підсумки голосування 21 листопада на користь кандидата Януковича. Згідно з підписаним протоколом, Віктор Янукович отримав 92 тисячі голосів виборців, Віктор Ющенко — 41 тисячу, хоча насправді результати волевиявлення кіровоградців були діаметрально протилежними.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>