Контрпропаганда... без ідеології

14.01.2015
Контрпропаганда... без ідеології

Зброя думки і слова така ж важлива, як танки й артилерія. (з мережі «Фейсбук».)

Вам подобається сьогоднішній вечірній Київ? Багатьом моїм знайомим, котрим болить Україна, — не дуже. І зовсім не тому, що столиця має бути без світла так само, як міста і села навколо неї. А тому, що втопаючий у вечірніх вогнях Київ просто, з точки зору елементарної етики, несумісний з нашими окупованими ворогом Луганськом і Донецьком.
І те, що його це нібито не стосується, — лише зайве свідчення того, що ним та Україною в цілому сьогодні керують люди, яким це зовсім не болить і патріотичні почуття яких керуються здебільшого лише потребами власного комфорту та благополуччя. Це стосується не тільки їх, а й, на превеликий жаль, переважної більшості наших співгромадян, які вважають, що без них самих і їхніх обмежень у задоволеннях нам вистачить патріотів, що закриють це благополуччя від підступного ворога — собою.

За спинами «кіборгів»

На жаль, таких не вистачить. Добровольчий батальйон «Київська Русь» уже змушений давати оголошення в соціальних мережах із проханням поповнити його лави. Це означає, що черги на запис до нього, що була ще кілька місяців тому, вже немає, як і до «Донбасу», склад якого і без того змінився не в кращий бік після Іловайського котла. Для тих, хто вміє аналізувати інформацію, це вельми тривожний симптом. Адже боєздатність нашого війська сьогодні тримається головним чином на жертовності наших добровольчих батальйонів та вмінні воювати українських спецпідрозділів. Останні могли бути козирною картою лише в тому випадку, якби на Донбасі дійсно була АТО, а не війна з залученням не лише найманців із Росії, а й її регулярних військових частин із важким озброєнням. Їх висока боєздатність та необмежний у порівнянні з нашим людський ресурс роблять військову перевагу ворога в цій ситуації, погодьтеся, лише питанням часу.

Гадаю, що близьким родичам захисників Донецького аеропорту не зовсім приємно, коли їхніх чоловіків, синів та батьків в українських ЗМІ інакше, як кіборгами, майже не називають. Враховуючи, що першими наших хлопців назвали так їхні безпосередні вороги, які таким чином частково знімали з себе відповідальність за свою неспроможність узяти штурмом аеропорт ось уже чотири місяці.

Багатьом із нашого боку теж хочеться, аби то дійсно були не люди, а саме кіборги, які зможуть битися з ворогом цілу вічність. Тоді ж не треба йти на війну самому або відпускати на неї своїх чоловіків, синів та батьків. Ось і ховаємося таким чином психологічно трохи не всією країною за спинами тих самих «кіборгів».

«Конвой» для непереселенців

І не треба дорікати одному з їхніх командирів тим, що він на камери потиснув руку Моторолі. Бо той командир вихований на байках про те, що ми з росіянами — брати споконвіку, а те, що вони опинилися по той бік лінії фронту, пояснюється лише тим, мовляв, що братньою Росією керують сьогодні не зовсім гарні люди.

Саме тому, що росіяни для більшості українців і досі залишаються якщо не братами, то ворогами «через непорозуміння», наше суспільство вибачає нашому вищому політичному та військовому керівництву непоодинокі факти пропуску без ураження цілих колон російської бронетехніки на нашу територію.

У суспільстві без власної державної ідеології це неподобство викликає неприйняття лише в меншості, і тому триває досі. У суспільстві без ідеології справжніми ворогами є лише ті, хто скоїв зло безпосередньо тобі або твоїм рідним та близьким. Ось чому жінки з Краматорська або Слов’янська, через спини яких терористи стріляли в наших бійців, без проблем уживаються зі своїми новими сусідами в Білій Церкві, Борисполі чи Василькові. Особисто ж їм ті жіночки нічого поганого не зробили! А їхні криваві гроші (на які вони там і придбали житло) в державі без ідеології, як відомо, не пахнуть. І всі громадяни в такій державі рівні — і її патріоти, і ті, хто підняв зброю проти неї. Безхребетна держава дає притулок і родинам сепаратистів. Пропоную читачам самим уявити, як би вчинила з такими своїми переселенцями та ж Росія або навіть так звані цивілізовані країни...

Інколи сепаратистам в Україні навіть краще, ніж патріотам. Те, що майже всі з останніх працевлаштовані, — у кращому разі жалюгідний піар відповідальних за це держчиновників. Єдине, що гарантоване людям, які втратили все і вимушені знімати житло, — це щомісячна допомога в 440 гривень упродовж шести місяців! Залишенці ж, живучи у своїх власних будинках та квартирах, узагалі не платять за комунальні послуги! За них сплачують усі мешканці неокупованих територій України. Отака справедливість від тих високопосадовців, що не втомлюються повторювати на телекамери, що донбасці — такі ж громадяни, як і ми з вами. У цю маячню можуть повірити лише ті, хто ніколи не жив серед тих громадян (у тому числі й нібито безпорадних пенсіонерів), які або самі залюбки лінчують патріотів, або здають їх сепаратистам.

Бойовий дух агресора

А головне тут, що безідейна Україна вдає (як усередині держави, так і за кордоном), що ніякої етнічної чистки українців на Донбасі (з масовими розстрілами і тортурами) нібито не сталося. Кому це вигідно?

Про те, що жодна з ідеологій не може бути державною, попіклувалися ще батьки-засновники України, які занесли це положення в її Конституцію. Звичайно, посилаючись при цьому на нібито європейський досвід. Але є суттєва відмінність між Україною та всіма європейськими державами, за винятком хіба що Бiлорусі, — імперська Росія де-факто не визнає ані існування нашої незалежної держави, ані існування української нації, ані мови! Держава Україна ігнорувала цей фактор, ховаючи голову в пісок, сподіваючись, що Європа, ліберально-демократичні цінності якої вона сповідувала під час своєї незалежності, завжди допоможе. Європа, разом з Америкою, як з’ясувалося, нічим, крім санкцій, не допомогла.

Де-факто ми залишилися зі своїми ліберальними цінностями віч-на-віч із жорстоким, безжальним агресором, бойовий дух якого виплеканий на суцільній історичній міфології та цинічній пропаганді російських ЗМІ. До речі, російська пропаганда значно ефективніша, ніж радянська. Коли я у 1980-ті доводив своїм сусідам у Луганську неспроможність радянського ладу під чуйним керівництвом КПРС, я відчував з їхнього боку повагу до себе і розуміння. Коли ж я в цьому році намагався довести їм, чим є насправді путінська Росія, я відчув iз боку тих же людей зневагу, ненависть та агресію.

Ненависть до українських вояків російська пропаганда живить креативно й професійно. Адже українці, за російською державною міфологією, — це один народ iз росіянами, і зробити їх запеклими ворогами можна було, лише затаврувавши їх фашистами. І це, як бачимо, зовсім не маячня, як вважає багато хто в Україні.

Ось чому наш ручай добровольців у зону АТО вже майже пересох, а російська ріка найманців, як і кілька місяців тому, вельми повноводна.

Ідеологія як пробудження з постгеноциду

Україна потребує потужної державної ідеології українського націоналізму. Ідеології, яка виховає наших дітей та внуків у чіткому розумінні того, хто насправді є їхнім непримиренним ворогом і що він видає себе ІСТОРИЧНО зовсім не за того, ким є насправді.

Чому Україна, незважаючи на російську окупацію частини її території, і надалі залишається державою без власної ідеології, можна пояснити. Важко ментально травмована Голодомором українська нація втратила у своїй більшості не тільки свою національну свідомість, а й національну солідарність. Із такою нацією політичним пройдисвітам можна робити що завгодно, але за однієї умови — не пробуджуючи її від глибокого постгеноцидного летаргійного сну. А це можливо тільки за умови неповернення їй тих самих утрачених під час голодного геноциду національної солідарності та самосвідомості. Ось чому український націоналізм у нас знаходиться й досі не на державному рівні, а лише на рівні політичного маргінесу.

Утім дієвий націоналізм — це не тільки гарантовано патріотичне керівництво держави. Це й повна консолідація нації перед загрозою агресії Росії. Така, яка була в маленького чеченського народу в 1990-ті. Тоді й тільки тоді в нас була б гарантія того, що Путін за свого бажання не буде через кілька годин у Києві.

З чого починати? Перша спроба протистояти російській пропаганді Президента Порошенка без чіткої державної ідеології, улітку цього року, шляхом створення російськомовного телеканалу для Донбасу, як пам’ятаєте, завершилася нічим. Гадаю, що такий же результат у підсумку очікується і в роботі створюваного зараз Міністерства інформації. Бо ще ніде і ніколи у світі не було успішної контрпропаганди без власної пропаганди. А сама пропаганда теж не виникає на порожньому місці — вона може бути лише породженням певної ідеології.

Без «доброго дядечка»

Російські телесюжети про розп’яте дитя лягають на здобрений ґрунт сприйняття пропаганди, яка базується на професійно скомпонованій державній ідеології та історичній міфології. Невипадково результатом є черги найманців на російсько-українському кордоні.

Що може протиставити Україна цій високопрофесійній брехні, окрім славнозвісного горьківського: «А был ли мальчик?»... Тому в правдиву українську версію, як завжди, повірять дві купки людей — інтелектуалів та націоналістів. А більшість українців будуть і надалі ставитися до війни на Донбасі як до бійні «десь там, за кордоном». Жорстокість ворога на війні може бути придушена лише жорстокістю у відповідь. А вона неможлива без зневаги до ворога — без відповідної ідеології.

Тоді український комбат не тиснутиме руку Моторолі, а наші вояки будуть нищити за першої-ліпшої нагоди всі російської колони. І «непереможна» російська армія вимушена буде боятися нашу так само, як російські ветерани війни та політики досі бояться та поважають воїнів УПА, в яких з ідеологією українського націоналізму було все гаразд.

Цілком очевидно, що в українській Україні не може бути проблем із комплектацією військових частин та добровольчих батальйонів. Не буде й того бенкету під час чуми (війни), що ми спостерігаємо сьогодні в Києві. Звісно, що не могло би бути там і виходу жодного номеру сумнозвісної газети «Вести».

Без цього ми можемо розраховувати на нашу перемогу лише за допомогою якогось доброго дядечка, сама поява якого на горизонті воєнних дій на Донбасі, погодьтеся, в принципі неможлива...

  • Недавній політв'язень Афанасьєв зустрівся з родинами Сенцова, Кольченка і Клиха

    Геннадій Афанасьєв, який 14 червня був звільнений з російської неволі в результаті обміну полоненими, не відпочивши й не долікувавшись як слід, почав морально підтримувати родини патріотів, насильно утримуваних на території РФ. >>

  • Сміття зі Львова до Києва везуть і будуть везти

    Київ наразі вже прийняв понад 500 тонн твердих побутових відходів зі Львова, додаткове сміття не призведе до негативних наслідків для мешканців столиці, заявляють у комунальному підприємстві «Київкомунсервіс». >>

  • Синдром невдоволення

    Україна знову на стремі: про нещодавно створений Інститут миру посвячені дедалi більше говорять як про новий інструмент російської п’ятої колони. Ніби-то на його основі планується створення цілої мережі впливу на громадсько-політичне життя країни. >>

  • Багатоквартирні будинки стають ласим шматком

    1 липня мешканці багатоповерхівок повинні були стати юридичною особою, організувавши ОСББ — об’єднання співвласників багато­квартирних будинків. ЖЕКа повинні були передати будинки на баланс цих об’єднань і зійти зі сцени. >>