Під знаком «смаженого півня»

07.06.2005
Під знаком «смаженого півня»

Каменем спотикання в цій історії стали гроші.

Дим не без вогню

      Минулого року 4 жовтня на проспекті Гагаріна у Дніпропетровську стріляли. Невідомий випустив три кулі у досить відомого бізнесмена Геннадія Сороку. Потерпілий лише дивом залишився живий — завдяки тому, що його хутко відправили літаком до Німеччини, де перебуває дотепер. У таких випадках зазвичай диму без вогню не буває. Тут же, образно кажучи, палало справжнє «полум'я». Адже Геннадій Сорока офіційно повідомляв правоохоронців про реальну загрозу його життю. Причому її пов'язував з людиною, дніпропетровцям досить відомою, — сином колишнього першого секретаря обкому Компартії Миколи Задої. Отож інтрига запахла ще та...

      У датованій 3 березня 2004 року заяві на ім'я начальника Дніпропетровського міськуправління міліції Геннадій Борисович і взагалі вимагав порушення кримінальної справи. У ній він повідомив про перипетії свого знайомства з директором товариства з обмеженою відповідальністю «Арт — Деко» Ігорем Задоєю-молодшим, який показав чимало об'єктів у Дніпропетровську, споруджених за проектами його фірми. Сороку це зачепило за живе настільки, що згодом і сам вирішив зробити архітектору замовлення. Воно стосувалося реконструкції власного житлового будинку. Хоча, за зізнанням Геннадія Борисовича, з підписанням відповідної угоди він не квапився. Зрештою, спокусився на запропоновану Задоєю суму, начебто вдвічі меншу, аніж в інших проектних організаціях. При цьому роботи обіцялося виконати швидко і якісно. Гроші ж — еквівалент 10 тисяч доларів США — Сорока передав виконавцю під розписку, яка тепер є доказом оборудки.

      Але надалі події стали розгортатися непередбачувано. За свідченням Сороки, Задоя став з нього вимагати ще 11 тисяч «зелених». При цьому в разі відмови й отримані гроші пригрозив не повернути. А через деякий час і взагалі запросив 122 тисячі (!). Словом, коса найшла на камінь неабияк. «При цьому кожного разу Задоя поводив себе зухвало та нахабно, навіть незважаючи на присутність свідків», — зазначав Сорока. Коли ж ультимативно повідомив про останній термін сплати грошей, Геннадій Борисович від біди подалі мусив виїхати з родиною за межі України. Після того як вони до Дніпропетровська повернулися, погрози не припинилися. На підтвердження сказаного Сорока додав ксерокопії розписки про отримання вищезгаданих 10 тисяч та факсового повідомлення з вимогою про сплату отих самих 122 тисяч.

      Правоохоронці відреагували на такий тривожний сигнал, здавалося б, належним чином. Уже 12 березня 2004 року слідчим Дніпропетровського міського управління міліції В. Даниленком було порушено кримінальну справу стосовно Ігоря Задої за фактом вимагання грошей у Геннадія Сороки. Що характерно, вона виявилася не єдина. За три дні до цього стосовно Ігоря Задої було порушено ще одну кримінальну справу, яку об'єднають з наступною, за фактом переміщення через кордон автомобіля «Ягуар» 2000 року випуску з приховуванням від митного контролю, себто, за фактом контрабанди.

      Однак уже 26 квітня прокурор Дніпропетровська, старший радник юстиції Микола Горностаєв підписує постанову про... припинення кримінальної справи. На якій підставі? У випадку з «Ягуаром» прокурор за таку вважав відсутність у кримінальній справі документів про ввезення та зворотне вивезення автомобіля. Стосовно ж вищезгаданих 122 тисяч доларів США він також жодних доказів погроз із боку Ігоря Задої не побачив, а наявне факсове повідомлення з рукописним текстом таким, мовляв, не є.

      Але й це ще не все. Приблизно у ті ж терміни у Задої схожі проблеми (коли він брав начебто у позику зовсім не маленькі суми за виконання наступних проектних робіт, які потім під різними приводами не повертав) виникли і з громадянами В. Малаховою, Ю. Бергельсоном, О. Дановичем. І що ж? У свою чергу, до прокуратури Жовтневого району Дніпропетровська звертається й сам... Ігор Миколайович. Він звинувачує вищезгаданих громадян укупі із Сорокою в... шахрайстві з метою начебто заволодіти проектною документацією, виготовленою за їхніми ж замовленнями. Логіка, як бачимо, просто незбагненна. Адже надалі Ігор Миколайович стверджує, що ця документація його опонентам знадобилася для знищення доказів завідомо брехливих звинувачень. Отож, у свою чергу, вимагає притягти винних до відповідальності. Більше того, переписку з тією ж прокуратурою з цього приводу веде батько заявника, перший секретар обкому компартії в минулому, і отримує відповіді, хоч його до участі в кримінальній справі ніхто офіційно не допускав. Та й саме «шахрайство» здається щонайменше дивним — люди позбавляють себе немалих власних грошей заради «брехливих звинувачень».

Задній хід

      Не варто переповідати всі перипетії численних переписок iз різними органами. Адже суть відповідей з боку тієї ж прокуратури зводилася до одного — кримінальну справу припинено обгрунтовано. Аж доки не стався вищезгаданий замах на Сороку... Він змусив подивитися на перипетії резонансних подій уже під іншим кутом. Відомий дніпропетровський адвокат Вадим Есауленко звертається до Генеральної прокуратури з вимогою про службове розслідування дій прокурора обласного центру Миколи Горностаєва і його притягнення до дисциплінарної та кримінальної відповідальності.

      Згодом постанову в унісон виносить і суд Жовтневого району. За нею, прокурора Дніпропетровської області зобов'язано провести ретельну перевірку фактів, що стосуються дій прокурора Горностаєва.

      А вже цiєї весни сталася подія, яку б годилося вважати мало не історичною. Бо справді важко й пригадати таке, щоб прокуратура настільки відверто визнавала власну некомпетентність. Щоправда, це зроблено вустами далеко не першої її особи. Проте й начальник відділу прокуратури Дніпропетровської області С. Олійник — людина не остання. Саме йому довелося повідомити офіційно про незаконність вищезгаданого закриття кримінальної справи, у якій фігурує Ігор Задоя, і тяганину в розслідуванні замаху на Геннадія Сороку. Прокуратурою області запропоновано прокуратурі Дніпропетровська поновити слідство у вищезгаданій справі. Однак цю вказівку, як зізнається пан Олійник, «було проігноровано». Від такої відвертості мимоволі хочеться почухати потилицю у глибокій задумі: що ж це, мовляв, коїться в органах прокуратури, коли навіть «пропозиція» вищого керівництва — не указ?

      Отож не дивно, що події довкола замаху на громадянина Сороку тепер у Дніпропетровську потрапили під пильне око громадськості — один iз місцевих телеканалів навіть пообіцяв регулярно інформувати про подальший перебіг подій. Все ж на прокурорський мундир впала неабияка тінь. Залишатися б йому незаплямованим дотепер, якби не клюнув смажений півень, — посягнули на людське життя, про загрозу якому було відомо всім.  

  • І нема на то РАДИ

    Бурхливі політичні пристрасті розгорілися у районному центрі Карлівка, що на Полтавщині, перед обранням голови районної ради. Коаліція у складі депутатів від «Батьківщини», «Блоку Петра Порошенка» та «Свободи» висунула тоді кандидатуру Петра Світлика. >>

  • Вижити за лінією фронту

    Бійця АТО, який приїхав додому на реабілітацію після поранення в зоні бойових дій, уже з новими численними травмами голови госпіталізували до реанімації. За його життя борються лікарі у Вінницькому військово-медичному центрі. >>

  • Школа войовнича

    Батькам школярів добре відома ситуація, коли син чи дочка приходять зі школи і скаржаться на однокласників — той б’ється, той обзивається, а той і взагалі проходу не дає. >>

  • ЗалізоБЕТОНні докази

    Про тривалу відсутність мешканки Вінницького району заява в поліцію надійшла від брата зниклої лише 10 жовтня, оскільки той сам намагався знайти сестру й до останнього не вірив, що її немає серед живих. >>

  • Шукайте жінку

    Відомо, що 55-річний підприємець із Туреччини займався вантажними перевезеннями різних товарів та у справах часто відвідував Миколаїв. Саме в цьому південному місті йому влаштували справжню пастку, знаючи про його підвищену пристрасть до молоденьких дівчат. >>

  • Пані невДАЧА

    Дачники стверджують, що бачили їх за цим заняттям і навіть знають в обличчя. Правоохоронці ж у листах повідомляють, що ведуть слідчо-розшукові дії. Ця історія майже анекдотична. І з неї можна було б посміятися, якби все не було так сумно. >>