Листопадове читання для майже дорослих

Листопадова добірка «України молодої» — для вибагливого читача. Для того, якого не «купити» яскравими картинками та який загалом неохоче читає. Для того, який уже не вважає себе дитиною, але й не може називатися дорослим. Для читачів-підлітків ми підібрали найрізноманітніші книжки — від зворушливої любовної чи пригодницької історії до геть непростих повістей про життя і смерть.

Усе живе у світі починається з історії про любов. Отак і ця історія починається з маленької, але дуже сильної першої любові. «Дехто з дорослих вважає, ніби перше кохання можливе десь у тринадцятирічному віці, у класі сьомому, і ніяк не раніше. Але це не так. Комусь уже ніколи в житті не судитиметься пережити такого кохання, як у четвертому класі, коли тобі десять», — це про Анну з повісті Віґдіс Йорт «Йорґен + Анна = любов» (переклала з норвезької Наталя Іваничук, «Видавництво Старого Лева», 2014). Герої цієї повісті — учні четвертого класу звичайної норвезької школи. Зазвичай вони бешкетують, казяться, ганяють на велосипедах, розповідають страшні історії і роблять усе те, що роблять звичайні діти. Аж доки в їхнє життя не приходить кохання. Тоді трапляється купа всіляких смішних пригод — стеження, написання справжніх і фіктивних листів, ревнощі, підозри — словом, все, як у житті! Книжка підійде тим молодшим підліткам, які знічев’я стали худнути, зітхати, мріяти за сніданком і часто сидіти на телефоні.

А ось новинка від відомої художниці Катерини Штанко «Дракони, вперед!» («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2014), яка віднині не лише художниця, а й письменниця, сподобається тим, хто цілодобово мріє про пригоди й іще не зовсім розпрощався з казковим світом. Герой повісті «Дракони, вперед!» — звичайнісінький Михайлик, який випадково взяв і виростив... дракона! Хлопчик і дракон разом пролетять над цілою Україною, дізнаються багато всього цікавого з історії рідної землі і її невід’ємної частини — Криму.

«Левантійські канікули» Антона Санченка («Темпора», 2014) — для підлітків, яких приваблюють реальні життєві пригоди. Такі, що трапляються тільки в морі. Персонажі Санченка — восьмикласники, які пробують себе в ролі моряків. Письменник, і сам у минулому моряк, знає всі тонкощі, спокуси й небезпеки моряцької справи, про що докладно розповідає в першій частині повісті. Далі йде детективна історія, тож, якщо читачі втомляться від професійних секретів «морського вовка» Антона Санченка, друга частина «Левантійських канікул» їх неодмінно розважить.

У свою чергу нова книжка Оксани Лущевської «Мені не потрапити до книги рекордів Гіннеса» («Навчальна книга — Богдан, 2014») — для проблемних підлітків, чи то пак для підлітків із проблемами. У тринадцяти оповіданнях — герої, які дорослішають і стикаються зі знайомою колізією: ти дорослішаєш, а твої батьки — ні. Діти з неблагополучних сімей, нещасливо закохані... Тут трапляються всі ті самі проблеми, з якими підлітки стикаються у житті. Можливо, ця книжка стане для них другом, якому можна довіритися і який точно зрозуміє, а можливо — вони просто побачать себе чи своїх знайомих з іншого боку. Принаймні це та проблемна проза, про яку роками мріють українські літературні критики.

Мало хто так полюбився українським читачам за останній рік, як Енн Ширлі — мила, добра, мрійлива й талановита героїня романів Люсі-Мод Монтгомері. «Енн із Шелестких Тополь» (з англійської переклала Анна Вовченко, «Урбіно», 2014) — четвертий роман письменниці у перекладі українською. Цього разу Енн стає молодою директоркою школи в Шелестких Тополях. Містечко зустрічає її не надто дружелюбно: місцева «еліта» змовилася проти нової директорки, заступниця виявляється саркастичною буркотухою, а до одруження з Гілбертом — ще цілий рік. Звісно, Енн з усім цим упорається, а читачі матимуть змогу надихнутися її способом розв’язувати найскладніші проблеми й прочитати чудові зразки любовного листування. А як дочитаєте цю книжку — шукайте «Енн у Домі Мрії», яку обіцяють видати ще цього року.

«Душниця» киянина Володимира Аренєва («Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2014) — фантастична повість, що вже отримала і літературні нагороди («Книгуру», «Нові горизонти»), і визнання читачів. Автор обрав непопулярну в українській літературі тему — переживання смерті. Душниця — це величезна споруда в центрі міста, де зберігаються душі померлих. Відразу після смерті, перед тим, як перемістити душі в душницю, їх тримають у повітряних кульках, які родичі скрізь носять при собі. Ось і семикласник Сашко, в якого саме помер дід-поет, мусить носити при собі таку кульку. Кулі тримаються на ланцюгах — блискуча метафора того, як люди переживають смерть близьких. Попри непросту тематику, читається «Душниця» легко й лишає по собі сильний життєствердний післясмак: попри все, життя триває, і єдине, що ми можемо зробити для наших померлих, — пам’ятати їх.

Наостанок залишилася новинка від Дзвінки Матіяш «День Сніговика» (Discursus, 2014). Це вперше письменниця спробувала себе в ролі авторки антиутопії для підлітків. Герої живуть у світі, де панує тиранія. Всі носять сіре, фарбуються у сірий, граються в комп’ютерні ігри й прагнуть стати математиками. Ніхто не пам’ятає своїх померлих, не вміє любити й не радіє снігу. Ніхто, крім кількох особливих людей, серед яких і тринадцятирічна Ірма, якій судилося врятувати цей світ. Стиль повісті відповідає сірому й тягучому світові — читається, на відміну від «Душниці», непросто: у «Дні Сніговика» небагато подій та діалогів, більше роздумів, які дуже перегукуються з сьогоденням. Книжка для тих читачів, які багато пережили, багато думали й, попри всі жахіття, зберегли вміння радіти простим речам — таким, як перший сніг, барвисті шалики й бабусині гарбузові оладки.

Ольга КУПРІЯН,
Простір Української Дитячої Книги «БараБука», спеціально для «УМ»