Майдан-3: реалії чи страшилки спецслужб — і чиїх?

17.04.2024

Українці дедалі частіше нагадують владі про долю полонених «азовців». (Фото з сайту novyny.live.)

Останнім часом в українських медіа активно поширюють заяви СБУ, Комітету з питань розвідки при президентові України, Головного управління розвідки (ГУР) такого змісту:

«Країна-агресор розгорнула проти України спецоперацію «Майдан», аби деморалізувати українців, посіяти паніку серед населення, вбити клин між військовослужбовцями та цивільними, розсварити всіх з усіма, у тому числі представників політичного керівництва, громадянського суспільства. Глобальна міжнародна мета росіян — зменшити підтримку нашої країни з боку проукраїнської коаліції у світі. Протягом найближчих тижнів ворог кине максимум зусиль на розповсюдження деструктивних для світової безпеки наративів і спроб розпалювання конфліктів як усередині країни, так і в інших точках світу, де є дієва підтримка України».

Методика кампанії традиційна для російських спецслужб: поставити під сумнів легітимність ухвалених в Україні після 20 травня владних рішень, поширити панічні настрої, зневіру, штучно протиставити цивільних і військових, посварити нас із нашими союзниками, розповсюдити в суспільстві всілякі «теорії змови» тощо.

Речник Головного управління розвідки Андрій Юсов заявив, що в ГУР мають уже списки осіб, яких рф може залучити до поширення російських наративів і впливу на суспільно-політичну ситуацію в Україні.

Почали українські спецслужби виголошувати такі страшилки відразу після того, як у листопаді 2023 року Володимир Зеленський повідомив, що росія готує спробу повалення влади в Україні. І цей план називається «Майдан-3».

Заяви серйозні. Ось тільки мають вплив вони на наївних, довірливих громадян. Тих, хто зробив свій вибір у 2019-му на користь «свого хлопця». На жаль, таких в Україні чимало. Сталося це через досить якісні російські технології (як заявив політолог Тарас Чорновіл, «російські технологи перейшли ще кілька щаблів контролю за українським суспільством»), так і через причини, про які йтиметься нижче.

А тепер щодо так званого «Майдану-3». І нам з вами, і, звичайно ж, росії відомо, що Майдан 2013—2014 років привів до усунення з поста Віктора Януковича, проросійськи налаштованого президента, який не прагнув того, щоб Україна стала членом ЄС, НАТО.

Вона мала взагалі триматися росії як старшого брата. Нині ж із заяв українських спецслужб і самого Зеленського виходить, що росія зацікавлена в тому, щоб змінити владу в Україні. Нібито це їй тільки на руку. А тепер поміркуймо, чи справді це так.

Спочатку повернімося на кілька років у минуле. З перших же днів президентства Володимира Зеленського передова громадськість створила Рух опору капітуляції (РОК), біля офісу президента було проведено акції «Ні капітуляції!».

Зрозуміло, створювався РОК не на порожньому місці з чиєїсь примхи. На той час була реальна загроза прийняття так званої формули Штайнмаєра, згідно з якою, Україна підпадала під певну залежність від росії.

А в 2021 році в Києві 14 жовтня відбувся марш до Дня захисників та захисниць, у якому взяли участь сотні людей. На Хрещатику спалили опудало чинного президента. (До речі, таку ганебну акцію не було застосовано до жодного іншого очільника України, хоч критика глав держави була нещадною).

Відомий блогер, минулорічний лауреат премії ім. Тараса Шевченка Віталій Портников неодноразово заявляв, що Зеленський топить і себе, і країну. А в січні 2021 року на сайті lenta.ua агент Національного антикорупційного бюро України Євген Шевченко заявив, що на сьогоднішній день в Україні сформувалася корупційна схема, фінансові потоки якої проходять через найближчих друзів Зеленського Андрія Єрмака і Сергія Шефіра.

А згадаймо сумнозвісний Вагнергейт, історію, яка невидимою ниткою пов’язує офіс президента з кремлем. То був зрив спецоперації із затримання бойовиків ПВК «Вагнер», причетних до воєнних злочинів на Донбасі.

А ще чого варті в команді президента старі кадри Януковича замість нових облич, а «треба припинити стріляти» (йдеться про заборону відповідати на обстріли противника, ігнорування застережень США щодо того, що потрібно збільшувати озброєння країни, бо явно є небезпека російського вторгнення. Натомість Зеленський будує дороги, а не дбає про зброю.

А фраза президента, що він дивився в обличчя путіну і не побачив там агресії.

А розмінований міст із Криму до Херсонської області, по якому безперешкодно пройшли в Україну російські загарбники...

І ось два роки тому, 24 лютого 2022-го, відбулося вже повномасштабне вторгнення рф в Україну. Зеленський, як відомо, не втік, виголошує патріотичні промови, просить допомоги в Євросоюзу, НАТО тощо. Але факт, що повномасштабна війна з росією триває вже два роки. І хоч би що там хто говорив, кінця їй не видно.

Історія різних країн засвідчує, що коли на країну нападає зовнішній ворог, тоді внутрішні негаразди відходять на задній план, а натомість народ єднається в єдиному пориві перемоги над агресором.

Такими історичними реаліями, ймовірно, скористалися і вірні служки Зеленського, які вже два роки поспіль заявляють і пишуть про те, що не на часі критикувати Зеленського за розвал економіки, масові розкрадання, корупцію заради єдності народу. Теоретично це так. А як насправді?

Чи зможемо ми досягти тієї єдності і успішно йти до перемоги, заплющуючи очі на кричущі факти корупції, розграбування країни, використання коштів не за призначенням?

Чи буде надходити нам військова допомога з інших країн? Наведу висловлювання з цього приводу компетентної особи, керівниці київського Центру протидії корупції Дар’ї Каленюк: «Ми на дні збройної підтримки з часів повномасштабного вторгнення».

«Президент має зібрати за одним столом кращих лідерів, включно зі своїми критиками, і розробити та втілювати разом одним фронтом план Б. Покладатися тільки на свиту — це ознака слабкості. Спроможність знайти рішення в межах близького кола щодо збереження країни вже давно вичерпана. Проте нинішня влада робить усе навпаки. Її мета — прибрати всіх, хто її критикує, зокрема і блогерів — останнього острівця свободи в Україні», — ці болючі слова написала у фейсбуці одна з користувачок соцмереж.

Слід додати ще й те, що влада прибирає зі свого шляху не лише тих, хто її критикує, а й тих, хто має авторитет серед народу і становить серйозну конкуренцію нинішній Зе-владі.

Ось як відгукнувся на відставку Валерія Залужного політолог Ігор Рейтерович у коментарі hromadske: «Володимир Зеленський зіграв на руку росіянам. Президент ухвалив рішення про відставку головнокомандувача Валерія Залужного з політичних міркувань».

Мені можуть заперечити, що це, мовляв, думка лише окремої людини. Проте згадаймо відому народну мудрість, що коней на переправі не міняють. Тож якби Зеленський думав не про свої рейтинги, а про Україну, про перемогу над ворогом, то не звільняв би, крім Валерія Залужного, ще багатьох найдосвідченіших українських воєначальників, зокрема Наєва, Миргородського, Забродського, Литвинова, Бокія, Миронюка, Тарнавського, Кириленка, Коваля, Мойсюка та інших. Їх перевели в розпорядження Міноборони. Чому так сталося?

Річ у тім, що чи не вперше в країні армія на чолі із Залужним діяла не спільно з владою, а нібито сама по собі, чим здобула повагу і підтримку громадян. Звісно, це непокоїло Зеленського і його прибічників. І ось результат — відставка Залужного.

Щодо деяких підсумків цієї відставки. Йдеться про вихід з Авдіївки. «Наше нинішнє командування в Авдіївці кинуло військових, не виходить на зв’язок, немає машин для евакуації. Поранених хлопців лишили помирати. А Залужний пропонував зробити організований вихід уже давно. А тупоголові «державники» вирішили оновити склад ЗСУ за рахунок сотень смертей наших хлопців», — розповідав один із захисників у дописі на фейсбуці.

А тепер щодо надання Україні військової допомоги іншими країнами, до чого так закликає Зеленський і про що говорила виконавча директорка київського Центру протидії корупції Дар’я Каленюк.

Я просто наведу уривок зі статті журналіста Євгена Клена з газети «Міст», яка розповсюджується в Канаді, «До НАТО, як до неба»: «Генеральний секретар НАТО заявив, що країни-союзники планують передати для потреб Сил оборони України 1 млн безпілотних літальних апаратів (БПЛА). Передача відбуватиметься в межах дронової коаліції для України, до якої ввійде низка країн під проводом Великої Британії та Латвії. Він також додав, що 20 союзників по НАТО вже домовилися про створення коаліції з розмінування».

Коли саме країни-союзники планують розпочати передачу дронів та які країни долучаться до ініціативи, п. Столтенберг не уточнив.

Частину БПЛА планують передати саме Велика Британія і Латвія. За словами Гранта Шаппса, міністра оборони Сполученого Королівства, Україна отримає тисячі дронів західного, зокрема британського, виробництва. Проєкт із надання запустять коштом пакета у 200 млн GBP, оголошеного в січні ц. р. На ці гроші країни планують закупити FPV-дрони для українського війська.

Натомість Олександр Камишін, міністр з питань стратегічних галузей промисловості України, закликав НАТО закупити обіцяний мільйон дронів в українських виробників.

«Спроможності є, технології є, інженери є, — запевнив він і додав, що Україна здатна робити як дешеві FPV-дрони, так і речі, що летять далі за 1 тис. км — наземні та морські, бойові й евакуаційні, розвідувальні й ударні. — Ефективність наших дронів доведена на фронті, а їхня вартість максимально конкурентна».

«Замовити мільйон дронів в Україні — найкращий спосіб зробити більше росіян «хорошими», — наголосив урядовець. Тобто Київ не хоче БПЛА, виробництво яких підтримає економіку Великої Британії, а Зе-уряд прагне краще отримати гроші, бо красти готові дрони немає сенсу. Зате кошти на них — зовсім інша річ».

Тож з огляду на вищенаведені факти виникає запитання: а чи зацікавлена російська федерація (рф) у поваленні такої влади в Україні? І воно, як-то кажуть, риторичне.

Та, попри все, рейтинг Зеленського навіть після звільнення Валерія Залужного, який користувався значною довірою громадян, становить 60 відсотків. Чому так?

Про російські технології впливу на свідомість людей я вже згадувала. А ще хочу зупинитися ось на чому. Відомо, що Україна понад 300 років була в неволі російської імперії через так звані Переяславські угоди.

Та московія, попри те, що Петро І, як стверджують кацапи, прорубав вікно в Європу, так і залишилася патріархальною країною. І в народі досить міцною була віра в доброго царя-батюшку.

Ця віра, як не дивно, дожила і до наших днів. Тільки йдеться вже не про царя-батюшку, а про президента — доброго чи поганого. «О свята простота», як казав Ян Гус.

Паралельно з вірою в доброго царя (чи-то президента) в народі міцно прижилося й інше твердження, привнесене, до речі, прогресивними діячами XIX століття. Йдеться, зокрема, про членів Кирило-Мефодіївського братства.

Виявляється, їхній романтичний спадок зіграв з українцями злий жарт. Так, один із засновників і очільників Кирило-Мефодіївського братства Микола Костомаров у «Книзі буття українського народу» писав про царицю Катерину ІІ, що вона поробила одних панами, а других невольниками.

Тобто не має значення, що ти українець, що ти любиш свій народ, що ти дбаєш про свою країну. Патріотичні почуття не брали до уваги. Головне — ти багатий, а я бідний.

Відомо хто взяв на озброєння цю тезу. Але вона стала в нагоді антиукраїнським силам у 2019 році, коли українці стояли перед вибором — Порошенко чи Зеленський.

Результат — відомий. Адже Порошенко — «барига, олігарх, корупціонер» тощо, а Зеленський — свій хлопець, із народу, такий, як усі. В перші дні його перебування при владі всім роздавали футболки з написом «Сам собі президент». І ось наслідки цієї ейфорії ми тепер чітко бачимо.

Алла ТОПЧІЙ

Канада

Друкована версія