Операція «Деескалація»

02.09.2014
Операція «Деескалація»

Кучма у Мінську. Враження таке, що найбільший зиск від перемовин iз терористами отримує Леонід Кучма — принаймні екс-Президент знову допущений до великої політики. (www.provolyn.com.)

Хоч якою розкритикованою не була ідея зустрічей iз представниками Росії та самопроголошених східних республік, такі зустрічі тривають. Цього разу естафету перейняв Мінськ, який уже був свідком вікопомного рукостискання Порошенка та Путіна. Першого вересня представницький рівень переговорників у столиці Білорусі був, щоправда, на порядок нижчим. Делегатом від України вкотре виступив її екс-глава Леонід Кучма (в дипломатичних кулуарах твердять, що вибір цей зроблений не Києвом, а Москвою — там до персони Леоніда Даниловича ставляться прихильно). Росію представляв її посол в Україні Михайло Зурабов. Були й посланці «ДНР» та «ЛНР» (відповідно: Андрій Пургін та Олексій Карякін), і — як спостерігач та третейський суддя — представник ОБСЄ Хейді Тальявіні.

Кому потрібні переговори?

Питання, навіщо проводити подібні зустрічі, лишається відкритим. По-перше, вони безрезультатні. Від червня, коли було проведено першу (ще й за участі Медведчука та Шуфрича, як пам’ятає наш читач) і по цей день ситуація не змінилась ні на йоту. (Якщо тільки не враховувати її кардинального погіршення). По-друге, гра у високу дипломатію зі злочинцями, з провини якої щоденно гинуть люди, неабияк дратує суспільство. По-третє, за кожною з таких зустрічей недвозначно стирчать вуха Кремля, який прагне, звісно, не миру з Україною, а нівелювання власної ролі у війні та акцентуації на тому, що стороною конфлікту є не РФ, а квазідержавнi утворення на кшталт «ДНР» та «ЛНР».

Але маскування своєї участі у війні — не єдина мета Путіна. Безумовно, йому не потрібен Донбас як такий, а потрібна незагоєна рана на сході. Вічний сепаратистський свербіж, джерело незгоди та деструкції. Навряд чи цього не розуміє Порошенко. Проте Президент України вірить (або робить вигляд, що вірить) у те, що чергова зустріч у Мінську зупинить кровопролиття. «Ми домовилися, що через тристоронню контактну групу проведемо консультації для того, щоб якнайшвидше перейти на режим двостороннього припинення вогню, контроль за яким буде здійснюватися представниками моніторингової місії ОБСЄ», — анонсував Порошенко минулого тижня, після зустрічі з Путіним.

Ультиматум Путіна

Хай там як, а на вчорашній день Порошенко покладав значні надії. Президент пообіцяв, що деескалація конфлікту на сході почнеться саме з понеділка, 1 вересня. Ця звістка не так радісна, як тривожна. Принаймнi її супроводжує чимало питань. Якщо станеться так, що терористи Донбасу (ба навіть не так терористи, як регулярні російські війська) припинять вогонь, то яку ціну за це платитиме Україна?

Відомо, що так званий «мирний план» Порошенка, який, за словами Президента, у Мінську підтримали всі учасники переговорів, Росія насправді відкинула. «Треба сідати і розмовляти, а не впиратися в абсолютно нереалістичні вимоги, щоб ополченці здали зброю і дозволили себе знищити. Увесь мирний план Петра Порошенка зводиться якраз до цього», — відкоментував міністр іноземних справ Росії Сергій Лавров.

А ось і слова самого Путіна: «Росія не може залишитися байдужою до того, що людей розстрілюють майже впритул», — заявив він. На його думку, бойові дії на сході України — «це абсолютно природна реакція людей, які там живуть і які відстоюють свої права». Зрозуміло, що кремлівський керманич не відступиться від своєї позиції за жодних умов. Хіба що умови ці влаштують його на всі 100%. Відомий російський політексперт Марат Гельман у контексті перемовин у Мінську наводить свою розмову з Володимиром Лукіним — політиком, близьким до Кремля, котрого Гельман називає «найпристойнішим» серед усієї путінської когорти. «Нікому в Кремлі ні ЛНР, ні ДНР, ні Новоросія не потрібні. Тобто настільки не потрібні, що Стрєлкова і Бородая прибрали саме через те, що ті в якийсь момент повірили в можливість відокремлення від України і почали рух не в той бік. Отримати Донбас і втратити Україну — для Кремля поразка. Краще було тоді не починати. Риторика тих, хто сьогодні там заправляє, нікого не повинна обманювати», — ділиться Лукін.

А на запитання, навіщо тоді було вводити війська на український схід, якщо завдання утримати захоплені території не стояло на порядку денному, Лукін відповідає так: «Завдання полягає в тому, щоб пояснити Порошенку, що він не може перемогти. Ніколи. Взагалі в ідеалі все має повернутися, як при Януковичі, але вже без Януковича», — додає він.

Насправді ж усе має бути не зовсім так, як «при Януковичі», а значно гірше. В Кремлі розраховують схилити Київ до переписування Конституції і до федералізації країни. Якщо згоду на це буде отримано, Москва й справді не наполягатиме на існуванні «ДНР» та «ЛНР» — тут Лукін має рацію. Путін, щоправда, в інтерв’ю одному з телеканалів обмовився про те, що «Україні слід розпочати переговори з питань державності територій», підконтрольних бойовикам. Але не минуло й кiлькох годин, як прес-секретар Путіна Дмитро Пєсков так розтлумачив «царську волю»: «Президент, власне, говорив про інклюзивні переговори, необхідність якнайшвидшого початку яких була акцентована досить давно ще в документах, які підписувалися в самих різних форматах», — сказав він.

Що сталося у проміжку між заявою Путіна та коментарем Пєскова — зрозуміло не цілком. Чи то Захід заговорив про чергові санкції (зокрема, про відімкнення Росії від світової банківської системи SWIFT, що, як вважають фахівці, дуже сильно вдарить по російському бізнесу), чи то з Києва був отриманий певний заохочувальний сигнал.

Чим небезпечна федералізація

Звісно, Петро Порошенко не може піти на федералізацію України — це дорівнювало би політичному самогубству. Чи не в кожній своїй промові Президент наголошує на тому, що він є прихильником цілісної унітарної держави. Утiм його посилено підштовхують навіть не просто до федералізації, а до якогось юридичного збоченства, повного правового нонсенсу.

Адже ніде у світі, включаючи ту саму Росію, федеральні суб’єкти не наділені правом впливати на зовнішню політику держави. Між тим від «федеративної» України очікується, що кожен регіон буде визначати ставлення до того чи іншого альянсу, який запропонує центральна влада. Простіше кажучи: якщо Донбас проголосує проти вступу України в НАТО, ніякого НАТО не буде.

Це саме той сценарій, який розробляє Кремль. За таких умов, повторимося, «ДНР» та «ЛНР» зі статусом Придністров’я Путіну не потрібні. Навпаки: схід лишатиметься українським, адже саме в такому статусі він і буде покликаний каламутити воду та нищити в зародку всяке позитивне починання. Погано, що не так й давно саме інтеграцією в НАТО Петро Порошенко був готовий пожертвувати.

У травні цього року, ще до свого обрання президентом, він наголошував, що виступить за членство в НАТО тоді, коли вступ до Альянсу підтримають 70% українців, бо 30% — це «можливий ризик втрати Донецької, Луганської області, Одеси чи Харкова». (Насправді, згідно з останніми опитуваннями, за вступ до НАТО виступають 47% українців). Щоправда, відтоді конфігурація настроїв змінилася, і тепер Україна сама наполегливо шукає допомоги в Альянсу, а в Раді вже зареєстровано законопроект щодо відмови від позаблокового статусу України.

Але НАТО — це лише початок. Якщо надати регіонам надширокі повноваження, право диктувати зовнішньополітичні пріоритети, то й євроінтеграційний курс України може бути так само з часом відкориговано. Тим паче що за будь-яких розкладів російська «п’ята колона» залишиться на сході задля вкидання «правильних» питань до порядку денного.

Процес пішов. Питання, куди він заведе...

На жаль, зустріч у Мінську була запланована о другій годині за Києвом (а почалася ще пізніше), тож це означає, що детальніше про неї «Україна молода» розповість уже в наступному своєму номері. Білоруські медіа підтвердили прибуття на зустріч усіх сторін переговорів, включно з терористами «ДНР». Благословляючи своїх людей на ще один фарс, Володимир Путін укотре окреслив причини та ціль війни: «ополченці», мовляв, лише хочуть уберегти мирних жителів сходу від стрільби по них сил АТО. «І це те, чого в багатьох країнах, у тому числі в Європі, вважають за краще не помічати», — принагідно копнув Путін і Європу. Водночас він зауважив, що «зараз починається дуже важливий процес — процес прямих переговорів між Києвом та східними регіонами». Саме про це він і домовлявся з Петром Порошенком у Мінську, додав президент РФ.

А Порошенко тим часом запланував на вчора, на 17.00, зустріч iз народними депутатами. Тригодинний люфт між «стартом» у Мінську і нарадою в парламенті знадобився, мабуть, для того щоб отримати та переварити перші новини з Білорусі. Як повідомив лідер фракції «Батьківщина» Сергій Соболєв, на зустрічі обговорять питання щодо перспектив запровадження воєнного стану та щодо зміни виборчої системи. Останній момент, щоправда, втратить свою актуальність, якщо влада зважиться на оголошення військового стану, адже під час ВС вибори не проводять, хіба що особливий режим торкнеться не всієї країни, а окремих регіонів.

Політолог Володимир Фесенко вважає, що максимум результативності, який може дати Мінськ, полягатиме в тимчасовому припиненні вогню. «Таке перемир’я можливе. А варіант, який пропонується Путіним, — про «субстанціональний мир», — означає визнання сепаратистських республік і фактично домовленість із ними. Для України зараз це неприйнятно», — говорить експерт. Надто різними є цілі сторін, тож єдине, що можливе, це короткотривала пауза у військових діях, додає він. Однак і така пауза має ґрунтуватися на певних поступках. Про те, чи жертвуватиме — бодай частково — своєю позицією Київ, ми дізнаємося вже незабаром.