Пункти (не)пропуску: як українські волонтери Вроцлава допомагають водіям на польському кордоні

Від українського кордону до Вроцлава — близько 500 кілометрів, які можна здолати за кілька годин на авто. З початку повномасштабного вторгнення тут був великий наплив українських біженців, тому у Вроцлаві діяли безліч волонтерських організацій.

 

Тоді на вокзалі працював офіційний відділ допомоги українцям, польські та українські волонтери чекали новоприбулих з одягом, гарячою їжею, дітям дарували рюкзаки зі шкільним приладдям, знаходили прихисток для тих, хто потребував. Рівень солідарності поляків з українцями був на дуже високому рівні в ті дні. 

 

Нині українська спільнота міста тримається на таких трьох стовпах: українські консульство, церква (УГКЦ та ПЦУ), волонтерські організації. Спільнота Ukrainian Freedom Force — невелика, але досить «гучна» в Нижній Сілезії. Вона об’єднує 11 активістів та близько 200 симпатиків. 

 

Богдан Кравчук розповідає: «Ми заангажовані до всіх актуальних подій міста: українських мітингів, блокування концертів російських виконавців (зокрема гурту «Каста»), пішого «Марафону добра» «азовця» Петра Скрипки, котрий збирав кошти для фонду «Янголи Азову».

 

Всі наші активісти — українці, яких об’єднує антиросійська позиція. Мали досвід, коли місцеві «хороші» росіяни та білоруси намагатися інтегруватися в українську волонтерську спільноту, а потім саботували антиросійські та проукраїнські заходи, писали скарги й перешкоджали нашим акціям. Тому ми пильнуємо наше середовище і не допускаємо випадкових людей». 

 

Основна діяльність об’єднання Ukrainian Freedom Force нині — допомога водіям фур на польсько-українському кордоні.

Активісти регулярно відвідують пункт прикордонного пропуску «Корчова-Краківець». Блокування кордону там почалися ще восени минулого року.

 

Тоді у чергах на виїзд із Польщі до України було до 200 фур. Нині їх кількість зросла вп’ятеро.

 

«Територія безпосередньо на пункті перетину кордону порожня. Українських перевізників помістили в спеціальні «табори» на великих паркувальних майданчиках, за якими наглядає польська поліція у повному захисному спорядженні, в якому зазвичай працюють під час мітингів. На одному такому майданчику перебуває близько тисячі фур», — розповідає Богдан. 

 

Виходити за територію «табору» українським водіям дозволяють, але не більше 3-5 осіб за раз, щоб уникнути можливих сутичок з польськими протестувальниками.

 

У цих обставинах спільнота водіїв самоорганізувалася. Всередині «табору» сформувалась певна ієрархія, є групові чати для координування дій. Волонтери налагодили контакти зі спільнотою водіїв, тож знають про їхні проблеми з перших вуст. 

 

Волонтер розповідає, що у «таборі» водії вантажівок страждають, бо змушені невизначений час перебувати в антисанітарних умовах, без можливості відпочити, зігрітися, без доступу до повноцінної медицини. Восени були летальні випадки, тому що водії не мали доступу до необхідних їм ліків. 

 

«Так не повинно бути, — каже Богдан Кравчук. — Тож ми допомагаємо їм медикаментами, засобами гігієни, їжею та теплими речами. Також водії потребують газових балонів, щоб готувати гарячу їжу. Найгірше, коли ламається система обігріву авто й потрібен терміновий ремонт. У таких випадках рятують вогнища в бочках. Також на території паркінгу ми встановили намет з усім необхідним для побуту. Намагаємось оперативно реагувати на потреби водіїв та закривати питання». 

 

Також їжу заблокованим українським водіям привозять польські волонтери з Перемишля і Ряшева. За спостереженням активіста, мешканці прикордонних сіл використовують ситуацію у власних інтересах — приїздять та організовують торгівлю поблизу двох «таборів» українських водіїв та польських протестувальників, підвозять домашні продукти, попит на які завжди є. 

 

«Нині ми маємо на кордоні своє представництво та разом з активістами від спільноти українських перевізників ведемо перемовини з польською стороною, — зазначає Богдан. — Фактично я та мої колеги виконуємо роль посередників між заблокованими на кордоні водіями, прикордонниками, поліцією, польськими фермерами-протестувальниками, представниками місцевої влади, — оскільки знаємо польську мову й місцеві закони. Цим усім мало б займатися консульство України, але в цих умовах найефективнішими є незалежні волонтери. Завдяки нашим діям більше водіїв за добу можуть виїхати з Польщі до України». 

 

Наприкінці лютого з паркінгу дозволяли виїзд до пункту пропуску семи фурам на годину. Іноді вдавалося домовитись, щоб їхали 10-15 машин. Ситуація постійно змінюється. 

 

Також українські активісти зустрічаються з представниками місцевої влади, які надають дозволи фермерам на проведення мітингів, з проханням скасувати їх дію. Доносять інформацію до консулів та керівництва Єврокомісії.

 

Навіть вдалося домогтися скасування дозволу на протест фермерів на місцевому рівні, але обласний суд його поновив. Пункт пропуску лишається місцем «надзвичайного стану», а активісти продовжують шукати методи впливу на ситуацію.

Ведучи переговори з представниками польських фермерів, волонтери не помічають у них ідейного запалу. «Більшість не може пояснити, чому вони тут стоять, але щоразу озвучують якісь нові ідеї: «Щоб президент приїхав і вибачився», «Щоб Україна не могла торгувати в Польщі та ЄС». Лунають загальні фрази: «світ несправедливий», «влада усіх дурить» та конспірологічні теорії «змови проти польського народу», — розповідає Богдан Кравчук. 

 

Найпарадоксальнішим є те, що серед польських протестувальників є люди, що допомагають Україні, а дехто досі вдома надає прихисток українцям. Й однак вони вважають, що інтереси польських фермерів — це окрема тема. Говорять: «Ми підтримуємо українців у війні проти росії, але не хочемо, щоб вони тут торгували».

 

 

«Дії фермерів координують іззовні, у них є керівники для кожного десятка протестувальників, — констатує Богдан Кравчук. — Тож очевидно, що причини протестів не суто економічні, а й політичні. У Польщі 7 квітня відбудуться місцеві вибори, а за два місяці — вибори до Європарламенту. Передвиборчі інтриги, пропагандистські дії прихильників «ПіС» та радикальної партії «Конфедерація», проросійські медіа — все це має вплив на суспільні настрої. Звісно, протести польських фермерів — це їхнє конституційне право. Але методи протестів не повинні загрожувати українським водіям, їхнім життю та здоров’ю».

Розсипане на кордоні зерно, пропутінські плакати — все це збурює хвилю емоцій у соціумі. Польська поліція реагує на такі злочинні дії, відкриває кримінальні справи.

 

Але будь-яка необдумана реакція на дії мітингувальників може зрушити настрої виборців, що в кінцевому підсумку посилить позиції ультраправих сил, що негативно вплине на підтримку України.

 

«Очевидно, багато хто хотів би бачити в чатах телеграма такі ж «ефектні кадри» українських мітингувальників у відповідь на антизаконні радикальні дії польських активістів», — розмірковує Богдан Кравчук. 

 

Активіст зауважує, що варто розуміти, що українці в Польщі відрізняються від українців в Україні насамперед тим, що живуть в анклавах, маленьких «українських острівцях» у чужій державі.

 

Він каже: «Наші ресурси — обмежені. Вся інформація переважно подається локальними ЗМІ діаспорян, але в жодному разі не провідними українськими чи польськими виданнями, тому здається, що українці в Польщі — лише пасивні спостерігачі. 

 

Але якщо українці почнуть робити щось неправомірне, як польські фермери, — польська поліція і ЗМІ одразу відреагують, буде великий скандал для України, що негативно вплине на бажання нам допомагати». 

 

І все ж переміщеним українцям варто вчитися активніше діяти в межах закону та позбавлятися комплексів меншовартості.

 

«Ми не маємо права влаштовувати тут мітинги, відстоювати свої права, бо, мовляв, ми у гостях і це не наша держава» — подібні слова від співвітчизників я тут чув не раз. На мою особисту думку, ми не повинні боятися проявляти себе за кордоном, — каже Богдан. — Є права людини і їх повинні дотримуватися усі. Має бути раціональна польсько-українська дискусія і співпраця в рамках закону».

 

Польща лишається сусідом і важливим стратегічним партнером України. А найбільше стратегічне значення сьогодні має не двостороння торгівля, а збереження військової підтримки, сприяння у повоєнному відновленні та євроінтеграції.