Український фешн-серiал «Роксолана»
Львівський дизайнер Роксолана Богуцька знає не тільки вподобання своєї найвідомішої клієнтки Катерини Ющенко, а й смаки її чоловіка — Президента України. А вбрання для «дикої» Руслани вона шиє практично «по факсу»
Роксолана Богуцька у фешн-бізнесі — фігура унікальна. Художник-дизайнер за фахом, вона, як сама зізнається, ніколи не вміла і не любила шити. Майбутню свою роботу спочатку пов'язувала з ткацтвом — закінчила Львівське училище прикладного мистецтва імені Івана Труша, ткацьке відділення. Потім взагалі вирішила присвятити себе науцi. Отримавши диплом із відзнакою Львівської академії прикладного мистецтва, пішла в аспірантуру. На щастя, досить швидко зрозуміла, що вчені дизайнери у нас нікому не потрібні. Настав час творчої депресії, аж тут доля підкинула шанс, даючи можливість зробити вибір.
Як Олександр Богуцький «подарував» красуням сукні Роксолани Богуцької
У 1997 році п'ятьох молодих львівських дизайнерів одягу запросили з їхніми дипломними колекціями в Київ на якусь презентацію. Колекцію Роксолани, виготовлену з елементами ткацтва (ще б пак — верстат удома), помітив присутній на цій дифіляді президент оргкомітету «Таврійських ігор» Микола Баграєв. Мабуть, тому, жартує тепер Роксолана, що колекція мала назву «Скіфи», а пан Баграєв усім розповідав, що він ідентифікує себе як нащадка представників цих причорноморських степових племен. Словом, Микола Баграєв запросив молодого дизайнера з її колекцією на чергові «Таврійські ігри». І не просто так, а з пропозицією, аби одяг від Роксолани Богуцької був продемонстрований на головній сцені учасницями фінального конкурсу «Королева України».
— Як ви прийняли це запрошення? Мабуть, були на сьомому небі?
— Беріть вище — на десятому! І річ навіть не в тім, що мене, вчорашню студентку, вперше запросили провести показ своєї колекції одягу на такій представницькій сцені. Ще на тій презентації в Києві, побачивши зацікавленість людей плодами моєї праці, я зрозуміла, що нарешті знайшла своє покликання. Тому готувалась до Ігор, як до першого екзамену. Своїм коштом і на позичені гроші я виготовила ще декілька таких суконь із тканими елементами. Всі вони були різні, ручної роботи.
І тут раптом на фіналі «Таврійських ігор» оголошується, що зараз на сцену вийдуть учасниці конкурсу «Королева України» у сукнях з колекції модельєра Роксолани Богуцької. Вони з'являються, а замість моїх ручної роботи оригінальних суконок на них якісь легкі сріблясті платтячка на двох бретельках. У мене ступор. Коли раптом ведучий, мій земляк, до того ж із таким самим, як і у мене, прізвищем — Олександр Богуцький оголошує, що на черзі вихід фіналісток «Королеви України». І вони виходять... у сукнях із моєї колекції. А Сашко урочисто додає, що це чудове вбрання на них — подарунок переможницям від квіткової фірми «Роксолана»...
Я тоді проплакала на березі Каховського моря цілу ніч. Зранку підходжу до Сашка по пояснення, а він мені: «А в мене так було написано».
— І що, так і залишились ці сукні у гардеробах фіналісток конкурсу?
— Цього я собі дозволити не могла. Пожалілась в оргкомітет. Сукенки тоді охорона буквально відбирала у конкурсанток. Дуже вони їм сподобались. І потім — їх же їм «подарували»! Не знаю, чи це була справді помилка, чи свідома «підстава», але для мене це стало гірким уроком.
— Знову почалась творча депресія?
— Ні (сміється), далі все пішло, як у тій приказці: немає поганого без доброго. У мене були iз собою знімки колекції «Скіфи». Їх випадково побачив фотограф із британського консульства, який ще й знімкував для європейських журналів. Він зазняв мою колекцію і, дякуючи йому, вона потрапила до багатьох західних видань. Почались якісь пропозиції, покази. Я тоді зрозуміла, що коли ти по-справжньому вкладаєш у щось душу, багато працюєш, то результати твоєї праці рано чи пізно будуть гідно оцінені.
Людмила Омельченко купує одяг просто з подіуму
Потім у Львові був міжнародний конкурс моди «Леополіс», проходив він у самій Опері. Мені там дістався Гран-прі. І почалось...
— Тобто ви вже насправді відчули в собі потенціал модельєра? А про участь у київських тижнях прет-а-порте «Сезони моди» тоді вже задумувались?
— Який з мене був світський модельєр, я вам зараз розповім. А зробити колекцію прет-а-порте я тоді дійсно твердо вирішила. До того ж, це мали бути шкіра і хутро. Чому я зупинилась саме на цьому матеріалі — і сама не знаю.
Отож якось о п'ятій ранку сідаю я на потяг, їду в Івано-Франківськ, а звідти попутними машинами в Тисьменицю на хутрову фабрику з однойменною назвою. Приходжу в кабінет до директора Марії Волосовської і з порога прошу її дати мені такі-то шкірки та ще й пофарбувати їх сімнадцять разів. Пані Марія згодом сказала, що я багато чого в житті доб'юсь з таким підходом до справи.
— І як пройшов ваш перший показ на «Сезонах моди»?
— Знаєте, це зараз варто лише заплатити за участь у показі — і ти вже учасник, хай навіть колекція у тебе на рівні провінційного ательє. А тоді потрібно було подавати на конкурс ескізи, а ще краще — готові колекції. Їх прискіпливо розглядала авторитетна комісія, яка й визначала, що варте показу, а що ні. Тобто тоді це було більше на рівні мистецтва, а нині — суто бізнесу.
Мою колекцію тоді схвально сприйняв Сергій Бизов — кращий на той час вітчизняний модельєр. І я була цьому дуже рада. По-справжньому «процес пішов» із наступної колекції. А тоді у мене почались неприємності. Спочатку у моєї дитини виявився гострий апендицит, і її поклали на операцію. Поки я ночувала з нею в лікарні, у мене з львівської квартири вкрали ту першу колекцію прет-а-порте. Вкрав хтось, хто знав, що я ночую в лікарні, до того ж нічого більше, крім колекції, не взяли.
Та я людина вперта. Хоча у мене тоді й була фінансова скрута, я за два місяці зробила нову колекцію. Це вже йшов двотисячний рік. Я присвятила її творчості Віктора Вазарелі, і вважаю, що вона найвдаліша з усіх моїх колекцій прет-а-порте. В ній домінувало два кольори, поп-арт був переведений з площини в об'єм на одяг. Сукню потрібно було зробити з трьох сотень шматочків тканини — і все це мало бути випукло, бездоганно допасовано. Мені це було страшенно цікаво.
Нині я не продала б жодної сукні з цієї колекції. Вона, можливо, була б моєю візитною карткою. Але тоді потрібні були гроші — і я все продала за, як тепер розумію, безцінь. Згодом ця колекція побувала на виставках у Німеччині, США, Канаді. Щоправда, до того, як її продати, я зробила багато показів, і саме після них до мене прийшли солідні клієнти. Однією з перших серед них була дружина київського міського голови Людмила Омельченко.
— Складається враження, що Людмила Омельченко буває на показах чи не усіх відомих вітчизняних модельєрів, і одяг замовляє у багатьох із них. Як вважаєте, вона кохається в модному одязі, чи просто таким чином прагне підтримати «вітчизняного товаровиробника»?
— Пані Людмила — надзвичайна жінка. Тендітна, з гарною фігурою — сама, як модель. Для такої, як кажуть, гріх готовий одяг у магазині купувати. Хоча у неї є своєрідне кредо: вона часто купує одяг відразу на показах і носить його, не переробляючи. Каже, витвір рук модельєра повинен виглядати на мені так, як він був задуманий. Її фігура моделі це дозволяє. Вона ніби й не змінюється з часом. Хоча нині одяг у мене уже замовляє її онука.
— Пані Роксолано, у вас уже значний досвід роботи у столичному модельному середовищі, хоча ви й залишаєтесь львів'янкою. Чи ви якось вкоренились у Києві зі своїм бізнесом?
— У мене позаду уже чотирнадцять показів на київських тижнях прет-а-порте. Перший свій бутік на Подолі я відкрила ще кілька років тому. Та окремий магазин модельєра у нас все ж губиться у великому місті. Нещодавно із задоволенням приєднались до ще п'ятнадцяти вітчизняних модельєрів, котрі орендують приміщення під бутіки на другому поверсі «Альта-центру» на Петрівці. Відвідувачів у мене зараз набагато більше, ніж було на Подолі, до того ж, тут є і зала для показу колекцій. Це вигідно і нам, а заодно і крок назустріч покупцям. Незабаром планую відкрити в Києві свою майстерню.
Віктор Ющенко не сприймає різноколірності і контрасту у верхній і нижній частинах жіночого костюма
— Завдяки газетам і телебаченню тепер усі знають, що у вас замовляє для себе одяг дружина нашого Президента. Як це сталось? Пані Катерина сама вас розшукала чи їй хтось порекомендував із попередніх ваших клієнток?
— Років три-три з половиною тому на одному з київських показів моди я побачила артистку Оксану Білозір. На правах землячки підійшла і запросила її на демонстрацію своєї чергової колекції. Їй сподобалось, вона навіть дещо придбала. А за кілька місяців вона навідалась у мій бутік на Подолі разом із пані Катериною Ющенко-Чумаченко. Дружина Віктора Ющенка тоді придбала у мене дві зимові куртки. Взагалі до пошиття у мене костюма на інавгурацію Президента пані Катерина одяг у нас винятково купувала. Думаю, у неї просто не вистачало часу на примірки і таке інше. Якось вона обмовилась, що протягом останніх шести років лише народжувала дітей і займалась сім'єю. На відміну від іншої моєї відомої клієнтки, співачки Руслани, пані Катерина стала шити у мене одяг собі, лише ставши дружиною Президента.
— А коли розпочалась ваша співпраця з Русланою? Судячи з фотографій у вашому львівському офісі, ще десь на початку нового століття?
— Саме так. У 2000 році Руслана почала своє концертне турне старовинними замками Західної України, і їй були потрібні оригінальні сценічні костюми. Тоді й звернулась до мене. Почали з білих сценічних костюмів для Ужгородського замку. А коли перейшли до повсякденного і сучасного сценічного стилю співачки, то там уже були зовсім інші речі. Стиль Руслани — спортивний, штани, кофти, куртки, безрукавки, міні-спіднички. Вона ж, як вихор, їй просто незручно у звичайній сукні. Я собі її в ній просто не уявляю, хоча Руслану і бачили на якомусь прийомі у вечірньому туалеті. Я для неї, принаймні, нічого такого не шила.
Останнім часом у нас з нею така собі телефонічна співпраця. Вона телефонує з-за кордону і замовляє якусь річ. Я роблю ескіз, перекидаю їй по факсу, вона вносить у нього свої корективи. Все це нагадує, як жартують мої співробітники, наскельні малюнки епохи первісної людини. Власне, і костюм, у якому Руслана продемонструвала світу свої знамениті «Дикі танці» на «Євробаченні-2004», також виготовлявся заочно.
— ?!
— За кілька місяців до фіналу «Євробачення» Руслана зателефонувала мені й замовила цей костюм для кліпу «Дикі танці». Часу, як завше, у неї не було, а костюм був потрібен, як-то кажуть, «на завтра». Ми зробили його за чотири доби, але я домовилась із Русланою, що після зйомок кліпу переробимо. Коли б я знала, що вона виступатиме у ньому в фіналі такого престижного конкурсу — ніколи б так швидко не впоралася. Тиснула б відповідальність. Та й шили б ми його трохи по-іншому. Але нічого — на «Євробаченні» Руслана мала у цьому одязі дуже ефектний вигляд. Вона і на «Євробачення-2005» замовила мені речі у своєму стилі. Їх я знову, напевно, робитиму «всліпу». Та зараз це вже не проблема — я тепер достеменно знаю її розміри, смаки та уподобання.
Мені як модельєру зі своїм стилем нелегко розриватись між моїми найбільш улюбленими і відомими клієнтками, якими є Руслана і Катерина Ющенко-Чумаченко, бо вони абсолютно різні у баченні «свого» одягу. Ну просто таки полярні!
— І який стиль в одязі сповідує наша перша леді? Якщо, звісно, без протокольних речей.
— Ще на початку нашого знайомства я помітила, що пані Катерина любить етнічні орнаменти, одяг із вишивкою, нашими мереживами та бісерним вiзерунком. Гадаю, це прищеплено вихованням у сім'ї українців, котрі жили в Америці, але залишились поціновувачами народного мистецтва рідного краю. Потім, коли я побувала на виставці вишитих сорочок із особистої колекції Віктора Ющенка, який, виявляється, збирає їх уже багато років, зрозуміла, що ці смаки Катерини Чумаченко збігаються з уподобаннями її чоловіка.
Ви знаєте, приємно чути, коли жінка, яка замовляє у тебе одяг, наводить як аргумент у визначенні, скажімо, фасону сукні думку свого чоловіка. Бо зрештою, для кого ми хочемо, насамперед, гарно виглядати, як не для коханих людей. Вибираючи якусь річ, пані Катерина кілька разів при мені казала: «Оце моєму чоловікові сподобалось би. А ось це, гадаю, що ні». Я вже знаю, що подружжя Ющенків полюбляє в одязі світлі тони. А сам Віктор Андрійович у жіночому одязі не сприймає різноколірності, особливо контрасту кольорів у верхній і нижній частинах костюма чи сукні. Каже, що це розділяє жіночу фігуру навпіл. Я в цьому з ним однозначно згодна.
— З огляду на те, що дружина Президента з'явилась на інавгурації у світлому костюмі, смаки Віктора Ющенка ви врахували. А чи не говорила перша леді ще про якісь побажання свого чоловіка з приводу її одягу на цих урочистостях?
— Ні, тут зовсім інше. Стиль своєї клієнтки я на той час уже вивчила: класичний, пом'якшений виразною жіночністю, з обов'язковими, проте ненав'язливими, етнічними елементами в одязі. Ми визначились iз тканиною — білий кашемір, до якого пасувало світле норкове хутро. Однак, я не здогадувалась, що костюм має ще й гармоніювати з коштовностями, які Віктор Ющенко тоді подарував дружині і які вона дуже хотіла мати на собі на час цієї урочистої події. Хоча коштовності — це, мабуть, надто сильно сказано. Йшлося про ювелірний набір з білого золота з вкрапленими невеликими коралами блідо-помаранчевого кольору, до якого входили намисто, кульчики і перстень. Після цього етнічний елемент у костюмі я з помаранчевого змінила на матовий. Мені здається, ми знайшли оптимальний варіант, і на інавгурації наша перша леді виглядала вишукано і водночас природно. До речі, пані Катерина зробила лише одну примірку костюма, а по цих лекалах ми згодом пошили їй ще декілька речей.
А взагалі, мені здається, у сім'ї Ющенків одягові на історичний акт інавгурації не надавали якогось особливого значення. Головним для них була перемога, доля країни. Це тепер, згідно з протоколом, дружині Президента доводиться шити безліч всякого вбрання на різні прийоми і урочистості. А тоді, пам'ятаю, у переддень інавгурації пані Катерина попросила мене допомогти їй підібрати до костюма ще й шубку, і туфлі, і сумочку...
— Але коло клієнтів Роксолани Богуцької, як і планів на майбутнє, не обмежується лише співпрацею з однією особою, нехай навіть такого високого рангу, чи не так?
— Звичайно, хоча ця робота і найбільш відповідальна. Не дочекавшись байєрів, ми підписали контракт із тисменицьким СП «Тикаферлюкс» і робимо ескізи для ексклюзивної колекції одягу зі шкіри і хутра, який будуть шити на цій фабриці. Починаємо роботу над колекцією одягу для Руслани на «Євробачення-2005», яке відбудеться у травні в Києві. Ну і звісно, працюємо над новими моделями для дружини нашого Президента, з якою я тепер постійно на зв'язку. Зараз міркую над вечірньою сукнею, яка повинна стати зразком високої моди. Це буде французьке мереживо кольору слонової кістки, обшите бісерним орнаментом. Сподіваюсь, пані Катерина з'явиться у ньому на одній з урочистостей уже найближчим часом.
Юрій ЗИЛЮК.
