«Вуличний» музикант

19.09.2014
«Вуличний» музикант

Анатолій Гернаденко зі своїм екзотичним надзвичайним інструментом. (з власного архіву.)

Гра на хангу, Pantam SPB, 32-річного музиканта з Білої Церкви Анатолія Гернаденка торік сколихнула всю Україну в проекті СТБ «Україна має талант». Сьогодні, лише після трьох років гри, його манера вже впізнавана. З ним рахуються навіть світові зірки, запрошуючи грати спільно.
Веселий, простий і відвертий у спілкуванні, як і більшість «вуличних» музикантів, яким він вважає і себе, Анатолій розповів «УМ» про свої поневіряння у пошуку першого рідкісного музичного інструмента, на якому в усьому світі грають одиниці. Зізнався, скільки заробляє виступами, якими українськими автентичними інструментами планує «розбавляти» звук ханга у перспективі свого гурту The Snow, чому, попри нелюбов, все ж з’являється на телебаченні, а також — що йому самому, окрім музики, дарує щастя.

«Займаюся винятково музикою»

— Анатолію, уже минув рік iз часу ефіру «Україна має талант» на СТБ, а сьогодні тебе знає чи не кожен — тоді ти потрапив у півфінал. На що сподівався від участі і чи отримав?

— Зазвичай на такі шоу йдуть саме з причини засвітитися. А я ні, бо не люблю цього — гидко. Більше того, цей інструмент інтимний, а масштабні шоу його дещо спопсовують. Тоді, і в багатьох передачах зараз, куди мене запрошують, єдиною причиною участі є можливість донести цi чарівнi звуки до великої кількості потрібних людей. До тих, яким це справді потрібно, бо як ні, то, вважаю, ті, інші, і не повинні слухати таку музику. Її треба чути правильно. А є люди, які, слідуючи сплеску емоцій від тодішнього великого ефіру, в соцмережах просилися у друзі, висловлюючи захват, та вже через місяць і відписувалися. Це не образливо, просто я не розумію тих, хто послухав ханг, а потім раптом пішов на концерт Стаса Михайлова. До своєї «музичної гастономії» ставлюся більш серйозно, цього очікую і від інших.

— Утім, думаю, ти граєш не лише у близьких твоєму серцю чайних клубах, а й, скажімо, на корпоративах, а там люди різні...

— Я людина, яка займається винятково музикою. Не приховую, що заробляю всі свої гроші тільки так. Тому нерідко граю і на корпоративах. Грати — це мій талант, звісно, у поєднанні з талантом самого майстра, що зробив інструмент. Тому, вважаю, все роблю чесно. Що стосується самих місць, то насправді набагато довший саме той їх перелік, де я не граю. Очолюють його кабаки, де люди щось їдять, п’ють чи курять. Тобто там, де не мають уваги до цього інструмента. Це лаунж, звісно, але не той, який грають, аби не чути, як людина ковтає їжу. Так, найчастіше я роблю якісь свої виступи чи арт-простори, куди люди йдуть і знають чому. Також мене запрошують на етнофестивалі, тематичні заходи, і особливо різні студії йоги. Це дійсно моє. В таких місцях справді ті, які, заходячи, передусім вимикають мобільні телефони, щоб не образити сусіда — культура...

— У кожного музиканта є фіксована сума, за яку він виступає. Яка вона в тебе?

— У мене немає такси. Але вхід на свої виступи робимо демократично-стандартним — 50 гривень. Усі отримані кошти ділимо порівну з клубом чи іншим місцем, де грали. Свій відсоток я ще ділю з музикантами, які нерідко акомпанують. Зазвичай такі сольники — далеко не заробляння. Аби довезти два інструменти, традиційно береш таксі, а це сто гривень, а на інші 200 купуєш кавуна і ще щось до столу, та й усе на тому. З корпоративами геть по-іншому. Але насправді завжди дивлюся, хто телефонує, і, виходячи з цього, думаю про ціну. Ось нещодавно пропонували зіграти для депутатів — принципово відмовив, незважаючи на пристойну суму запропонованого гонорару. А на весілля до Вінниці поїхав, бо запрошував чоловік, аби зробити сюрприз нареченій. Вона — звичайна дівчина, журналістка місцевого каналу, яка, за його словами, була закохана в цей музичний інструмент. Щодо оплати ми з ним зійшлися на двох тисячах гривень.

— Після виступів, навіть особисто пересвідчилася, ти дозволяєш окремим поціновувачам спробувати самим видобувати звук iз ханга. З найбільшим азартом до цього беруться діти — з усього розмаху плещуть об нього долонями, а ти аж змінюєшся в обличчі...

— Це мій постійний «головний біль». Воно ж не те що шкода, ні, просто це дуже псує інструмент, адже метал сідає і втрачається сам звук — потрібно налаштовувати. Це, на хвилиночку, від ста доларів, не рахуючи вартість самої поїздки до Санкт-Петербурга, де мешкає майстер, Віктор Левінсон, який і зробив для мене ці оригінальні музичні скульптури. Назва інструменту Pantam SPB. SPB — це абревіатура міста Санкт-Петербурга де мешкає майстер. Склалось по суті так, що люди самі й придумали назву, а от Pantam — це класифікація інструмента. Слово Pantam (наголос на перший склад) складається з двох слів stellpan (тринідадський мелодійний стальний барабан)+ghatam (індійський глиняний барабан, аналог африканського уду). Зараз Pantam SPB вважають найкращим інструментом iз роду «хендпанів», тому мені дуже пощастило, що у мене є таке диво!

«Музскульптури майже нікому не продавали»

— А скільки коштує сам інструмент? Подейкують, аби купити один, а в тебе сьогодні три, продав чи не все, що мав?

— Я завжди займався музикою, і це — моє життя. В школі 4 роки грав на баяні, потім зацікавився гітарою. Пізніше дістав собі барабани, а вже більше 13 років граю на ударній установці... Так що музичного начиння в мене вистачало, продати було що. Тоді, сім років тому, коли на ютубі випадково побачив ролик Девіда Сварупа, мабуть, найвідомішого у світі музиканта, який грає на хангу, зрозумів, що хочу це. Я отримав просто нереальний внутрішній вибух, у мене навіть було таке відчуття, що я вже вмію на ньому грати. А сам інструмент, пригадую, мені тоді обійшовся в 1800 євро. Взагалі, винахідники цього інструмента, PANArtівці, музскульптури майже нікому не продавали. Ну, хіба якимсь гуру, словом, дуже специфічним людям. Мені просто пощастило з другом. Олексій Ложкін, знаючи про мою пристрасть, випадково натрапив на продавця і відразу передзвонив мені: «Тут, у Тулі, нібито хочуть продати ханг, а ти хотів купити...» Я дуже швидко продав свої надбані роками речі, поклав гроші у звичайну дорожню сумку і окрилено помчав назустріч мрії.

— А хто став твоїм учителем?

— Грі на цьому інструменті ніхто і нікого не вчить. Все інтуїтивно. Хоча зараз з’являються ролики на ютубі. Ну і в Росії є школа гри на хендпанах...

— Ти сам, наскільки знаю, зараз навчаєш...

— Ну так, є тут кілька таких фанатиків, як і я (сміється.) Але насправді це інтуїтивний інструмент. Усе відбувається само по собі. Так, музичні скульптури складаються з двох напівсфер, склеєних між собою, а не зварених, як вважає більшість. Це особливий технологічний момент, який дуже впливає на звук. Суцільна верхня ігрова має назву «дінг». На ній містяться «дімпли», виїмки різних розмірів. Чим більша нота-дімпл, тим нижчий звук. Сам інструмент побудований «ялинкою», де звукоряд іде з нижніх нот до верхніх. Нижня напівсфера містить круглий отвір — «гу». На ній теж грають, перевертаючи, а видобутий звук нагадує глиняний африканський барабан уду— теж булькаючий. Але все разом наслідком резонансу в результаті породжує просто чарівне звучання — незабутню, ніжну і розслаблюючу музику.

— У перспективі плануєш накладати на ці звуки іще й слова?

— Мої — ні. Але насправді у моєму першому диску The First Snow, який я нещодавно записав, уже є одна композиція з етноджазовою співачкою Младою (псевдонім Марини Юрасової). Вона співає імпровізацію і, знаєте, мені це дуже подобається. Не знаю, якийсь чіткий текст мене не цікавить... Це зразу ніби перетворюється на попсу, а я люблю, щоб у всьому були спонтанні емоції. Так і з виступами. Якщо раніше ми з гітаристом Володимиром Павловським репетирували, то зараз цього не робимо зумисно. Ми за чесність відчуттів. Приходимо до зали і залежно від того, який контакт iз людьми відбувається, такий концерт у результаті. Звісно, готові композиції також виконуємо, але 70% — чиста імпровізація, і це нереально круто. Для того, аби відіграти для людей гарний концерт, першочергово потрібно, як я кажу, «кайфонути» самому. Якщо цього не відбулося, люди відразу відчують.

— Розширювати гурт, додаючи звук інших, але українських автентичних інструментів, хотів би? Було б патріотично...

— Це дуже навіть реально. І особливо мені подобається ліра. Вона, створюючи такий специфічний магічний фон, нагадує індійський інструмент, який називається танпура. Узагалі, в нас багато прекрасних інструментів. Маю надію поєднати ханг із бандурою чи цимбалами. Та треба пробувати на студії, бо хангоподібні інструменти тихі, а от цимбали кричать. Тому записати можна, а от наживо на концерті вже й не зіграєш... Поки що мені дуже комфортно просто зі своїм гітаристом. Іноді до нас приєднуються Богдан Деркач, який грає на сопілці, і Марина Юрасова, яка імпровізує вокально. На майбутнє, звісно, хочеться мати постійну вокалістку, яка б, наприклад, грала і на якихось «дудках»... Тому певні ідеї маю. Вже навіть сьогодні є на прикметі дві музикантки, з якими наступного тижня пробуватиму щось поєднувати... Але говорити про це «щось» більше — зарано.

«Слухаю твою музику — і мені тут, на війні, хай навіть на трохи, стає легше...»

— Що у плані розвою тобі хотілося б зараз осягти?

— Просто частіше десь грати. Наприклад, відколи розпочався Майдан, то в мене чотири місяці не було жодного виступу. Зараз таке у країні відбувається, що всім важко. Дай Бог, аби ситуація нарешті вирішилася... Днями один юнак, по-моєму з Донецька, написав мені відгук: «У нас тут війна, а я слухаю твою музику — і мені, хай навіть на трохи, але стає легше...» Знаєте, я дуже щасливий знати, що моя музика комусь допомагає в житті: когось розраджує, заспокоює, а для когось, можливо, замість колискової. Тому хочеться ще більше розширити діапазон правильних людей і все. А які можуть бути іще перспективи, — я ж не поп-виконавець? Єдине, про що я б оце мріяв, то поїхати з туром по Європі. Але зараз не той час...

— Ти граєш на хангу Pantam SPB усього три роки, а який момент, пов’язаний iз цим періодом, особливо запам’ятався?

— Якось зателефонував менеджер Девіда Сварупа, з якого ще сім років тому для мене все почалося. Каже, що до України приїздить Девід і пропонує з ним зіграти. У мене тоді мало мову не відняло — я не повірив власним вухам!

ДОВІДКА

Гернаденко Анатолій (творчий псевдонім — «Сніг»), 32 роки.

Музикант-самоучка, автор і лідер проекту The Snow.

Майже 15 років грає на барабанах. Співпрацював iз гуртами «Леді Арлет», Ana Baston (EX Reflex).

Останні три роки захоплюється грою на «Музичних скульптурах». Грав iз музикантами: Davide Swarup, Едуард Сіречь (Алізбар), Avi Adir.

Анатолій — один iз чотирьох щасливчиків, які грають на SРB в Україні.

  • Сашко Лірник: Казку пропускаю через себе...

    Хто не знає Сашка Лірника? Виявляється, є такі. Та з кожним новим днем незнайків стає все менше: то книга з Лірниковими казками до рук потрапить, то диск хтось перепише й дасть послухати, то на телебаченні Лірникову вечірню казочку тато з мамою увімкнуть. Казкар постійно спілкується з читачами, слухачами й глядачами, їздить з волонтерською місією на Донбас, а також за кордон, до українців діаспори. >>

  • Розкадровані мандри

    Професійна мандрівниця Ольга Котлицька цього тижня у Києві збирає друзів, щоб нагадати: телепроекту про подорожі, автором і ведучою якого вона є, уже 20. Спочатку був «На перший погляд», потім він трансформувався у «Не перший погляд». >>

  • Сміятися з леді-боса

    Навіть якщо комедії не ваш улюблений кіножанр, варто подивитися на неперевершений талант однієї з найсмішніших сучасних коміків — американської акторки Меліси Маккарті у новій стрічці «Леді бос», що цього тижня виходить у прокат в Україні. >>

  • «За мною там Непал, Гімалаї сумують»

    Телеведучий Дмитро Комаров на каналі «1+1» показав Камбоджу, Індію, Кубу, Болівію та інші країни такими, як ніхто не здогадувався. Він «вивертає» світ і показує його з вражаючих сторін. У кабінеті Дмитра в офісі «Плюсів», де ми ведемо розмову, ніби зібрані шматочки екзотичних країн, у деталях. >>

  • У новинах немає змоги «погратися»

    Упродовж останніх років вибагливі телеглядачі, які цінують свій час, усе частіше відмовляються від перегляду ефірів так званих великих каналів, де навіть у новиннєвих блоках орієнтуються на «інформацію розваг» — інфотеймент. >>

  • Провокатори з мікрофонами

    У Донецьк прибула група з 20 представників російських ЗМІ, перед якими поставлено завдання «фіксації обстрілів мирного населення українськими військовими», а також «консультацій» з організації провокацій, — повідомили в групі «Інформаційний спротив». >>