Тузла. Край Батьківщини, її гострий кінець. Лише тоді, коли сусідка нахабно простягнула до нього руку і запрагла ним заволодіти, ми відчули, наскільки Батьківщина нам дорога. І мушлі на сірому піску, яких не видно на фото, але вони є, і зграйка мальків кільки, яка уявляється дуже реально, і, що дивно, не в жерстяній бляшанці, і прибережна піна, якої забагато, наче ген там, на Тамані, козачки випрали онучі цілої дивізії, — вся ця убога пейзажна лірика, все це природне майно є нашим, враз усвідомили українці. І головне — його болісно не хочеться втрачати. «С чего начинается Родина?» — З кінця.

Ситуація навколо Тузли стала нівроку гострою. Вчора українські та російські парламентарії, які прибули до Києва, не змогли знайти спільної мови: думці вдавали, начебто будівництво коси від Тамані до Тузли — суто низова, козача ініціатива, а це питання взагалі винесено за межі українсько-російських відносин. Тим часом у деяких вітчизняних ЗМІ з'явилася інформація з посиланням на неофіційну зустріч голови адміністрації президента Росії Олександра Волошина з групою українських журналістів, на якій він так прокоментував проблему навколо Тузли: «Якщо треба, ми зробимо все можливе й неможливе, щоб відстояти свою позицію. Якщо треба, ми скинемо туди бомбу».
Наші колеги кажуть, що говорив це Олександр Сталійович жартома. І ми б значно менше уваги приділили цьому жарту, якби не почуті журналістами «УМ» припущення з дипломатичних джерел західних країн про те, що Росія, не виключено, спробує перевірити на нашій шкірі реакцію світу на можливість нанесення превентивних ударів. Зрештою, вищезгадані жарти тривожать українців, може, зокрема, й тому, що, позбавлені ядерної зброї, наші політики вже не зуміють так влучно пожартувати.