Не позаздриш глибинці, де в «ящик» ловляться лише пара-трійка загальнодержавних каналів, з «опозиційної» преси в газетному кіоску (якщо такий узагалі є) — хіба що тижневої давності бойовий листок регіональних комуністів, а до найближчого кафе з рятівним інтернетом — півсотні чи й більше кілометрів. Для людини, котра не має бажання коритися «темникам», яких робить реальністю телевізор, — майже повний інформаційний вакуум. «Просунутий» і небайдужий до реальної політики столичний мешканець, потрапивши в таке становище (скажімо, у відпустці), що називається, лізе на стіну. Але ж у такій шкурі перебувають мільйони українців, яким створює умови оруеллівського «1984-го» найдоступніше і найважливіше з пропагандистських «мистецтв» — вітчизняне ТБ. Чимало людей, поставлених у такі телеумови, роблять певні умовиводи.