Фантастика на межі: химерний потяг з 1930-х письменника Стефана Грабінського на театральній сцені

17.01.2024
Фантастика на межі: химерний потяг з 1930-х письменника Стефана Грабінського на театральній сцені

Вистава «Ультіма туле» режисера Тимофія Бінюкова. (Фото Національного академічного драматичного театру імені Лесі Українки.)

У Києві, в Національному театрі імені Лесі Українки, в рамках творчого проєкту «Пошук» відбулася перша прем’єра 2024 року.

 

Режисер з Харкова Тимофій Бінюков дебютував на Сцені під дахом із виставою «Ультіма туле» (у перекладі з латини «дальня земля, край світу»).

 

П’єсу написав улітку 2021 року львівський драматург Андрій Бондаренко.

 

В основу твору були покладені новели Стефана Грабінського.


Дія вистави відбувається у Галичині 1936 року. Головний герой — письменник Грабінський. Життя митця було коротке і повне смутку. Сухоти — фатальна хвороба для європейських письменників початку ХХ століття — не оминули і Стефана.

 

Це наклало відбиток на його творчість. Він походив з української родини, навчався і жив у Львові, а писав польською мовою. Ultima Thule — один з найпопулярніших його творів із циклу «Демон руху».


«Будучи представником глибокої провінції, він створив особливий вид фантастики — «галичанський», а тому залишився чужим для літераторів з-поза Галичини», — такими словами польський дослідник Артур Гутнікевич охарактеризував творчість Стефана Грабінського.


Виконавець ролі Стефана — Максим Аксентьєв — у виставі влучно і чуттєво передає всі тонкощі характеру митця, стадії його «творчої кризи», загострення хвороби та внутрішні переживання.

 

У чорному вбранні, з блідим, аж прозорим, обличчям, з якого наче висмоктані всі барви, здається, він дивиться своїми карими очима з якогось іншого світу.


Високий, худорлявий, змучений хворобою вчитель провінційної гімназії — у богом забутому містечку, де час тягнеться, наче вічність, а життя застрягло і стоїть на одному місці. Письменник сідає у химерний потяг, щоб рушити назустріч пригодам, новим пошукам, коханню та новому життю... Проте подорож ця виявилась фатальною.


Сценографія Олексія Вакарчука влучно підкреслює атмосферу подорожі і гри, на які так схоже наше життя: з аваріями, зупинками, полустанками та великими станціями, красивими і химерними пейзажами за вікнами.

 

На сцені дві довгі лави стоять одна навпроти одної. А за ними — рама вагонного вікна, у якому весь час змінюються кольорові картинки.

 

Ліворуч висить великий круглий годинник без стрілок — як символ ефемерності та відносності часу і простору. Всі ці атрибути створюють ілюзію пасажирського вагона, де і відбувається дія вистави.


Люди, що трапились на шляху головного героя, нагадують персонажів з фентезі чи містичних оповідань. Подружжя Роєцьких (Ярослав Прикоп, Діна Андрійчук) — підступні чародії, що поглядом запалюють предмети і місця.

 

Фатальна жінка (Дар’я Хвостенко) — розкута і примхлива леді у червоній сукні — спокушає чоловіків, надихає їх на відчайдушні подвиги. Її супутник Годземба (Альберт Малик) — кремезний, хоробрий красень, що переміг у двобої, викинувши з вікна потяга колишнього чоловіка обраниці... А персонаж Ключка (Євген Овчаров) — пересічний подорожній, що їде сотий раз до Лондона... лише у власній уяві.


Епатажний, моторошний і химерний образ створив Михайло Ганєв, він грає Кондуктора. З яскраво-рудим волоссям, у помаранчевих шкарпетках, його герой, немов темний маг, злий клоун чи мудрий Харон, — править зачарованим потягом.

 

Його гострий нюх, дотепні жарти та залізна дисципліна не дають нікому жодного шансу втекти з вагона, відхилитись від обраного маршруту чи зійти зі шляху.

 

Утім за іронією долі потяг потрапляє у страшну аварію і зупиняється на глухій колії. Цілковите ніщо та тотальне небуття охоплюють душі героїв.

 

Кожен з них розчиняється у цьому стані і проявляється наново, шукаючи себе, свою справжню сутність.


З темряви з’являється дивакуватий гном — залізничний дух, що повчає письменника життю. А вже у наступній сцені ця примара перетворюється на маленьку прекрасну дівчинку Ванду (Любов Галіцину) — доньку Грабінського.

 

З нею автор споглядає і перепроживає сцени сімейного життя, прощається з дитиною і йде далі. Назустріч фатуму.

 

Ангеліна ВЕЛИКА