Слово Коваленка

      Репресований 1972 року, співв'язень Валерія Марченка, Івана Світличного, Ігоря Калинця, Семена Глузмана, учитель Іван Коваленко й досі не відомий широкому загалу як поет. Під час арешту було конфісковано всі його вірші, їх знищували на етапах, у концтаборі. Та люди переписували поезiї Івана Коваленка від руки, передруковували й поширювали. Попри всі зусилля органів КДБ 300 віршів усе ж дійшли до нас, і майже за кожним із них стоять зусилля багатьох людей, які ризикували свободою, щоб їх зберегти.

      Чому ж вірші поета, за якими багато з наших російськомовних співвітчизників вивчають українську,  які, випадково потрапивши до рук старшокласникам, стають їхніми улюбленими, не видають в Україні мільйонними накладами? Іще запитання, яке я весь час чую від колег-учителів, від батьків учнів, від літературних редакторів журналів: чому ці вірші не вивчають у школі? За останні два роки про Коваленка опубліковано 17 статей — у «Літературній Україні», «Дзеркалі тижня», «Україні молодій», «Фактах та коментарях» тощо. Та, попри зацікавленість читачів і численні відгуки на мої публікації, не отримав я жодного сигналу від тих посадовців, які мали б звернути увагу на несправедливо замовчуваного видатного поета.

      З надзвичайним успіхом відбувся вечір пам'яті поета у Національній спілці письменників України. Того дня звучали патетичні оцінки творчості Івана Коваленка, пропозиції посмертно прийняти його до Спілки, і — знову тиша... Влітку минулого року Сергій Білоконь видав велику працю про Коваленка, написану за сприяння дочки поета Марії Кириленко, і знову жодної реакції з боку наших «літературних генералів». Але часи змінилися, настала пора віддавати борги. Час відкривати забуті імена, які стануть знаменом прогресивних змін. Та чекати на вагоме слово наших офіційних критиків чи й шанованих літераторів, які переймаються лише власною творчістю, не випадає.

      Вірш «Червона калина» у 60-ті роки зробив відомим у дисидентських колах ім'я скромного вчителя іноземних мов із Боярки. Цей вірш було надруковано діаспорськими виданнями Чехословаччини і Канади. Слухаючи цього вірша в уральському таборі для політв'язнів, плакали легендарні вояки УПА. Хотів би звернутися до пана Президента Віктора Ющенка, міністра освіти пана Ніколаєнка та до міністра культури панi Білозір з наполегливим проханням подарувати українському народові видатного поета. Вже багато вчителів-ентузіастів поза затвердженими шкільними програмами вивчають з дітьми вірші Івана Коваленка. Але для нашої країни — це крапля в морі, адже збірки поета обидва рази виходили мізерними накладами. Михайло Згуровський, коли був міністром освіти, встиг ініціювати видання збірки віршів Івана Коваленка «Джерело» у видавництві «Освіта». Час довершити добру справу: потрібно, щоб вірші цього поета дійшли до кожної учнівської парти.

      Для виховної роботи творчість Івана Коваленка відкриє багатющі можливості, вона допоможе виплекати справжніх патріотів, людей високої моралі й широких поглядів. Я на власні очі бачу, яка близька дітям постать вчителя-поета, з якою увагою слухають вони про те, як простий сільський хлопець пережив Голодомор, як урятував Івана від голодної смерті його власний учитель української мови і літератури; про юнака, який змалечку захоплювався зорями і знав назву чи не кожної зірки. Як він любив читати і доклав величезних зусиль, щоб самому стати вчителем. З біографії цього поета сама Україна промовляє до дітей: вони дізнаються і про переслідування тих, хто за радянських часів мав сміливість висловлювати власну думку, читати, що вважав за потрібне, і виливати любов до рідного краю у своїх віршах. Дізнаються діти і про репресії 1972 року, коли цвіт української нації було згноєно в таборах... Жодного разу Іван Коваленко не заплямував себе співпрацею з радянською владою (не був навіть ані піонером, ні комсомольцем!).

      А як старшокласники сприймають любовну лірику Івана Коваленка! Якою зворушливою видається історія кохання поета до своєї дружини: 62 роки разом! Ірина Павлівна щодня впродовж терміну чоловікового ув'язнення писала йому листи. Чоловік відповідав їй поетичними рядками:

Ідуть листи, ідуть твої листи,

Несуть тепло, твою любов і тугу,

І чутно крізь папір тих почуттів напругу,

Яку слова твої не в змозі донести...

      Вірші Івана Коваленка у таборах клали на музику, ще й досі ті пісні співають під гітару на самодіяльних вечорах. Творчі вечори пам'яті Коваленка відбуваються у ВНЗ Херсона та Миколаєва. Дивує, що в Національному університеті ім. Шевченка, альма-матер подружжя Коваленків, так і не зацікавилися творчістю поета. Чому в Херсонському педагогічному університеті вже захищають магістерські дисертації за творчістю Івана Коваленка, а київське студентство навіть не чуло цього імені. В які ще двері слід постукати, щоб зрушити з мертвої точки коліщата нашої інерційної «культурної машини»?

      У дні помаранчевої революції спершу на сайті «Майдан», а потім і на багатьох інших інтернетівських сайтах з'явилися вірші Івана Коваленка «Іуди» та «До Діогена», ці ж тексти неодноразово звучали на радіо «Нарт». Саме у революційні дні вулицю, на якій жив і помер поет, прикрасили нові таблички: «вул. Івана Коваленка». А на маленькому будиночку, зведеному власними руками поета, з'явилася скромна меморіальна дошка: «У цьому будинку з 1960 по 2001р. жив і творив відомий український поет Іван Юхимович Коваленко». Депутати Боярської міськради відразу після сесії, на якій Віктора Ющенка було визнано Президентом, спершу забігли з цією новиною до дружини поета, а лише потім поїхали до Києва. Телефон Ірини Павлівни всі революційні дні не замовкав. Телефонували учні й знайомі: «Вітаємо вас, Ірино Павлівно! Те, за що ви з Іваном Юхимовичем боролися все життя, сталося».

      Внутрішня незалежність цього поета, його гідність, сам дух його віршів, а головне — висока планка, яку він завжди виставляв перед собою і своїми читачами, — про всі ці чесноти ми мусимо пам'ятати, на них мають вчитися наші діти.