Майно — в «потрібні» руки

      Один за одним, ніби скельця у дитячому калейдоскопі, в Україні змінюються глави уряду; ніби метелики, згорають міністри. Про діячів мілкішого калібру й говорити не варто. А проте у проведенні реформ не на словах, а на ділі Україна значно відстає від тих же Польщі,Чехії, Угорщини (перелік можна продовжити ледь не до повного складу сумно відомих «членів соціалістичного табору»). Тож чому саме з нами це відбувається? Чому саме ми обов'язково опиняємося на задвірках історії, хоча набагато більше пнемося «урочистий хід» очолити? Ми наш, ми новий світ збудуємо! А потім?

      Та й чи збудуємо? З новітніми Виговськими з Фонду держмайна, які пiдривають потенцiал вже не окремих підприємств у рідній Батьківщині, а віру народу у кращу долю...

      У чому полягає сила будь-якої держави? У міцному середньому класі. У наявності власника. На жаль, він у нас — тільки не треба лукавити — так і не з'явився. І немає в цьому недоброї «руки Москви». Не винуватий у наших бідах Міжнародний валютний фонд. Та й Сполучені Штати Америки, якщо і попали пальцем у небо з «кольчугами», то це ніяк не могло похитнути засади. Тому що не можна похитнути те, що просто відсутнє.

      Неодмінна умова переходу до ринку в масштабах країни — це плюралізм форм власності. В умовах пострадянської економіки, якщо мати це на увазі, слід говорити саме про приватизацію. Від її результатів залежить, чи в'їдемо ми, зрештою, на широкий шлях цивілізації. Або так і будемо, посипаючи голову попелом, пасти задніх.

      Здавалося б, якщо серед вас, шановні владоможці, на відміну від сусідньої Польщі, не знайшлося свого Бальцеровича, то ви вчилися хоча б на чужих помилках. Або на своїх — з недавнього минулого. Наприклад, на тих помилках, що були під час сертифікатної приватизації.

      Проте не так відбувається насправді. Ніби сліпі, наступаємо на одні й ті самі граблі. До речі, інколи складається враження, що власника в Україні «створюють» шляхом клонування. Причому маються на меті зовсім не вищі, а суто приземлені інтереси конкретних осіб, які мають безпосереднє відношення до «сервирування приватизаційного столу».

      Іншими словами, існує сильна підозра, що вітчизняні Акакії Акакійовичі використовують ресурси і можливості для накопичення особистого капіталу — не обов'язково вульгарного фінансового. Як небезпідставно стверджують американці, головне в житті — вітамін С. Тобто connections — зв'язки.

      Існування великої кількості обмежувальних критеріїв при виборі претендентів на участь у приватизаційних конкурсах тільки примножує елементи суб'єктивізму при прийнятті доленосних для держави і суспільства рішень. Це, у свою чергу, нерідко стає сприятливим підгрунтям для різноманітних зловживань.

      Міць країни за нинішніх умов може зростати лише шляхом формування незалежних товаровиробників, які цивілізовано конкурують один з одним. Проте, на відміну від решти світу, у наших чиновників при прийнятті рішень превалюють не економічні критерії, а прагнення витиснути із ситуації за максимумом. Не для держави, звичайно. Ось і діють «сірі схеми», нібито прозорі тендери, замовні експерти.

      Наслідки сумні. Для України. І для потенційних «незалежних» товаровиробників. Цього не скажеш про чиновництво. Адже у нас так склалося, що саме воно сьогодні — сіль землі, яка ще не стала товаром.

      Набридли скандали, пов'язані з конкурсами, що проводить Фонд держмайна України. Багатьох учасників «процесу» кидає в холодний піт при одному тільки згадуванні сумновідомих «додаткових умов». А проте вони — не що інше як приналежність до тоталітарного минулого, з якого ми вийшли. З тією тільки різницею, що тоді, керуючись «революційною доцільністю», долю багатомільярдної власності і тисяч людей вирішував малограмотний секретар райкому КПРС, а тепер — дипломований клерк, чий світогляд не сягає далі власного носа. Коли ж від підпису щось залежить, то вона може стати досить ходовим товаром...

      Чесне слово, Україні просто пощастило, що у Фонді трудяться справжні фанати своєї справи, для яких гроші (після вересневого підвищення ставок директор департаменту, наприклад, має 385 гривень, а начальник відділення — 317 гривень), — не головне.

      Візьмімо гучні скандали стосовно продажу пакетів акцій Нікопольського феросплавного заводу або Південного гірничо-збагачувального комбінату (тільки щодо першого до суду подано майже півсотні позовів). «Віслюкові вуха» в цих справах видно досить виразно. В обох випадках від самого початку город городили заради майбутніх переможців, «призначених» у тиші високих кабінетів задовго до початку легальних конкурсів. У конкретному випадку — це структури, афільовані з корпорацією «Інтерпайп» та «УкрСиббанком». Подібних прикладів багато. Ось вам і прозорість, яку декларує глава Фонду держмайна.

      А спробуй відокрем «логіку» відомства від «логіки» чиновника. Особливо коли слід врахувати, що другу легко сховати за першою. Ось один зі свіжих зразків. Михайло Чечетов, коли очолив відомство, відразу заявив: головне для Фонду — не кошти, а ефективний власник. Люди, які далекі від приватизаційних справ, із подивом стенали плечима: як же так? Кошти потрібні не тільки для бездонного бюджету, а й для розвитку доведених до ручки підприємств. Махнути на це рукою означає занапастити економiку країни, яка і так кульгає на обидві ноги.

      І тільки посвячені знали: ця декларація — не більше як тактичний хід у тривалому скандалі з продажем цінних паперів НФЗ: підприємство потрібно було віддати у «потрібні руки» за підходящою ціною. Ось і було висунуто гасло: «Гроші — не основне». Лиш тільки «програму-мінімум» виконали, заступник Чечетова Дмитро Парфенов заявив: «Ми зацікавлені передусім у тому, аби продати державне майно якомога дорожче».

      Як то мовиться, ось тобі, бабцю, Михайлів день.

      То хто ж заважає нам стати цивілізованішими? Хто вставляє палиці в колеса «чумацького» воза реформ?

      Ніякі не чужинці — ні північні, ні заокеанські. І навіть не внутрішня опозиція. Гноблять Україну Акакії Акакійовичі. Ці клерки «клепають» клас власників на власний розсуд. Ламають непокірних через коліно. Пригріваючи одних і «забороняючи» інших.