Завтра буде завтра. Або через три роки...

07.10.2003

      Як там говорить Іванна Найда та гості її студії про наше з вами життя? Що воно — непередбачуване, але прекрасне? Щодо «прекрасного» — то це справа смаку. Але й з непередбачуваністю теж не все просто... От, приміром, суддя Василенко давно казав, що знає наперед, яким буде вердикт Шевченківського суду Києва, де розглядають його оскарження на дії Вищої Ради юстиції. Так і сталося, як гадалося — жодних сюрпризів від колег по правосуддю Василенко не побачив. 30 вересня суд затвердив рішення ВРЮ, яким, як пригадують читачі «УМ», Юрія Олександровича рекомендовано з посади судді звільнити. При цьому мотиваційну частину свого рішення Шевченківський суд майже повністю запозичив із постанови Вищої Ради юстиції. А в останній йшлося про порушення Василенком суддівської присяги, незаконне використання ним службового становища тощо. Як і ВРЮ, суд не роз'яснив (а мусив би!), що криється за подібними звинуваченнями. Та й, зрештою, навіщо? І так зрозуміло, що проблема Юрія Василенка відгукується на ймення Леонід Кучма. Не слід було судді порушувати кримінальну справу проти першої особи в державі, якій не те що тамбовський вовк — не товариш, але й сам чорт — не брат... 

      З перебігу слухань у Шевченківському суді на особливий наголос заслуговує один момент. Йдеться про спроби члена Вищої Ради юстиції Віктора Шишкіна пояснити, що той документ, яким ВРЮ начебто заявляє клопотання перед Верхоною Радою України про звільнення судді Василенка, є пізніше здійсненою підробкою. «Хвальшивкою», як сказав би наступник Шишкіна на посаді Генпрокурора... Суд із цим розбиратися не став, бо яка різниця, за що там насправді голосували члени Вищої Ради? Тільки те має значення, що надходить до судді у вигляді «телефонного темника» (чи таємні інструкції, які отримують служителі Феміди, мають у їхньому середовищі іншу назву?). Залишившись із вельми невтішним для себе вердиктом суду (хоча остаточне рішення в будь-якому разі лишається за Верховною Радою, бо лише законодавці мають право обирати чи звільняти суддю), Юрій Василенко заявляє про намір подавати апеляцію на постанову Шевченківського суду. Він вже й дату для себе визначив, обіцяючи зробити це 29 жовтня — в передостанній день, коли апеляційну скаргу ще можна буде направити до суду. Аби ретельніше підготувати апеляцію та зібрати всі необхідні документи, потрібен час, пояснює Василенко.

      Що ж, час — річ таки насправді важлива. І небезпечна для можновладця, який роздає обіцянки. Якщо тільки його словесні аванси не передбачають те, що обіцяне буде виконане до другого пришестя чи доти, поки рак у полі не свисне. От тільки в цьому випадку й можна не турбуватись: бо раки не ховрашки — у полі не бігають і не свистять. А відтак і час відповідати за сказане не настане ніколи...Тож, коли причепи-журналісти приступають із ножем до горла до пана високопосадовця і питають: «Коли?..», мудріше за все відповісти так, як це зробив заступник Генпрокурора України Віктор Шокін. Даючи інтерв'ю «Львівській газеті» з приводу розкриття вбивства Георгія Гонгадзе, Шокін сказав: «Давати якісь часові рамки — це не дуже серйозно. Розкриття справи може бути завтра, а може — і через три роки. Я маю надію, що це буде дуже скоро». Біда лише в тім, що Раду Європи «три роки» якось не «зігрівають». Тож «несерйозні» люди зі Страсбурга все-таки ставлять певні часові обмеження і кажуть: або ви, панове прокурори, як собі хочете, так і крутіться, але до наступної сесії ПАРЄ цю справу розкрийте, або ж Парламентська асамблея Ради Європи «у січні ініціюватиме нові заходи для розкриття справи про вбивство журналіста», — наводить слова президента ПАРЄ Пітера Шидера «Українська правда».

      На це Шокін відповідає словами майже з «басні дідуся Крилова» (як говорилося у дитячих садках радянського зразка). «Не лучше ль на себя, кума, оборотиться?» — питав Крилов. «Коли вбили президента Кеннеді, також лунали вимоги про терміни, але й досі нічого достовірно не відомо», — закидає Європі з Америкою Шокін. Було б ще згадати про вбивць Улофа Пальме, тоді вийшла би справжнісінька «наша відповідь Чемберлену»... Що ж до іншої гучної справи — йдеться про вбивство Ігоря Александрова — то там, судячи з інтерв'ю Шокіна, слідство впевнено крокує вперед, відпрацьовуючи на причетність до злочину «верхівку» донецького криміналітету. На радощах прокуратура готова навіть охороняти важливих свідків у цій справі — колишніх правоохоронців Сербіна та Солодуна. Якщо ті самі про це попросять. Бо без їхньої ініціативи та згоди на подібне «захищати насильно Генеральна прокуратура не має права...», каже Шокін.

      Отже, все йде, як слід... То ж, можливо, життя (не абстрактне, а українське — nota bene!) і справді непогане? Принаймні для того, у кого воно є? Бо коли вже говорити про справу Александрова, залишається з'ясувати для себе маленьку «дрібничку» (яку, до речі, вже згадувала «УМ», згадував від імені своєї фракції у Верховній Раді і Олександр Турчинов): а чи відповідатиме хтось за смерть Юрія Вередюка? За моральну травму, нанесену людині, несправедливо обвинуваченій у вбивстві Александрова? За глум над мертвим, якого на певному етапі слідства Верховний Суд удруге визнав винним, скасувавши щодо вже покійного «бомжа» виправдальний вирок судді Корчистого? Той, хто коливатиметься у виборі між «так» і «ні», ніколи, мабуть, у цій країні і не жив...

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>