Колись по таврійських степах височіли кам'яні брили з людськими обрисами. Їх ласкаво називали «бабами». Однак це слово тюркського походження й означає «батько; старший в родині; дід; родоначальник». І скіфська баба не баба зовсім, а зображення воїна-чоловіка. «Дід — це баба!» — постановили у херсонському центрі молодіжних ініціатив «Тотем» і саме так назвали свій фестиваль сучасного мистецтва.

Якось випадково я зрозумів, що не можу чітко сформулювати своє ставлення до маргінальної літератури. З одного боку, від такого штибу текстів — суцільна користь: ліквідуються всілякі білі плями, розширюється світогляд, уявлення про межі реальності etc. Але час од часу стає занадто нудно — і навіть не від самих текстів, а від методів їхнього «ринкового просування», від створюваної атмосфери «великого відкриття», ніби йдеться про невідому раніше трагедію Шекспіра.