Казенна пам’ять

07.05.2015

Вустами дітей говорить істина. Діалог 6-річного онука Іванка з 76-рiчним дідом Петром. День Перемоги, 9 травня. Село Малий Крупіль на Київщині. Звичайний сільський пам’ятник загиблим на війні. Село дійсно мале — всього 130 дворів. Загиблих односельчан — 93. Дід — онукові: «Ти вже вмієш трохи читати. Ану знайди на пам’ятнику прізвище свого прадідуся». Пауза. Іванко читає по складах: «Ка-лі-бер-да Л. П.» Пауза. «Дідусю, а як звали мого прадідуся?» — «Онучку, твого прадідуся, а мого батька звали Лука Петрович». — «Дідусю, а хто такий Каліберда М. Л.?» — «Іванку, це не він, а вона — Марія Луківна. Це моя рідна сестра. На фронті її звали просто Марія. Я тобі про неї розповідав. Вона перед війною навчалася в медичному училищі, а коли почалася війна, вона і вся її група пішли на фронт із санітарним поїздом. Їй тоді було 18 років. На фронті вона була військовою медсестрою, допомагала пораненим бійцям». — «Дідусю, а чому на пам’ятнику не написано повністю ім’я та по батькові всіх загиблих?» — «Не знаю, чому. Можливо, грошей не вистачило на букви, адже загиблих були мільйони. А може, у тих чиновників, кому випало жити, бракувало совісті. Ванюшо, от ти виростеш і обов’язково виправиш цю історичну помилку. У мене в молодості це не вийшло, а сьогодні немає ні здоров’я, ні грошей. Пам’ять про загиблих у тій страшній війні має залишатись на віки. Папір горить, архіви зникають, а камінь — вічний. А ще потрібно, щоб поряд із пам’ятником загиблим воїнам стояв пам’ятник матері-вдові. Адже це вони, наші матері, після страшної війни відбудували все зруйноване фашистами, виростили нас. От і твоя прабабуся Харитина, моя мама, від важкої колгоспної роботи і голоду 47-го року підірвала здоров’я і померла в 47 років. Як у Тараса: «Там матір бідную мою ще молодую у могилу нужда та праця положила».

Іванку, будемо вже їхати додому. А ти не забувай сюди дорогу, хоч коріння наше обрубане фашистами і викорчуване... По дорозі заїдемо до пам’ятника у Великому Крупелі. Там жили і загинули мої рідні дядьки, брати батька — Тихон і Тимофій. Потім відвідаємо пам’ятник у селі Лук’янівка — там жили і загинули теж два дядьки по матері — Олексій і Петро. Усі загиблі були знані, їх величали у рідних селах, а загинули — і чомусь стали безіменними, вірніше, їх зробили безіменними, і саме ті, кому випало жити, от і розберись тепер, через 70 років, хто є отой Л. П. Чи то Лука, чи Левко, чи Лавро...»

Страшно те, що на це ніхто не звертає уваги. Звикли, начебто так і має бути. Тоді не проголошуйте біля пам’ятників: «Згадаймо поіменно і віддаймо їм честь...» Таке казенне відношення суспільства до трагічної історичної пам’яті про загиблих у війнах, Голодоморах, Чорнобилях, Афганах, блокадах (Ленінград) і сьогоднішньому Донбасі породжує і виховує бездушних до чужого горя людей. Чи була у них мати?

Важко на душі...

Петро КАЛІБЕРДА,
ветеран праці, дитина війни
Малий Крупіль, Київська область

  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>