Шоковані Шокіним

11.02.2015
Шоковані Шокіним

З лиця воду не пити, але соцмережі відзначають спільний зовнішній типаж колишнього і новопризначеного Генерального прокурора. Вже навіть просто це не дуже тішить користувачів.

Те, що вчора було припущенням iз високою часткою ймовірності, сьогодні стало доконаним фактом. По-перше, Віталій Ярема залишив посаду Генерального прокурора (за його відставку у вівторок проголосував 291 народний депутат), при цьому разом iз Яремою пішли і його заступники Олег Бачун, Олег Залиско та Анатолій Даниленко (останній, нагадаємо, виступав фігурантом корупційного скандалу, пов’язаного з незаконним заволодінням земельною ділянкою). На «господарстві», таким чином, до вчорашнього дня лишався ще один «зам» Генерального — Віктор Шокін. Утім на ранковому засіданні у вівторок Віктор Шокін став повноцінним головою ГПУ — за його призначення проголосували 318 народних депутатів. І це по-друге.
Віктор Шокін — людина з довгим послужним списком, котра працювала в тандемі зi Святославом Піскуном, який лишив по собі не найкращу пам’ять. Однак саме Шокіна Петро Порошенко воліє бачити на посаді Генпрокурора. Те, що креатура Президента буде затверджена, було зрозуміло ще напередодні: депутат фракції Блоку Порошенка Сергій Лещенко заанонсував свою готовність голосувати за Віктора Шокіна. Зрозуміло, що такою була й позиція всіх його однофракційців чи принаймні більшості з них. І це при тому, що станом на понеділок йшлося лише про те, щоб призначити Шокіна виконуючим обов’язки Генерального прокурора. Та й розмови про звільнення Яреми лишались на той час чутками… Але життя, як бачимо, пише доволі стрімкі сценарії.

Торги коаліції

Трохи абстрагуючись від Шокіна, зауважимо, що з боку Яреми рішення піти у відставку було несподіваним демаршем. Попри тиск на нього частини депутатів, які почали збір підписів за його відставку, і попри обіцянку «не триматися за посаду», Ярема справляв враження упертюха, який воюватиме за місце до останнього. Принаймні ще минулої п’ятниці, коли Генпрокурор звітував перед Радою, ніщо не віщувало його звільнення. Але за вихідні Ярема передумав. Або передумали за нього. Хтось вирішив, очевидно, що не варто загострювати ситуацію й чекати, доки теперішнього очільника ГПУ винесуть iз Різницької силою.

Хай там як, а Віталій Ярема, тринадцятий Генпрокурор України, вже — історія. Можливо, Яремі просто не пощастило з цифрою, а до його наступника Фортуна буде прихильнішою? Спочатку кандидатура майбутнього Генпрокурора мусила пройти горнило Верховної Ради — адже керівника ГПУ призначає Президент за згодою парламенту. Здавалося, що Шокіну чинитимуть значно вагоміший спротив, тож кількість голосів «за», що перевищують конституційну більшість, видається просто неймовірною.

«Президент пропонує призначити новим Генеральним прокурором Віктора Шокіна. Цього не можна робити. Вихованець системи не змінить систему. Тим більше таку продажну і прогнилу, як ГПУ. Через відкритий конкурс ми маємо привести на посаду Генпрокурора людину, яка ненавидить корупцію. І Генпрокуратуру в її нинішньому вигляді», — писав напередодні депутат від «Самопомочі» Єгор Соболєв. І додавав: «Відомий своїми вишками Юрій Бойко схиляє колег по Опозиційному блоку голосувати за призначення Генпрокурором Віктора Шокіна. Прохання до Президента та його однодумців замислитися, з ким вони. І за що. Ми не маємо права помилитися з цим призначенням. Новий Генпрокурор iз першого дня повинен дати результат: зупинити схеми, які далі дозволяють обкрадати державу, подати в парламент рішення про арешт того самого Бойка і К°, розслідувати бездіяльність Махніцького і Яреми».

Негативне ставлення до ймовірного призначення Шокіна у понеділок демонстрував і представник «Батьківщини» Сергій Власенко. «Тепер Ярема здасться нам всім маленьким хлопчиком та стовпом законодавства. І якщо таке нерозуміння елементарних речей можна пробачити простим людям, які не завжди розуміють прості, двоходові комбінації в політиці, то це абсолютно не можна пробачити тим, хто займається політикою і розумів усе це від самого початку. І, розуміючи, все одно провокував. І немає тут ніякої перемоги над корупцією. Корупція лише збільшиться», — пророкував Власенко, підкреслюючи: саме тому, мовляв, він і був проти відставки Яреми. (Однак у вівторок перед голосуванням колега Власенка Олександра Кужель обіцяла, що фракція дасть голоси за призначення Шокіна). А позафракційний депутат Борис Філатов висловився так: «Чи краще запропонований відставленого? Відповідаю: обоє рябоє».

Проте яким би «рябим» не був Шокін, вирішальним чинником при його призначенні були зовсім не професійні якості претендента. Посада Генпрокурора мала стати одним з елементів великої кадрової гри, де на кону також — крісло голови Антимонопольного комітету та Антикорупційного бюро. З останнім відомством ситуація взагалі складна: попри те, що вже вишукувалась черга з сотні охочих обійняти посаду її керівника (серед яких — і колишній президент Грузії Михаїл Саакашвілі), парламент досі не провів друге читання закону про Антикорупційне бюро і не ухвалив цей документ. Експерти зазначали, що торги і взаємні поступки між представниками коаліції можуть посприяти голосуванню за Віктора Шокіна. Що, власне, і мало місце.

Хто такий Віктор Шокін?

Коли прозвучало ім’я можливого наступника Яреми, соцмережі вибухнули жартами. Народилась скоромовка для бажаючих освоїти вимову шиплячих: «Шо, Шокін гірше Пшонки?». Насправді Шокін, може, й не гірше, але він, як слушно каже Соболєв, — плоть від плоті прокурорської системи. Колись у 1989-му, при відкритті у Москві першого «Макдональдса», американський менеджмент поставив умову: серед обслуговуючого персоналу закладу не повинно бути жодного представника радянського «общєпіту» чи радянської торгівлі. Вигукувати «вільна каса» набирали молодь, бо старих «совкових» фахівців уже не перевчити.

Логічно, аби щось подібне мало місце і при обранні Генпрокурора: суспільний запит на нові обличчя лишається незадоволеним (якщо не брати до уваги законодавчу гілку влади, котра бодай частково, але оновилась). Не встигли вщухнути пристрасті, розбурхані призначенням Олександра Турчинова на посаду секретаря РНБО, як влада підносить соціуму новий сюрприз: Віктора Шокіна, знаного «мастодонта» Генпрокуратури.

Шокіну йде вже 63-й рік, він киянин. Перша освіта майбутнього Генпрокурора здобувалася в сільськогосподарській академії, відповідно, перше місце його роботи було доволі романтичним — київський Ботанічний сад. Відтак на Шокіна чекала служба в армії, по завершеннi — Харківський інститут імені Дзержинського, де Шокін став юристом. З 1980 року він — в «органах». Заступником Генпрокурора Віктор Шокін працював iз 2002-го по 2004-й. Застав він, таким чином, часи і Потебенька, і Піскуна, і Васильєва. Щоправда, коли у 2004-му його «шеф» Піскун був звільнений, працювати далі з Васильєвим Шокін не захотів — пішов у відставку, посилаючись на стан здоров’я. Хоча новий Генпрокурор був не проти його залишити.

Після Помаранчевої революції, коли Піскун повернувся до будівлі на Різницькій, на посаді заступника Генпрокурора відновився і Шокін. Говорять, що до цього призначення доклав руку і Петро Порошенко, тодішній секретар РНБО, однак Шокін це спростовує. Та передусім Віктор Шокін запам’ятався відмовою розслідувати кримінальну справу, порушену при Потебеньку проти Юлії Тимошенко (мова про 2001 рік). «Мене відправили до Дніпропетровська. Слідча група жила у величезному готелі. Я попросив: «Дайте мені кримінальну справу, я хочу почитати». Коли мені принесли справу Тимошенко, це було 20-30 полотняних мішків, набитих паперами. Це були допити, все що завгодно... Я подивився, розвернувся і сказав, що не буду цим займатися», — говорив свого часу Шокін в інтерв’ю «Українській правді».

Період його роботи в Генпрокуратурі збігся з розслідуванням найбільш резонансних справ у новій історії України — вбивства Георгія Гонгадзе та отруєння Віктора Ющенка. У 2003-му Шокін відкрив справу проти Олексія Пукача, а з 2005-го порушив кримінальні провадження щодо Євгена Кушнарьова, Бориса Колеснікова та Ігоря Коломойського. А ще Шокін двічі вигравав позови, подані проти Олександра Турчинова (коли останній був головою СБУ). Ця історія також пов’язана з Пукачем: у 2005-му Шокін буцімто «злив» у медіа інформацію про те, як безтолково СБУ шукала зниклого вбивцю Гонгадзе і як група на чолі з Андрієм Кожем’якіним їздила до Ізраїлю, щоб ловити Пукача там. Шокін заперечив свою причетність до цього витоку і виграв два суди про захист честі й гідності. У тому ж 2005 році Шокін запам’ятався твердженням про те, що екс-міністр МВС Юрій Кравченко дійсно покінчив життя самогубством. З червня 2014-го Шокін працює заступником Генпрокурора.

І як постскриптум

При розгляді кандидатури Віктора Шокіна проти його призначення голосували фракції «Самопомочі» та Радикальної партії Ляшка. «Народний фронт», схоже, виговорив для себе посаду заступника Генерального — принаймні про намір отримати таке крісло розмова йшла перед голосуванням.

Виступаючи з парламентської трибуни, Віктор Шокін пообіцяв довести до кінця всі гучні справи, у тому числі щодо подій на Майдані, а також проти чиновників часів Віктора Януковича. «Це стосуватиметься всіх високопосадовців того злочинного режиму», — заявив він. «Свіжообраний» Генпрокурор заанонсував також повернення всіх тих коштів, які були викрадені за часів попереднього Президента. Окремо Шокін запевнив, що боротиметься з проявами сепаратизму та тероризму.

Представляючи в Раді Шокіна, Петро Порошенко зазначив таке: «Сам я знаю Віктора Миколайовича вже більше 15 років. Його професійний досвід і добра репутація стали головними чинниками, які визначили мій вибір». За словами Порошенка, крім фаховості, у Шокіна «є ще те, що забезпечує чоловікові сталевий характер».

«Довів він це і у 2003 році, коли, розслідуючи справу Гонгадзе з ризиком для власної свободи, зберіг усю доказову базу, яка потім дозволила нам зробити перший етап розслідування справи Гонгадзе і притягнути до відповідальності виконавців. Довів він це і у 2005 році, коли одразу після Помаранчевої революції ГПУ вела активні ефективні дії щодо сепаратистів на так званому з’їзді у Сiверськодонецьку», — додав Порошенко.

Цього разу глава держави вже не цитував автора «сінгапурського дива» Лі Куан Ю і не радив Шокіну посадити трьох друзів. Мабуть, попередніх заслуг новопризначеного Генпрокурора цілком вистачає для того, щоб не вдаватися до подібних радикальних кроків. Що ж, естафету від Віталія Яреми (який «пройшов горнило Майдану» — це теж із визначень Президента) прийняв Шокін — «сталевий характер». Чим більше металу в голосі, тим, як правило, менше конкретних зрушень. А втім, поживемо — побачимо.