Полтавка закликає кожного пройти курси з першої допомоги: Люди помирають через невігластво

31.05.2017
Полтавка закликає кожного пройти курси з першої допомоги: Люди помирають через невігластво

Ліана Трунова вважає, що вміти надати першу допомогу має кожен.

Неординарна ситуація сталася з 29-річною полтавкою Ліаною Труновою на борту літака під час міжнародного авіарейсу.

Разом із чоловіком Іллею вони летіли на відпочинок до Ізраїлю.

Коли в Тель-Авіві повітряне судно почало знижуватися, аби зайти на посадку, в салоні почалася якась паніка. 

«І тут же бортпровідниця звернулася до пасажирів: «Чи є серед вас медпрацівники? Хто може допомогти, підійдіть сюди, будь ласка! — розповідає про подробиці пригоди Ліана Трунова. 
— Оскільки після цих слів настала мертва тиша, стало зрозуміло, що медиків у салоні немає».
 
Тоді Ліана визвалася допомогти.
 
Ні, вона не медсестра і не лікар, разом зі своїм чоловіком займається ріелторським бізнесом — подружжя має власне агентство нерухомості «РіелтСервіс».
 
Проте не так давно обоє пройшли курси з домедичної допомоги, які веде громадська організація «Вартові життя».
 
«Такі курси просто необхідно пройти кожному, — переконана Ліана Трунова. — Адже ми живемо серед людей. А, не дай Боже, комусь із рідних, близьких раптово стане зле. На жаль, більшість узагалі не орієнтується, що в такому разі потрібно робити. А тому, намагаючись допомогти, припускається помилок, які тільки завдають шкоди. На курсах нам наводили дуже сумну статистику, коли люди помирають тільки через те, що оточуючі через власне невігластво навіть не намагалися надати їм допомогу. Це настільки вражає!
 
Іноді достатньо просто покласти людину, якій кепсько, в правильне положення або провести серцево-легеневу реанімацію — у цьому ж немає нічого складного. Бо «швидкій допомозі» на те, щоб доїхати, потрібен час. Чесно кажучи, раніше подібні думки в моїй голові виникали нечасто. Але зараз така ситуація в нашій країні — можна сказати, воєнний стан, хоч офіційно й неоголошений. Тож потрібно бути готовим до найгіршого сценарію.
 
Та навіть у мирний час кожен має володіти мінімумом знань, аби за потреби надати першу допомогу. І навчати цьому варто вже в школі, дитсадку. Оця ситуація, яка трапилася в літаку, якраз і була зайвим доказом того, що більшість людей не знає, як у разі потреби допомогти ближньому».
 
Сталося так, що в салоні літака літній чоловік почав непритомніти.
 
За словами Ліани, стюардеса настільки розгубилася, що не могла навіть поміряти йому тиск.
 
І от якої помилки в тій ситуації могли припуститися його близькі: хотіли дати пігулку для зниження тиску, бо той чоловік був гіпертоніком.
 
«Але я наполягла на тому, що не варто цього робити, поки не поміряємо тиск, — продовжує розповідь моя співрозмовниця. — Як виявилося, цього разу в нього, навпаки, був понижений тиск. І якби йому дали ще й пігулку, то така «допомога» могла б призвести до ще гірших наслідків. Невідомо, чим би все це тоді закінчилося. Складається враження, нібито я зробила щось незвичайне. Але, за великим рахунком, це елементарні знання й уміння, якими має володіти кожен. Найперше я попросила дружину й сина того чоловіка зайняти свої місця, аби не було великого скупчення людей.
 
Мене здивувало те, що стюардеса була розгубленою. Принесений нею тонометр був новим, запакованим, і вона спромоглася лише на те, аби його розпакувати. Я попросила її відійти, зібрала тонометр і поміряла чоловіку тиск, після чого стало зрозуміло, що ніякі медикаменти не потрібні. Бортпровідниці дали йому води, а також кисню, який у такому разі не зайвий.
 
Чоловік почав потихеньку приходити до тями. Я лишалася поряд із ним до посадки літака. І тут мимоволі познайомилася з київською волонтеркою Ольгою Котенєвою, котра також летіла в Ізраїль на відпочинок. Вона написала про мене у «Фейсбуці» — так про згаданий випадок стало відомо широкій спільноті. Без цього допису про нього, можливо, ніхто й не дізнався б».
 
«Неподалік мене сиділо подружжя літніх людей. Десь за годину до приземлення чоловік зомлів. Я, коли він просто на мене схилився, стала швидко поливати його водою та плескати по щоках. Дружина верещить. Усі кличуть лікаря. Аж раптом з’явилася дівчина. Швиденько розібралася з тонометром, поміряла тиск, спокійно заговорила до чоловіка. Усі потроху заспокоїлися. Так ми й сиділи: я з примочками, дівчина тримала руку на пульсі.
 
Розговорилися. Дівчина виявилася зовсім не лікарем, вона закінчила курси з надання першої допомоги... Спасибі тобі, Ліано Трунова. Ти молодець, не розгубилася, а твоє навчання стало в нагоді. Лікарі вже чекали в аеропорту. Ми роз’їхалися, але від­учора я знаю ще одну чудову україночку», — поділилася в соцмережі враженнями про подію в повітрі пані Ольга.
 
Що ще дужче вразило Ліану Трунову, так це те, що, коли вона з чоловіком поверталася літаком назад в Україну, їй «пощастило» вдруге — знову стався подібний випадок.
 
Цього разу, коли повідомили, що літак заходитиме на посадку, раптово стало зле хлопцю. 
 
«І знову попросили відгукнутися медпрацівників. Я витримала паузу, бо не вважаю себе суперфахівцем у галузі медицини, — відтворює Ліана недавні події. — А тоді підійшла до стюардеси, котра невідомо навіщо капала в склянку настоянку глоду. Хло­пець тим часом кашляв, iз рота котилася слина, йому було важко дихати, видно було, що розпух язик. Усе вказувало на алергічну реакцію.
 
Молодику дали дві таблетки діазоліну — його стан нібито дещо покращився. Розумієте, в такій ситуації дуже важливо надати людині ще й моральну підтримку. І дуже приємно, що не тільки я, а й інші люди заспокоювали хлопця. Ми переконували його: якщо ситуація погіршиться, ми знаємо, що робити. Він усе повторював: «У мене западає язик». Я відповідала: не хвилюйтеся, літак уже знижується, в аеропорту вас чекає лікар, якщо, мовляв, стане гірше, знаю, як вивести вас із критичного стану». 
 
Ліана агітує й мене записатися на курси з надання домедичної допомоги.
 
Говорить, що вона краще почувалася б суто психологічно, якби знала, що навколо неї люди, котрі в разі чого зможуть їй прийти на допомогу.
 
От, наприклад, дівчина постійно відвідує спортзал, може й перестаратися...
 
Тож усе дуже просто: чим більше людей пройдуть курси з надання першої допомоги, тим більше людей почуватимуться в безпеці.
 
Адже, за великим рахунком, ми живемо в не надто безпечному середовищі.
 
— А як це ви так запросто зібрали тонометр? — дивуюся.
 
— Річ у тому, що я з ним із дитин­ства на «ти», — пояснює Ліана. — Так склалися обставини в моєму житті, що певний час хворіла мама, і мені доводилося вимірювати їй тиск, робити уколи тощо... Звісно, щодня такі надзвичайні події, які сталися з нами на борту літака, не трапляються. Проте від них ніхто не застрахований. Найбільше мене здивувало те, що стюардеси в подібних випадках не володіють ситуацією.
 
Думаю, це не стільки їхня провина, як «прокол» самої системи авіаліній. Це добре, що все обійшлося. А уявімо, що в пасажира в повітрі трапився анафілактичний шок — у такому разі без надання негайної допомоги він може просто не долетіти. На мою думку, на борту літака має бути хоча б одна людина, котра знає, як діяти в екстремальних ситуаціях, коли комусь стало зле. Більше того, мають бути державні програми з навчання, як надати першу допомогу.
 
Була б незайвою й державна підтримка таких громадських організацій, як «Вартові життя», що тримаються на голому ентузіазмі (до речі, інструктори, які там працюють, із початком війни на Донбасі проводили безплатне навчання тактичної медицини військових ЗСУ та добровольців). Бо ми, на жаль, не знаємо, що буде завтра: надто вже непевна ситуація не лише в Україні, а й у світі. У тому ж Ізраїлі, який живе в умовах війни, постійно проводять навчання з безпеки та цивільного захисту».
 
До речі, деякі хлопці й дівчата з агентства нерухомості «РіелтСервіс» також уже пройшли курси, які проводить громадське об’єднання «Вартові життя».
 
Тепер Трунови планують провести корпоративний тренінг, як у разі потреби надати першу допомогу.
 
Адже агентство працює з людьми, а отже, всяке може трапитися...