«Ящик» Пандори

30.01.2015
«Ящик» Пандори

Спільнота «Бойкот російського кіно», громадська організація «Відсіч» вважають, що Нацрада з питань телебачення і радіомовлення подібна до Паніковського. (з соціальної мережі.)

З екранів вітчизняних телеканалів російські фільми і серіали зникають повільно. За оцінками експертів, через зменшення попиту на таку продукцію в Україні російські виробники втратили близько 20-25% виручки. Втім в умовах воєнних дій на сході нашої країни і загибелі та каліцтва тисяч людей від російської зброї запудрювання мізків глядачів за посередництва екранних спеців з РФ і прославляння «вєлікой Расiі» навіть у мелодрамах мало б зменшитися ще у рази.

Вшанування пам’яті загиблих... російським кіно

Минулої неділі — висловлюючи з усією країною скорботу за суботніми жертвами масового обстрілу житлового району у Маріуполі сепаратистами, яких вояками і бойовою технікою підживлює Росія, — так звані великі телеканали скасували показ розважальних проектів. Понад 30 загиблих і сотня поранених у результаті лише одного епізоду біснування російсько-терористичних військ на сході України! Із квітня у результаті бойових дій загинуло на сході країни вже більше п’яти тисяч людей, а отримали поранення й різного роду ушкодження близько одинадцяти тисяч! Тож не зреагувати канали не могли. Але...

Скажімо, замість проекту власного виробництва «Орел і решка» на «Інтері» поставили російський фільм. «Включив ТБ о 22.30. Канал «1+1»: кацапське кіно, і в куті свічечка за загиблими від кацапської зброї. Канал «Інтер»: кацапське кіно, і в куті свічечка за загиблими від кацапської зброї. Канал СТБ: кацапське кіно, і в куті свічечка за загиблими від кацапської зброї. Канал «Україна»: кацапське кіно, і в куті свічечка за загиблими від кацапської зброї. Канал «Ентер-фільм»: кацапське кіно. В куті свічечка за загиблими від кацапської зброї відсутня. Поминаємо загиблих від рук окупанта за допомогою культури окупанта?» — такий емоційний опис вечірнього показу зробив на сторінці у соцмережі киянин Микола Шило.

Дискусії стосовно того, чи повинні українські канали показувати російські фільми, з участю яких акторів і скільки, точаться майже рік. Найменш залежним від російських серіалів, в яких багато славних ментів, піхотинців, спецназівців і ФСБшників, виявився головний канал однойменної медіа-групи Ігоря Коломойського «1+1». Бо для його цільової, жіночої, аудиторії таке наповнення було не цікавим. Перенасиченими російськими ментами, піхотинцями, десантурою був, за великим рахунком, і лишається ICTV — чоловічий канал групи StarLightMedia Віктора Пінчука; недалеко відкотився і канал «Україна», який належить Рінату Ахметову. Керівник «плюсів» Олександр Ткаченко в одному з інтерв’ю ще у квітні минулого року мимохідь пояснив: «Багато наших конкурентів не знають, що робити із заздалегідь купленим продуктом — якими-небудь «Морськими дияволами» або серіалами про хоробрих російських ментів і спецназівців».

Активно втручалося в ситуацію фільмопоказу останнім часом лише Держкіно. Наприкінці минулого року не видали прокатних посвідчень «Мамам-3», і «Тарасу Бульбі», а також двом сезонам серіалу «Кремінь», уже у січні — серіалу «Білі вовки». Ще у листопаді за зверненням Мінкульту, СБУ і Національної спілки кінематографістів за результатами клопотань Експертної комісії з питань розповсюдження та демонстрування фільмів заборонили аж 69 фільмів за участі Михайла Порєченкова, який дозволив собі у Донецьку постріляти заодно із сепаратистами.

Є немало тих, хто вважає заборони неефективними. Засновник і перший гендиректор «1+1» Олександр Роднянський, який з 2002-го працює в Росії, переконаний: «Починати нову країну із заборони кінофільмів та серіалів, навіть пояснюючи це війною з сусідом, мені здається, непристойно, неефективно. Оскільки і серіали, і фільми все одно доступні. Та й просто безглуздо. Забороняти їх на тій підставі, що в них знімався той або інший артист, відомий своїми ворожими переконаннями, — взагалі неприйнятно». Звичайно, нині продюсер Роднянський зацікавлений в українському ринку збуту, але неначе мають сенс його слова: «... з таким самим успіхом можна заборонити видання книжок Езри Паунда і Кнута Гамсуна на тій підставі, що вони підтримували німецьких нацистів, або видатних класиків, оскільки вони були расистами, ксенофобами, антисемітами тощо».

Утім порівняння не надто коректні. Наприклад, норвежський письменник Кнут Гамсун у 1920 році отримав за свою творчість Нобелівську премію, а вже потім підтримував нацизм. Не зважаючи на те, що вже у 1943 році він висловлював невдоволення особисто Гітлеру, Кнута Гамсуна після війни віддали під суд. У в’язницю не потрапив, дякуючи поважному віку (за 85 років), але заплатив штраф. Івану Охлобистіну, який є нев’їзною персоною в Україну за свою антиукраїнську позицію, творчо до Кнута Гамсуна точно вже не дорости, принаймні нобелiвським лауреатом він ще не став. Тому навіть 71 заборонений для масового показу фільм за участі актора, який дозволяє принижувати українців за національною ознакою, — не велика втрата для культурного розвитку. Замість подивитися «Інтернів» багатьом корисніше буде почитати біографію Кнута Гамсуна або найвідоміший його роман «Голод», який він написав порівняно задовго до приходу до влади Гітлера, у 1890 році.

Гра на публіку і захист інформаційного простору

Спроби законодавчо захищати вітчизняний інформаційний простір від впливу на свідомість людей через фільми і серіали з Російської Федерації робили депутати ще попереднього скликання. На останньому своєму позачерговому засіданні 20 жовтня попередній склад Верховної Радине зміг ухвалити закон про заборону російських серіалів. Тоді парламенту не вистачило голосів для включення до порядку денного жодного з трьох запропонованих народними депутатами законопроектів. Власне, усі розуміли, що голосів забракне, тому розцінювали ті спроби переважно як популістські.

У нинішній ВР, де немало колишніх медійників, уже зареєстровані три законопроекти, автори яких хочуть захистити інформаційне поле. Бо в умовах збройної агресії Російської Федерації проти України інформаційна безпека має бути пріоритетним завданням держави. Найперше, законодавчо хочуть заборонити публічне використання аудіовізуальної продукції, яка прославляє збройні формування держави-окупанта, а з порушників стягувати штрафи в розмірі від 10 до 50 мінімальних заробітних плат за кожен випадок ігнорування заборони. Про це йдеться у законопроекті №1317 авторства Миколи Княжицького («Народний фронт») і Вадима Денисенка («Блок Петра Порошенка»), який ухвалили у першому читанні.

Не включили у порядок денний для розгляду цього тижня законопроект № 1768, яким пропонується заборонити участь резидентів держави-агресора в статутному капіталі вітчизняних телерадіоорганізацій, та № 1824, положення якого пропонують наділити Національну раду з питань телебачення і радіомовлення повноваженнями призупиняти ліцензії та застосовувати штрафи до ліцензіатів, які порушують закон. Навколо пропозицій за номером 1768 зчинили резонансне публічне з’ясовування стосунків. Канал «Інтер» заявив, що це спроба тиску безпосередньо на цього мовника. Вікторія Сюмар, представниця «Народного фронту», повідомила, що законопроект не внесено до порядку денного 27 січня через позицію «Блоку Петра Порошенка». Натомість представник останнього Микола Томенко в ефірі «Інтера» розповів про спробу «тих людей, які представляють уряд (це все люди з однієї фракції, проурядової), натиснути на власників (медіа. — Авт.)». Наступного разу медійні проекти розглянуть, можливо, 3 лютого.

Лише нагадаємо, що 29 відсотків акцій «Інтера» належать російському «Первому каналу», решта — Дмитру Фірташу і Сергію Льовочкіну. Саме в ефірі «Інтера» — багато російських фільмів й інших проектів, неоднозначних сюжетів, які складно назвати проукраїнськими. У новорічну ніч показували співака Йосипа Кобзона, який підтримує загарбницьку політику Путіна стосовно України, є у нас персоною нон-грата. Просто нахабно не догледіли? Чи спеціально провокували? Формально Кобзон співав у проекті власного виробництва «Інтера». Фактично це той вид програм, які «склеюють» з частин, зроблених в Україні й Росії (зокрема проект «Жді мєня»). Бурхлива реакція багатьох посадовців, переважно у соціальних мережах, із закликами й обіцянками позбавити «Інтер» ліцензії мала масовий відгук в активної інтернет-спільноти. Але не могла завершитися нічим іншим, ніж попередженням від Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Бо так закон велить.

Чи на повну чиновники і посадовці використовують існуючі норми, щоб не піаритися чи завойовувати лояльне ставлення до себе телеканалів та їхніх власників, а перетворювати ефіри українських телеканалів на справді українські? Однозначно, ні.

ЗАКОН І ПРАВО

Різна математика

Львів’янин Святослав Літинський за останні кілька місяців вдруге звернувся до Нацради з питань телебачення і радіомовлення. Вимога — дослідити дотримання телеканалами «Інтер» та «Україна» норми закону про частку українських програм в ефірі. Відповідно до статті 9 Закону «Про телебачення і радіомовлення»: «У загальному обсязі мовлення кожної телерадіоорганізації не менше 50 відсотків має становити національний аудіовізуальний продукт або музичні твори українських авторів чи виконавців». Відповідно до статті 28 цього закону: « Ліцензіати (крім супутникового мовлення) у проміжках часу між 07.00 та 23.00 повинні дотримуватися таких пропорцій між українськими та іноземними програмами: програми європейського виробництва повинні становити не менше 80 відсотків, у тому числі не менше 50 відсотків — програми українського виробництва».

Після першого звернення за підписом голови Нацради Юрія Артеменка отримав по-суті відписку: за результатами моніторингів за травень порушень стосовно частки українського телепродукту у 14 каналів не було. Обсяг творів українських авторів і виконавців в ефірі музичного М1 склав 35 відсотків. У другому зверненні Святослав Літинський приводить дані дослідження громадської організації «Відсіч» : за тижні з 1 по 7 грудня минулого року та з 5 по 11 січня нинішнього частка національного продукту в ефірах «Інтера» та «України» не перевищувала, відповідно, 41 відсотка та 18 відсотків. Натомість частка телепродукції, виробленої у РФ, за інформацією громадських експертів, не була нижчою 55 відсотків. Святослав каже, що в разі отримання ще однієї відписки звертатиметься до суду з позовом до Нацради стосовно її бездіяльності.

Юрист «Інституту Медіа Права» Галина Чижик коментує: «Дійсно, за Законом «Про телебачення і радіомовлення», Нацрада уповноважена здійснювати моніторинг дотримання каналами вимог законодавства України. Однією з таких вимог, відповідно до ст. 9 закону, є вимога щодо обсягу національного аудіовізуального продукту в програмах каналу. Поняття національного аудіовізуального продукту знаходимо у ст. 1 цього закону.Так, йдеться про програми, фільми, аудіовізуальні твори, вироблені фізичними або юридичними особами України. У разі виявлення Нацрадою порушень вона застосовує до порушника санкції. Однак закон передбачає, що підставою для застосування санкцій є акти перевірки телерадіоорганізацій (ч. 2 ст. 73), документальні свідчення, звернення органів державної влади (ч. 4 ст. 70). Як видно, звернення фізичних та юридичних осіб підставою для притягнення порушника до відповідальності не є».

Далі юрист пояснює: у разі визнання порушення Нацрада може застосовувати до телерадіоорганізацій такі санкції: оголошення попередження; стягнення штрафу; подання до суду справи про анулювання ліцензії на мовлення. (ч. 6 ст. 72). Рішення про оголошення попередження приймається у разі першого порушення законодавства чи умов ліцензії телерадіоорганізацією. Штраф накладається на порушника, якщо після винесення попередження відповідні порушення не були усунені або якщо телерадіоорганізація за час після видачі (продовження) ліцензії вже отримала не менше трьох попереджень. Якщо порушення не були усунені після попередження та стягнення штрафу, Нацрада подає до суду справу про анулювання ліцензії на мовлення телерадіоорганізації.

Звичайно, такий шлях впливу на телеканали клопіткий і тривалий. Втім органи державної влади не поспішали і не поспішають звертати увагу на частку національного продукту в телеефірі. А в Нацраді з питань телебачення і радіомовлення не вважають абсурдом причисляти до українських аудіовізуальні твори, які мають стосунок до України, скажімо, лише місцем народження когось із творців.

На жаль, телеефіри багатьох телеканалів усе ще лишаються своєрідними скриньками Пандори, з яких випускають небезпеки для формування національної свідомості, ідентичності й культури. Заробляння грошей і відстоювання інтересів власників, як правило, переважають соціальну відповідальність комерційних мовників.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>