Столтенберг і Зеленський у Києві говорили про відбиття російської агресії
Столтенберг зазначив, що країни – члени НАТО посилюють власне оборонне виробництво та працюють над спільним виробництвом з Україною. >>
Рада чи не Рада — дострокових виборів не уникнути
20.07.2016
Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.
Спікер Верховної Ради Андрій Парубій вважає, що дострокові вибори до Верховної Ради необхідні Кремлю. «Я можу говорити про це відповідально, бо маю доступ у тому числі до закритих даних, які я отримую з часів, як був іще секретарем РНБО. Я можу твердо сказати, що тема дестабілізації України є однією з ключових тем для Кремля у його тактиці гібридної війни», — сказав він в ефірі ток-шоу «Право на владу». За словами Парубія, плани Кремля щодо України складаються з двох частин: активізація дій на сході України і дестабілізація усередині країни за допомогою дочасних виборів до Ради.
Голова ВР зазначив: російська влада вважає, що у найближчі чотири місяці Україна буде дуже вразливою, оскільки у ключового партнера України — у США — йде кампанія з виборів президента і американська еліта зайнята цим питанням. Тому, на думку Парубія, Росія буде нарощувати активізацію бойових дій на сході та водночас домагатиметься дострокових виборів в український парламент. Парубієві вторить і Генеральний прокурор України Юрій Луценко, який іще раніше заявляв, що дострокові президентсько-парламентські вибори в Україні призведуть до катастрофи. «Країна стоїть на дуже небезпечному рубежі», — не втомлюється повторювати він. Проте чи дійсно все саме так і є? І чи, бува, не перебільшують панове голова та прокурор?
Шукай, кому вигідно
Війна та «рука Кремля» — ось два архетипи, дві базові понятійні складові нашої дійсності, на які списують те, що треба і не треба, і якими прикривають та вмотивовують наші численні негаразди та складнощі. Чому в нас немає адекватної медицини та освіти, немає соціального захисту та порядку в комунальній сфері? Бо в країні — війна, яка поглинає останній гріш. Чому нам не можна проводити дострокові вибори? Бо це — підігравання Росії. Насправді ж Росії підіграє зажерта та здеградована політична еліта України, яка представлена у законодавчій та виконавчій владі, але аж ніяк не спроби її (цю саму еліту) змінити.
Додамо до цього ще й практично нульовий КПД чинного парламенту. Кожен «продуктивний» день його роботи, а також оплачувана відпустка парламентаріїв дорого коштують для платників податків. Зарплати і «відпускні» у слуг народу чималі. Тому, можливо, дійсно краще розпустити такий парламент і обрати новий? Втім до такого сценарію є чимало зауважень. Крім того, не факт, що в наступному скликанні не опиняться ті самі депутати, що й зараз. За словами політичного експерта Віктора Небоженка, на 60-70% наступна Верховна Рада складатиметься з народних депутатів, що сидять там уже по кілька скликань.
Однак iдеться зараз навіть не про це. А про те, наскільки заяви про необхідність (чи, навпаки, шкідливість) iмовірних виборів корелюють із останніми рейтингами політичних сил. У липні соціологи підрахували, що якби переобрання Ради сталося найближчого тижня, то до парламенту було б обрано п’ять партій (і, до речі, рідного Парубію «Народного фронту» в цьому переліку нема). Пораховано, що 14% українців проголосували б за «Батьківщину», 14% за Опозиційний блок, 11% за Блок Петра Порошенка, 9% — за «Самопоміч», 8% — за Радикальну партію. Ось вони — гіпотетичні переможці гіпотетичних виборів.
Якщо «танцювати» саме звідси, стає зрозумілою мета Опоблоку, чий лідер Юрій Бойко заявив, що його фракція готова скласти мандати для оголошення дострокових виборів. У ОБ досить непогані шанси на підсилення своїх позицій у складі майбутнього парламенту. Цілком зрозуміло, що колишні соратники Януковича геть не проти взяти реванш. Ще один приємний бонус для них — у разі проведення до Ради потужної фракції «опозиціонери» отримують i більше доступу до держбюджету.
Однак на проведенні виборів наполягає не лише Опоблок. В унісон iз Бойком виступає і Юлія Тимошенко. Лідер ВО «Батьківщина» заявила, що дострокові вибори Верховної Ради є «єдиним мирним шляхом» уникнення масових протестів. «Ситуація в країні катастрофічна, непосильні тарифи вбивають життєздатність родин, люди доведені до зубожіння. Нам потрібно з цього замкнутого кола виходити. Є один мирний шлях — це дострокові парламентські вибори», — заявила вона. Що й казати, Юлія Володимирівна нині у вкрай вигідному становищі: все, що вона говорить про стан речей в Україні, є цілковитою правдою. От тільки Тимошенко, як і Гройсману з Луценком, вірити не можна.
«За» і «проти»
Тим часом Опоблок так поспішає призвести ситуацію до дострокових виборів, що готовий узяти на озброєння сценарій своїх опонентів, який ті «провернули» у 2007 році. Тоді, як ми пам’ятаємо, «Наша Україна» та «Батьківщина» змусили своїх депутатів здати мандати й обнулили виборчі списки. При цьому склад парламенту «схуд» на третину, а отже, Верховна Рада втратила свою легітимність.
У 2007-му в Тимошенко була конкретна мета — збільшити свою фракцію, щоб отримати крісло Прем’єра. І їй це вдалося. Тому немає жодного сумніву, що, прикриваючись потребою у зниженні тарифів, Юлія Тимошенко хоче як мінімум стати главою уряду з прицілом на подальші президентські вибори. Згідно iз соцопитуваннями, вона є лідером симпатій українців. Її президентський рейтинг становить 21%.
Нині, однак, алгоритм 2007 року пройти не вдасться. Опоблок погано вчить «матчастину» і ще гірше орієнтується в законодавстві. Проблема в тому, що зараз законодавча база не дозволяє обнуляти списки, й у разі складення повноважень народним депутатом мають бути висунуті інші кандидати в депутати, які йдуть за списком. Треба додати, що цю правку щодо неможливості обнуління виборчих списків внесла свого часу саме «Батьківщина». Юлія Тимошенко таким чином хотіла запобігти повторенню сценарію з достроковими виборами вже після того, як стала Прем’єр-міністром України.
До того ж указ про розпуск парламенту і дострокову кампанію підписує Президент. Петро Порошенко, схоже, не дуже зацікавлений у виборах. Хоча тут думки експертів мають якраз діаметрально протилежне спрямування. Частина з них вважає, що перше, з чим зiткнеться депутатський корпус після таких перевиборів, це буде проблема утворення нової коаліції. БПП дуже сильно втратить у своєму представництві, а «Народний фронт», судячи з останніх тенденцій, до парламенту не потрапить узагалі.
Об’єднання ж БПП з Тимошенко та Опоблоком теоретично можливе, але воно несе граничні репутаційні ризики для чинного глави держави. Такий протиприродний альянс призведе до втрати Порошенком легітимності в очах свого електорату. Його виборець не пробачить йому об’єднання з Опоблоком, так само, як не пробачив соціалістам спілку з Партією регіонів, на яку Олександр Мороз пішов у 2006-му.
У випадку Петра Порошенка такий нерозважливий крок може коштувати йому завершення президентської кар’єри. Тож ні про який «другий термін» вже не йтиметься. Тому, можливо, Порошенко буде відтягувати проведення виборів і зберiгати нинішній формат коаліції. Незручний Яценюк iз його «Народним фронтом» йому більш комфортний, ніж Тимошенко з Опоблоком, підкреслює політолог Микола Давидюк.
Утім є й інша точка зору, яка перевертає все з ніг на голову. Навпаки, перевибори не так потрібні опозиції — Радикальній партії, Опоблоку, Об’єднанню «Самопоміч» і «Батьківщині», скільки вони потрібні правлячій силі. Чому? Все дуже просто. Такі вибори будуть покликані відiграти роль димової завіси. Адже у провладної партії постійно падає рейтинг. А відсутність перевиборів ситуацію для неї тільки погіршить.
«Швидше за все, адміністрація Президента сама піде на дострокові вибори. Кожен переслідує свої цілі. В адміністрації Президента зібралися недурні люди. Те, як вони блискуче маніпулюють два роки українською суспільною свідомістю, говорить про те, що вони прекрасно розбираються і в соціології. Не знаю, як можна з людини зробити Президента, якщо його рейтинг менш як 5%. Тому їм треба поспішати більше, ніж опозиції», — говорить політолог Віктор Небоженко.
Що ж стосується пересічних українців, то половина з них ідеї дострокових виборів не підтримує. Та, в кожному разі, це питання належить до розряду тих, де останнє слово залишиться не за Парубієм і не за Луценком. Власне кажучи, саме їхнє правління та кермування державою тими політичними силами, до яких належать ці політики, й призвело до того, що таке питання взагалі постало на порядку денному.
