«Ти побачиш прекрасний світ»

17 грудня близько 17.00 у «Могилянці» президент Українського центру Міжнародного ПЕН-клубу Микола Рябчук вів церемонію нагородження літературною премією за досягнення в галузі есеїстики імені Юрія Шевельова. У той момент він зачитував уривок iз книги «Сполох» Костянтина Москальця, який цього дня став лауреатом премії.

Рябчук відкрив есе «Трохи про Торо, або Як філософствують сокири»: «... потайки переконаний, що той-таки Лишега — значно більший Торо, ніж я. Він, скажімо, вміє ловити раків руками, а я — ні. Він читає щоденники Торо англійською, а я, невіглас, мушу задовольнятися перекладами». У цей момент у когось у залі настирливо дзвонив мобільний. «Лишега помер», — промовив чоловік, відповівши на дзвінок. Рябчук і Москалець поблідли.

«Олег був моїм найближчим другом, — Костя Москалець зізнається, що йому важко говорити, однак продовжує: — Я був упевнений, що він отримає Нобелівську премію. Не дочекався».

Олег Лишега — перший український поет, якого у 2000-му було нагороджено премією ПЕН-клубу за поетичний переклад. Третина лауреатів цієї премії згодом отримують Нобеля. Лишезі теж пророкували світову славу. За вірші, в які закохувалися музиканти. За переклади українською творів Томаса Стернза Еліота, Езри Паунда, Девіда Герберта Лоуренса, Марка Твена, Генрі Девіда Торо, Сильвії Плат, Роберта Пенна Воррена та Джона Кітса. Та 65-річний поет не пережив цю зиму. Він помер у реанімації в київській лікарні. Кілька днів тому в інтернеті поширювали банківський рахунок його дружини. На лікування дуже важкої пневмонії на день iшла майже тисяча гривень. Ніхто не вірив, що в Лишеги це серйозно. Віктор Морозов згадував, як Олег босоніж бігав по розпеченому вугіллі в Америці. Петро Мідянка назвав його безсмертним і нагадав, з яким бажанням Лишега купався взимку.

Лишега ж був упевнений, що не може захворіти від того, що змерз. Він до останнього ходив у літньому взутті. Вважав, що «між людьми існує тонкий внутрішній теплообмін».І лише він може захистити від лиха.

Останнім часом він мав страх. Лякався, наскільки людина віддалилася від першооснови. Мабуть, тому він заснув, вдавши глибоку втому. А може, йому просто «забаглося погрітися». «Коли вам так хочеться хоч крихту тепла — то йдіть на завіяний снігом город, стукайте до хати хрону. Стукайте — і вам відчинять».