Ця книжка вийшла не в Україні. І не про Україну. В неї незрозуміла для нас назва: «1714».
Я побачила її на книжковому ярмарку в Заарбрюккені, де Україна була почесним гостем, а представляти її випало мені разом з письменниками Лесею Ворониною, Володимиром Аренєвим, Катериною Штанко та ще кількома художниками. То було успішне ярмаркування; українські книжки викликали жваве зацікавлення. Уривки з творів, які переклала німецькою мовою Лідія Наґель, вдало озвучували актори Барбара Шекк та Петер Тіфенбруннер, загальну увагу привернули й ілюстрації Катерини Штанко та арт-студії «Аграфка» — Романи Романишин і Андрія Лесіва. Про українських митців з’явилися широкі публікації в пресі та передачі на німецькому телебаченні. Замість звичної інформації з України про війну та корупцію з’явилося дещо інше — про українську літературу, мистецтво. Вже заради цього варто було їхати на ярмарок. Добре, що є активні люди, як президент Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва Уляна Баран, що, не чекаючи сприяння держави, непомітною щоденною працею налагоджують контакти між українською та європейськими культурами.
Трагічний рік для каталонців
Але вернімося до книжки «1714». Це поема Джорді Сієрри Фабри, яку проілюстрував барселонський художник Іґнасі Бланч, що є не тільки відомий митець, а й експерт з образотворчого мистецтва, котрий відвідує найбільші книжкові ярмарки Європи. Книжка побачила світ у каталонському видавництві La Galera (Барселона, Іспанія).
1714 рік був трагічним для каталонців. Незадовго до того, 1700 року, помер, не залишивши спадкоємців, король Іспанії Карл ІІ, і за іспанську корону розгорнулася боротьба між Філіпом Бурбонським і герцогом Карлом VI. Каталонія визнала королем Карла, проте у війні за іспанську спадщину, яка тривала в 1705—1714 роках, переміг Філіп. Вирішальною була битва при Барселоні 11 вересня 1714 року, що обернулася для каталонців національною поразкою. Філіп V, уже повноправний король Іспанії, жорстоко розправився зі своїми супротивниками. Власне, йшлося не про провину каталонців, а про укріплення імперії, тож усе відбувалося за добре відомим українцям сценарієм: була скасована каталонська конституція, знищена каталонська автономія, закрили каталонські університети, заборонили каталонську мову — спочатку в діловодстві, а згодом навіть у початковій школі.
У 70-х роках ХХ століття Каталонія відновила свій автономний статус. Але політичні пристрасті продовжують спалахувати, відбуваються неофіційні референдуми щодо незалежності Каталонії (останній iз них пройшов у вересні 2015-го). Отже, «1714» — це тема складна й заполітизована. Чи варто висвітлювати її дітям?
Барселонці вважають, що варто — тому ця книжка побачила світ. Це вишукане, оригінальне видання з малюнками, що є новим словом у книжковому ілюструванні. Для кращого розуміння подій подано навіть хронологічну таблицю.
Дітям не потрібні заполітизовані книжки. Але діти чують телевізійні новини, бачать, що відбувається в країні і у світі. Щоправда, не завжди і не все розуміють. Тож мудра книжка якраз і допоможе зважено й толерантно, не викликаючи агресивності, дати юним голівкам відповіді на складні для них запитання. Підкреслюю: толерантно. Не викликаючи агресивності.
Як би знадобилися подібні видання в Україні, зокрема на сході! Усі давно погодилися, що за роки незалежності там практично нічого не зроблено, щоб східняки перестали боятися «жахливих» західняків-бандерівців. Погодитися погодилися, але чи з’явилася виважена, толерантна література для дітей, для підлітків, яка б, пояснюючи важкі сторінки української історії, долала роз’єднання?
Як писати дітям про нещастя?
Під час книжкового ярмарку в Заарбрюккені відбулося обговорення Quo vadis? Kinder-und Jugendliteratur in der Verantwortung у перекладі українською «Куди прямуєш? Література для дітей та юнацтва у відповідальності». В рамках цього обговорення порушували питання, чи потрібно писати і як писати дітям про нещастя, політику, війну, міграцію та біженців. Уляна Баран виступила з аналізом ситуації в Україні, представивши основні тенденції на прикладі книжок «Душниця» Володимира Аренєва, «Злочинці з паралельного світу» Галини Малик, «Війна, що змінила Рондо» Романи Романишин та Андрія Лесіва та моєї повісті «Як я руйнувала імперію». Увагу учасників засідання привернула ще одна «важка» книжка — «Акім біжить» (Akim rennt, Claude K. Dubois, видавництво Moritz, Франкфурт-на-Майні, 2016). Виявляється, у благополучній Німеччині така книжка потрібна — про війну в далекій від німецьких дітей країні, про тяжкі випробування, що випали на долю хлопчика Акіма. Ця тривожна книжечка наочно пояснить юним читачам, чому в Німеччині з’явилися табори біженців, будитиме співчуття і терпимість.
В Україні також є біженці. Їх зустрінеш ледь не в кожному київському класі. А от книжки про них нема — про те, що довелося пережити малому Василькові чи Настусі. Хоч бери та про Акіма перекладай.
Також учасники з різних країн погодилися, що багатомовна література може справді допомогти, зокрема і біженцям, інтегруватись у новому суспільстві. Уляна Баран навела як приклад метод роботи в цьому напрямi Наталі Трохим — «Багатомовне читання» від Центру дослідження літератури для дітей та юнацтва та запросила в українському залі ознайомитись із білінгвами Галини Ткачук «Гойдалка під кленом», Галини Кирпи «Скільки?», Івана Андрусяка «Магазин невидимих речей», Олега Чаклуна «Мрія» та іншими книжками.
Ні, мені зовсім не хочеться, щоб дитячу літературу заповнили всілякі страшилки. Навпаки, хай діти читають світлі, веселі, барвисті книжки. От тільки живуть вони не на безхмарному райському острові. І книжка може якомога м’якше, не травмуючи дитячу психіку, вводити дитину в цей повний проблем і суперечностей світ.
Зірка МЕНЗАТЮК, письменниця
