Яким соціологам слід вірити

03.09.2004
Яким соціологам слід вірити

      Передвиборча боротьба — справа серйозна. І якщо публікуєш інформацію, яка може не сподобатися прихильникам тієї чи іншої політичної сили, можна бути впевненим, що отримаєш «належну відсіч».

      Спроба такої «відсічі» відбулася після того, як були опубліковані результати соціологічного опитування Центру Разумкова, проведеного наприкінці липня, згідно з якими 4 % респондентів заявили, що їх примушували брати участь у масових акціях на підтримку одного з кандидатів у президенти — Віктора Януковича. Звичайно, обійти увагою публікацію подібних соціологічних результатів, які ставлять під сумнів саме святе, що у нас є, ніяк не можна.

      І в номері газети «2000» від 13-19 серпня з'являється стаття Олександра Вольфа «Искусство правильного вопроса». Пан Вольф досить емоційно зазначає: «В экспертных кругах он (Центр Разумкова. — Авт.) считается авторитетной инстанцией, а потому вдвойне неприятно наблюдать, как былые заслуги «эксплуатируются» с целью придать вес новым социологическим изысканиям разумковцев, которые, увы, уже не отнесешь к простой фиксации общественных настроений, поскольку речь идет о целенаправленной дезинформации украинцев с помощью результатов опросов». І далі: «Встает вопрос о доверии результатам социологических исследований в целом (это касается не только УЦПЭИ, просто он — наиболее яркий пример)».

      Як приклад такої «дезінформації» автор статті приводить вищенаведений результат. Не піддаючи його сумніву, автор тут же заявляє. «Только 4 % (!) опрошенных ответили утвердительно, 96 %, соответственно, отрицательно, а значит, все заявления «нашеукраинцев» о «массовом использовании админресурса в пользу премьера» является не более чем выдумкой».

      Іншими словами, скажіть «спасибі», що не всіх потягли на мітинг.

      Логіка досить цікава. Адже відомо, що примусове залучення громадян до участі в політичних акціях є порушенням законодавства. У даному випадку жертвами таких порушень, згідно з даними опитування, стали 4 % наших співгромадян. Використовуючи логіку пана Вольфа, можна стверджувати, що якщо, наприклад, за даними державної статистики, жертвами пограбувань в Україні з початку цього року стали 22,9 тисячі осіб, то це становить лише 0,05 % усього населення, і про таку соціальну проблему, як пограбування, можна взагалі забути. Адже за цей же період 99,95 % наших співгромадян від подібних злочинів не постраждали.

      Очевидно, недоліки позиції автора статті стали зрозумілими навіть керівництву газети, і справу боротьби із підлими соціологами було доручено іншому журналісту — Михайлу Шишляннікову, який у наступному номері цієї ж газети (від 20-26 серпня) порадував нас статтею «35 520 000 украинцев — за Януковича. По подсчетам Центра Разумкова».

      Пан Шишлянніков узагалі почав здалеку: «Спору нет, мнение более чем двух тысяч человек может заставить задуматься. Охват населения впечатляет». Що має на увазі автор — не зовсім зрозуміло, адже вибірка у дві тисячі респондентів найчастіше застосовується усіма соціологічними установами. Може, те саме, що й одна із представниць депутатського корпусу ще на початку 90-х років, коли говорила: «Не вірте соціологам, бо я точно знаю, що у моєму рідному селі нікого не опитували».

      Хоча вже в наступному абзаці пан Шишлянніков, ніби виправдовуючись, здає раніше завойовані позиції: «Скорее всего, и даже наверняка методика работы по сбору «гласа» народного в Центре Разумкова отработана неплохо, соответствует законодательной базе Украины. Подтверждением может служить тот факт, что к этой негосударственной организации пока не было претензий по процедуре опросов». Вживаючи слово «пока», Михайло Шишлянніков, очевидно, має на увазі те, що це не остання його стаття.

      До справи викриття шкідливих соціологічних результатів М. Шишлянніков спробував підійти з іншого боку, ніж О. Вольф. Йому видалося підозрілим, що соціологи, навівши відповіді респондентів, яких примушували до участі у масових заходах на підтримку Януковича, як саме вони ставляться до цього політика, не навели відповіді на це запитання тих, кого до масових заходів у примусовому порядку не залучали. «Так как мнение остальных 96 % для широкого обсуждения не представлено, можно предположить, что оно не «вписалось» в необходимый результат. Поскольку они ответили на первый вопрос «нет», а данные об их ответах на остальные вопросы не приводяться, вполне допустимо отнести этих людей отнюдь не к противникам Виктора Януковича», — з надією пише журналіст.

      На Ваше прохання, пане Шишлянніков, ми публікуємо згадані Вами результати.

      Відповіді респондентів, яких не примушували до участі у заходах на підтримку Януковича, на запитання «Скажіть, будь ласка, якщо говорити в цілому, як Ви ставитесь до наведених політиків?», %

Позитивно

Байдуже

Негативно

Важко відповісти

Віктор Ющенко

38

26

28

8

Віктор Янукович

28

28

34

10

 

      Як бачимо, більшість представників згаданої паном Шишлянніковим групи опитаних, на жаль, також не можна віднести до прихильників Януковича — серед них лише 28 % ставляться до нього позитивно, а 34 % — негативно. Ставлення до Ющенка у цій групі, відповідно, —  38 % і 28 %. Так що судіть самі, куди такий результат краще «вписується».

      Найбільший же інтерес викликає запропонована Михайлом Шишлянніковим методика підрахунку кількості прихильників Януковича, яку він застосовує при аналізі наших досліджень. На його думку, оскільки 96 % населення не було насильно залучене до акцій на підтримку Януковича, «при правильной агитационной работе штаба Януковича данный претендент может надеяться на успех у 35 млн. 520 тыс. граждан Украины избирательного возраста» (такий результат автор отримав, порахувавши, скільки буде 96 % від 37 млн. дорослих громадян України). А в заголовок статті він виніс ще більш оптимістичне трактування цього результату — «35 520 000 украинцев — за Януковича».

      Підхід Михайла Шишляннікова до підрахунку числа прихильників Януковича, мабуть, можна застосовувати і в інших випадках. Якщо навести згадуваний уже нами приклад із числом постраждалих в Україні від грабіжників, то, оскільки 99,95 % наших співгромадян у цьому році не стали їхніми жертвами, «при правильній агітаційній роботі» представники цієї специфічної професії можуть сподіватися на симпатії всіх тих, кого їхня діяльність не зачепила (тобто 99,95 %).

      Я думаю, не лише Янукович, а й українські грабіжники будуть щиро вдячні панові Шишляннікову за розробку нової методики визначення рівня симпатій до певних соціальних груп та окремих осіб. Побажаємо ж авторові творчого натхнення і нових відкриттів на ниві соціології!

Михайло МІЩЕНКО,

заступник директора соціологічної служби Центру Разумкова.

  • Львовом — з колядою

    Львів, який неофіційно називають культурною столицею України, уже не один рік виборює право називатися і Різдвяною столицею. До всіх різдвяних сюрпризів цього року долучиться іще один — пасажирів львівських трамваїв та тролейбусів протягом свят будуть тішити популярні різдвяні мелодії у виконанні улюбленців не лише львів’ян, а й усіх українців — «Піккардійської терції» та Павла Табакова. >>

  • Ірина Геращенко: ЄС налаштований на асоціацію завдяки «війні» з Росією

    Перший сесійний тиждень Верховної Ради після літніх канікул почався напрочуд мирно: без бійок, без блокувань, без фізичних ексцесів і морального тиску у форматі «опозиція vs влада». Депутатів примирила Європа. Точніше, євроінтеграційний напрям, що ним крокує Україна. >>

  • Віра Ульянченко: Обласна влада ні на кого не тисне і ні перед ким не плазує

    Представляти Віру Іванівну, певно, зайве. Її ім'я й по батькові (саме так — без прізвища) говорить саме за себе ще з тих часів, коли вона була першою помічницею Віктора Ющенка на початку століття. Навіть листи до неї, як розповідає сама Ульянченко, підписують просто: «Вірі Іванівні». І доходять.
    Про те, якою впливовою вона є, як поважає її думку сам В.Ю. і як запросто вона спілкується з найбагатшими людьми України, ходять легенди. Коли глава держави призначив Віру Ульянченко керівником Київської обласної держадміністрації, багато хто сприйняв це скептично: одні висловлювали сумніви в умінні Віри Іванівни «перекваліфікуватися» з «няньки Ющенка» в «губернатори», інші іронізували, називаючи це призначення «почесним засланням» подалі від Банкової. Відтоді минув понад рік, і голоси скептиків стихли. А легенди про впливовість Віри Іванівни анітрохи не потьмяніли.
    І ще ремарка: напередодні виборів брати інтерв'ю у партійного керівника області завжди складно — воно в будь-якому разі виглядатиме «піарним». Але, зрештою, коли ж владі й звітувати про свої успіхи, як не перед виборами? Як каже правдоруб Віра Іванівна, «виборець сам повинен у всьому розібратися». До речі, найулюбленіше її слово — «безперечно». >>

  • В'ячеслав КИРИЛЕНКО: Ми змогли повернути довiру людей

    «В «України молодої» диктофони добре пишуть?» — запитав Кириленко, щойно кореспондент «УМ» переступив поріг його кабінету в партійному офісі «Нашої України». «А що, — питаю, — ви зірвали голос?». Кириленко підморгує: «Почався виборчий тур».
    Наша розмова відбулася наступного дня після того, як десант «НУНС» повернувся з першого етапу виборчого туру, який проліг через Сумщину, Полтавщину та Кіровоградщину. А днем по тому «нашоукраїнці-самбісти» мали вирушити на Дніпропетровщину. Власне, наша розмова з Кириленком і почалася з того, як він оцінює старт виборчих турне. >>

  • Андрій Шкіль: Регіони — «діти» слухняні. Але нерозумні

    Якщо «Наша Україна» до останніх передз'їздівських днів тримала інтригу з виборчим списком, то Блок Тимошенко «вистрелив» іншим. «Списочники» БЮТ лишились у своєму попередньому складі, зате присутність з-поміж 103 депутатів V скликання (яких Юлія Володимирівна за відданість і стійкість залишила при кандидатській надії) особливого гостя — президента Європейської народної партії Вілфреда Мартенса — привернула загальну увагу. Мартенс приїхав не просто так — він запросив «Батьківщину» приєднатися до клубу ЄНП. Ця подія відразу потягнула за собою обговорення ідеологічного керунку, в якому рухатиметься БЮТ, відсунувши на другий план ініціативи, з якими виступала на з'їзді Тимошенко, не кажучи вже про інший актуальний аспект — стосунки БЮТ з колегами від «Нашої України — Народної самооборони». Втім на все свій час. Час підписувати спільні угоди і час їх виконувати. Або не виконувати. Наразі помаранчеві демократи обіцяють триматися разом, а що з того вийде — побачимо після 30 вересня. Поки що про внутрішні процеси всередині Блоку Тимошенко з «УМ» говорить депутат IV—V скликань, 14-й номер у виборчому списку БЮТ Андрій Шкіль. >>

  • Замiсть авантюр та полiтичної хитростi демонструйте власне бачення розквiту країни

    Учора глава держави спілкувався з журналістами, в тому числi вже традиційно — у прямому ефірі двох національних телеканалів. Президент вкотре відійшов від офіціозу, а заодно і похмурих владних кабінетів — зустріч з представниками ЗМІ знову проходила на «зеленій галявині» секретаріату. >>