Побажайте нас, аби ми захотіли вас!
Чого від нас хоче Захід? Сергій ТРИМБАЧ   

Сучасний великий кінофестиваль — це й великі витрати. Декому видається, що фінансується такий собі пустопорожній карнавал для заможних людей. А бідним тільки й лишається, що облизуватися. Принаймні такою є точка зору деяких німецьких громадян. Вони вирішили не тримати її при собі і вийшли на вулиці з гучним барабанним боєм і гаслами, які кликали віддати фестивальні гроші бідним дітям. Доволі живописне видовище, скажу я вам. Ліві ідеї продовжують жити і подекуди перемагати. Такий собі протестний майдан...

Чи потрібне корові сідло?
А музичні видання суспільству, очевидно, — ні Юрій ЧЕКАН   

14 серпня 1893 року видавець П.Юргенсон писав композитору П. Чайковському: «Переложение в 4 руки с удовольствием стремительно издам к 16 октября. Итак, жду твою Шестую симфонию». На перший погляд, звичайний діловий лист видавця до автора. Втім варто звернути увагу на два моменти. Під час написання цього листа симфонія ще не була закінчена — тобто, Юргенсон збирався надрукувати полегшений, адаптований для домашнього музикування, варіант нікому не відомого твору. А на 16 жовтня вже була призначена прем'єра — отже, ці ноти повинні були з'явитися водночас із першим публічним виконанням симфонії. Проте на цьому історія не завершується. Після прем'єри, 18 жовтня, Чайковський надсилає рукопис партитури Юргенсону для видання. І знову один коментар. Вартість видання партитури (партитура — повний запис оркестрового твору на багатьох нотоносцях) у ХIХ була дуже високою, до того вкладені кошти практично ніколи не поверталися. Ноти гравіювались на мідних дошках, партитури творів для симфонічного оркестру були дуже об'ємними, а їх наклади мізерними. Дійсно, скільки тих потенційних споживачів цього продукту було у дореволюційній Росії та і загалом у світі? Десяток? Сотня? Виникає питання: чому підприємець Юргенсон ішов на очевидні збитки, друкуючи партитуру невідомого твору, нехай і знаменитого композитора? Адже навіть стовідсотковий продаж накладу не забезпечував повернення вкладеного, не говорячи вже про якийсь прибуток. Що це — благодійництво? Примха багатія? Безкорислива робота на користь вітчизняної культури?

Євгенія Кононенко та її героїні

В історії світової літератури є щасливчики, які на наступний ранок після виходу першої книжки прокидалися знаменитими (інша річ, що після запаморочливого дебюту подальша їхня людська й літературна доля могла бути й не зовсім щасливою). Євгенія Кононенко — без сумніву, вже одна з найпомітніших постатей української прози початку 2000-х — до названої вище категорії не належить. Її входження в українську літературу розтягнулося на добрий десяток років.

«Діти Бойса» хочуть у Венецію
Художники встановлюють на Поскотiнцi пам’ятник Йозефу Бойсу. Валентина КЛИМЕНКО   

Галерея «Арт-Блюз» на Андріївському узвозі нічим не ризикувала, надавши на один вечір свій простір скандально налаштованому художнику Анатолію Федірку, якого не дуже полюбляють функціонери Спілки художників і не дуже сприймають всерйоз мистецтвознавці. Їм здається, що його бла-бла-бла — тотожне на кухні за чаркою горілки під картоплю із парусами з сала і на відкритті виставки — це ніщо інше як бла-бла-бла, і все ж Федірко доволі активно працює в руслi актуального мистецтва, і перше місце на Трієнале графіки в Кракові минулого року — тому яскраве підтвердження. Тепер у художника, який народився і зараз, каже, тимчасово мешкає у Чернівцях, є нова ідея-фікс — представляти Україну на Міжнародному бієнале у Венеції, він так і сказав це у минулу середу на відкритті виставки «Діти Бойса».