Добродійка Джінні поспішає у ваше місто: фізик Євгенія Пірог пише казки і допомагає дітям

— Євгеніє — вибачте, Джінні, — звідки таке ім’я? І чому такий строкатий персонаж?

 

— Був у мене подібний «нік», та й Джінні дещо пасує до імені Євгенія, є українська версія Юджина. А на зустрічах iз дітьми я запитую в них, що їм нагадує образ Джінні. Переважає версія, що Джінні споріднено з казковим джином. Та ми з’ясували, що ми всі багато потужніші за джинів чарівники!

 

Казковий велетень-чарівник виконує лише три бажання, а кожен iз нас — і діти також! — втілює у життя море бажань. І своїх, і близьких людей. Крім того, Джінні разом з дітьми здійснює безліч творчих бажань та мрій. Так непомітно-чарівно ми вже починаємо спілкування, з якого наро­джуються і веселі ігри, і цікаві проекти.

 

— У вас доволі багато проектів: «Додай читання», «Балакучий Шпак», «Тату, почитай»... Вони захоплюють не лише дітей, а й дорослих. У чому секрет?

 

— Бо в задачах проекту може реалізувати себе буквально кожен дорослий! Ще й стати прикладом для малечі. Любиш читати? Навчи інших татусів читати дітям. Мріяв про сцену? Постав міні-спектаклі в класі та співай з Балакучим Шпаком, нашим персонажем-книголюбом. Знімаєш відео? Навчи цього дітей — хай вони зроблять відео про книжки для «Книжкового марафону 42».

 

А як дружиш з інструментами — бери молоток та цвяхи і змай­струй разом iз дітьми книжкову шпаківню в парку! Через гру найліпше передавати потрібні навички — професійні, етичні, культурні, бо відбувається активна, невимушена співпраця. Проекти допомагають надолужити брак спілкування з дітьми, «підкидаючи» різноманітні цікаві теми.

 

— До речі, скільки створено «книжкових шпаківень» по всій Україні? 

 

— Перш за все — це не разова акція, а тривала ініціатива, до якої може долучитись кожен охочий. «Книжкові шпаківні» — вільні благодійні бібліотечки, стильні полички з дитячими виданнями у вільному доступі для читання в громадських місцях. Є вільна хвилина? Книга поруч. Ви ж прагнете, аби ваше дитя залюбки читало? 

 

П’ятирічний досвід Всеукраїнської ініціативи «Додай читання» показав, що книжкова шпаківня — багатофункціональний інструмент заохочення дітей до книг: трибуна для читацьких забав та експериментів, територія розвитку.

 

Так створюється унікальний осередок родинного і творчого спілкування, що формує корисні навички та дорогоцінні спогади. Кому не сподобається яскрава хатинка з книгами, та ще й зроблена власноруч? Тут і діти, і дорослі при справі. Ініціативу підхопили школи, бібліотеки, активні громади.

 

Рівне стало першим містом, де були розміщені книжкові шпаківні. Сьогодні у 16 містах і селах країни вони додають дітям читання у лікарнях, кав’ярнях, кінотеатрі, спортивних, мистецьких та розважальних центрах. Книги постійно змінюються, ніяких читацьких квитків чи реєстрації не потрібно. На порозі весна, і вже готова 153-тя шпаківня.

 

— Чула, що «Книжкові шпаківні» занесені до Всесвітньої мережі вільних бібліотек.

 

— Коли ми з однодумцями запровадили перші шпаківні для книг, засновник Все­світньої мережі вільних бібліотек Тодд Бол прочитав про нас в iнтернеті і зацікавився. На підтримку проекта надіслав у подарунок реєстраційні таблички, що засвідчують приналежність до Всесвітньої мережі вільних бібліотек. Тож про українських активістів читання знають у світі, а місце з книжками читачі можуть знаходити на інтерактивній мапі.

— Багатьом запам’ятався ваш міжнародний мистецько-соціальний проект «Добро-Дій». 

 

— Артбук «Добро-Дій» — рукотворна книга ілюстрованих сторінок-історій про добро і добрі справи дітей та дорослих. Прості історії реального життя з 50 міст і сіл України. В проекті взяли участь 1070 авторів 16 країн із різних континентів. Оригінали робіт звідусіль надсилали поштою. Щиро вдячна всім, хто долучив своє тепло. Так народилася сонячна книжка про Добро і Любов, якими сповнений Світ. Цей мистецький проект здобув статус Національного рекорду України. Наразі книга перебуває в Музеї книги та друкарства України в Києво-Печерській лаврі. 

 

— Чому вирішили писати саме для дітей?

 

— Дорослі теж мої читачі, адже перш ніж придбати чи почитати дитині обрану книгу, дорослий має ознайомитися з нею. Хоч писати для дітей дуже відповідально, але й легко — бо це історії веселі, добрі, сповнені грою.

 

Якось вранці ми з семирічним Денисом чаювали на кухні. Через щільний туман за вікном ледь проглядався силует телевежі. Тієї самої, що обабіч Бабиного Яру, на вулиці Дорогожицькій. Таке зникнення видалося нам, безперечно, казковим (посміхається). Тож «Подорожі пані ТелеВежі» — історія «казково прихованої» туманом вежі, що подорожує до своїх подруг, відомих телевеж. Адже будь-яка вежа — найзнаніша Ейфелева, Берлінська, величезна Бурдж Дубаї — мають купу відповідальних телесправ, ген на весь наш світ!

 

— Справді, казка захоплює, та в ній відчувається не лише казковість, а й науковість...

 

— За освітою я фізик, і, гадаю, дітям буде цікаво дізнаватися не лише про вигадані подорожі телевежі, а про те, що наша Київська (або Сирецька) телевізійна красуня суттєво вища за «парижанку». Новітні вежі можуть досягати хмар, утім наша — єдина у світі металева споруда висотою 385 метрів, що вільно стоїть на своїх опорах, без додаткових розтяжних тросів.

 

Її мереживна металева конструкція зібрана без жодного гвинтика чи болта: всі деталі з’єднані способом зварювання, на той час це була суперпередова технологія. Збирали-будували телевежу «навпаки» — згори донизу. Ось така українська рекордсменка.

— Зовсім недавно ви презентували свою нову книжечку «Астронавти з Великої Росяної». Що надихнуло написати про астронавтів і космос?

 

— У жовтні в Житомирі, в Музеї космонавтики імені Сергія Корольова, у рамках Все­світнього тижня космосу тривав фестиваль «Відкритий космос». До фестивалю мене попросили написати книжку для дітей, аби зацікавити їх астрономією та космосом. Було обмаль часу, але за місяць книжка вчасно потрапила до малечі. Це були космічні творчі швидкості! 

 

Довго шукати свої дотики до космічного не довелося. Згадала кілька захопливих мандрівок Музеєм космосу у Вашингтоні та особисті враження від запуску космічного транспортного корабля у США. Пригадала навчання на фізичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Подумала: кому ж писати, як не мені?

 

Познайомилась з українським астрономом Климом Чурюмовим, iз першим космонавтом незалежної України Леонідом Каденюком. Наш астронавт досліджував вплив невагомості на рослини, а нещодавно я побувала в київській школі 71, яка брала участь у підготовчих експериментах. Космос набагато ближче, ніж ми думаємо!

 

Мені дуже кортіло розказати, що означає космос для України. Бо наші діти мають гордитися реальними досягненнями українських конструкторів, інженерів, виробничників — як і я тоді, спостерігаючи, як здіймають ракету в небо українські двигуни... Тож у цій космічній книзі все реально, навіть вулиця Росяна, що є насправді. Так читання може розбудити мрії та любов до астрономії.

 

— А самі частенько спостерігаєте за зірками?

 

— Зорі — а саме так слід називати ці небесні тіла — теж надихають! Звісно, задивляюся, і на планети також. Книга «Хлопчик Вітерець і Золота планета» — родом звідти. Кілька сузірь вивчила ще в дитинстві, досі знаходжу їх на небі. Головне, аби під зорями був мир.

 

— Ви авторка книги «Мрії збуваються». Чи збуваються мрії Джінні?

 

— Авжеж! Пам’ятаю, школяркою вперше зайшла в дитячий клуб, де було багато гуртків. Роззирнулась навколо: тут майструють, там ліплять, інші малюють, а он ляльковий театр!.. Подумалось: я б усе життя цим займалася! Власне, так і сталося (посміхається).

 

— Тривалий час ви займаєтесь iз малими переселенцями, проводите читацькі зустрічі. Завдяки вашій турботі хлопчик Дмитрик з українського села на Донеччині, що пересувається в інвалідному візку, став директором бібліотеки.

 

— Бібліотека і вся історія незвична. Ми з друзями налагодили листування дітей зі всієї України з підлітком, аби здолати його самотність. Надсилали й книжки, а коли їх стало доволі багато, я придумала спосіб, аби книжки подарували Дмитру друзів, а його селу — культурний прорив. І феноменального героя, що незабаром стане рекордсменом України. Перша приватна ВІЛЬНА бібліотека Дмитра Ружевича для позначення книг має свій іменний екслібрис, який виготовили волонтери. Нині до хлопця залюбки приходять однокласники. 

Якщо йдеш вперед, дорога буде подолана.