Іван Леньо: Війна — це чорна діра, яка забирає енергію і висмоктує творчі сили

15.08.2014
Іван Леньо: Війна — це чорна діра, яка забирає енергію і висмоктує творчі сили

Уся харизма Івана Леньо ховається в акордеоні.

Попри щільний гастрольний графік цей неймовірний чоловік встигає читати багато книг, займатися благодійністю, виступати зі своїм гуртом Kozak System для військових та організовувати концерти на їх підтримку. А ще погодився дати інтерв’ю для «України молодої», яке надихає на роботу, дає енергію та віру у нашу перемогу.

Поезію читати — це вам не пісні співати

— Нещодавно вийшли «Історії талановитих людей» Ірини Славінської, у яких є і ваша історія. Чи читали книгу?

— Звичайно, читав. Вельми цікаві історії. Всім раджу. Особисто мені сподобалась історія Лариси Денисенко та Юрія Макарова.

— Які взагалі ваші літературні уподобання? І чи взагалі вдається викроїти час для цього, адже гастрольний графік у вас дуже насичений?

— Гастрольний графік дійсно насичений, тому читати вдається тільки в дорозі. А оскiльки більшість концертів за кордоном і переїзди довгі, то часу на читання вистачає. Зараз у мене такий період, що я читаю переважно сучасних український письменників. Багатьох знаю особисто, з деким товаришую, тому маю можливість отримати свіжонаписані твори з перших рук. Юрко Іздрик, Сергій Жадан, брати Капранови, Дмитро Лазуткін, Лариса Денисенко, Ірена Карпа, Юрко Андрухович, Артем Полежака... Цей список набагато довший, це я згадав тих, з ким мало не щодня розмовляю і бачуся.

— Проект «Вірші ночі» — нічні читання поезії в одному з клубів Києва — для вас нове амплуа декламатора, по суті? У чому концептуальна різниця між читанням віршів і співанням пісень? Як ефективніше вплинути на людину — віршем чи все ж таки піснею?

— Це була благодійна акція, яку організувала моя знайома, також письменниця Катя Бабкіна. Кошти від цієї акції пішли на рахунок фонду «Таблеточка» для дітей, котрі лікуються у лікарні «Охмадит». Тому я зразу погодився, ризикуючи, що в мене може не вийти, адже читати і співати все-таки не одне і те саме.

Так, читати вірш і співати вірш, покладений на мелодію, як частину пісні — це абсолютно різні речі. Для мене співати набагато легше, ніж читати. Концептуальна різниця у тому, що вірш, який став основою пісні, — вже не просто текст, це чергування приголосних і голосних у словах, які отримали метро-ритм та мелодію. Відповідно, імпровізація у вигляді затягувань темпу, зміна ритму, збільшення пауз між словами — неможлива у пісні, але можлива у читанні вірша. Це саме стосується й інтонації. Під час співу вона одна, а під час читання — зовсім інша. Скажу відверто, мені звичніше співати, тому я переживав і готувався до іншого амплуа — читати вірші та ще і на публіку. Зі слів друзів, із завданням упорався.

А щодо того, чим ефектніше вплинути на людину, віршем чи піснею, думаю, що залежить від артиста, від харизматичності особистості, яка співає або читає. Можна так заспівати, що всі вуха закриють і вийдуть через п’ять хвилин із зали, а можна, читаючи вірші чи прозу, тримати зал у напрузі протягом двох годин. Жванецький, наприклад, чи Юрський.

Kozak System разом із військовими

— Які враження від концертів, котрі відіграли для військових? Як підбирали пісні, які виконували для них?

— Підбирали ті пісні, котрі можна заграти та заспівати акустично з трубою та акордеоном і щоб багато шуму не наробити. А враження такі, що словами описати їх неможливо, потрібно мати талант рівня Габріеля Гарсіа Маркеса чи Достоєвського, щоб це описати словами. І біль, і сміх, і жаль, і іронія, і гордість, і злість, і сльози...

— Чи будуть нові пісні на тему війни?

— Не знаю, тема війни — погана тема! Війна — це чорна діра, яка забирає всю енергію і висмоктує всі творчі сили.

— Коли чекати на новий альбом від такого крутого гурту?

— Дякую за комплімент. Наразі війна на сході поламала всі творчі плани. Допоки вона триває, все решта відійшло на другий план. У нас готовий до презентації альбом, який ми робили три роки разом із культовим українським співаком Тарасом Чубаєм, але коли ми його презентуємо — невідомо. Коли буде підготовлене моральне та енергетичне поле у нас в Україні.

Наш новий альбом як Kozak System наполовину готовий. Всі нові пісні ми граємо на фестивалях і сольних концертах, а потім уже, добряче перевіривши їх на публіці, зробивши деякі поправки та зміни, починаєм у студії накопичувати «на чистовик». Часу не вистачає катастрофічно, ще плюс енергетично війна сильно впливає; увесь час переживаємо, обговорюємо, аналізуємо, даємо інтерв’ю, коментарі, їздимо, допомагаємо... Тому дата випуску наступного альбому також непередбачувана.

— 7 серпня відбувся концерт у Києві на підримку української армії спільно з «Крихіткою» та Едуардом Приступою...

— Це був черговий благодійний концерт, кошти з якого будуть використані на закупівлю потрібної амуніції нашим воїнам. Зараз такий час, що кожний має проявляти свою громадянську позицію та активність. Хто як не ми?

«Нас люблять і поважають за чітку громадянську позицію»

— Kozak System заспівали з Марилею Родович, однією з найвідоміших співачок сучасної Польщі, яка має у своєму доробку понад 2000 пісень у стилях поп, поп-рок і фольк-рок, блюзів і балад. Як співпраця? Як враження від результату?

— Колись давним-давно пісня «Кольорові ярмарки», яку заспівала Мариля Родович, стала мегахітом на теренах колишнього Радянського Союзу. Ми були закохані у цю співачку та у цю пісню. Мариля тоді вражала всіх неймовірною енергетикою і драйвом, світлим красивим образом і неймовірним тембром голосу. На тлі сіро-чорної совкової реальності її образ був як з іншої планети, там де все світле, яскраве, барвисте і позитивне. Тому коли до нас подзвонив менеджер Марилі і сказав, що вона має бажання зробити з нами одну пісню та присвятити її подіям в Україні, ми реально були шоковані такою пропозицією. Адже Мариля Родович — справжня примадонна польської сцени. Ну щоб зрозумілішим стало наше хвилювання — це те саме, що заспівати з Мадонною чи Бйорк. А далі була співпраця, спільні репетиції та виступ на фестивалі «Ополе 51» (фестиваль у місті Ополе у Польщі. — Ред.) у фіналі разом із нею. Пісня називалась «Варто чекати». Резонанс від виступу був фантастичним. До цих пір нам на вулицях говорять компліменти та діляться враженнями від виступу.

До слова, у свої майже 70 років Мариля залишається молодою і драйвовою, дотепною і самокритичною. Чудова людина та майстер своєї справи. Недаремно вся Польща називає її Королевою.

— Ви загалом зараз багато концертів відіграєте у Польщі. Як сприймає польська публіка справжніх українських чоловіків? Можливо, є цікаві історії...

— Взагалі нас люблять і поважають за чітку громадянську позицію та за те, що граємо цікаву музику із правдивим меседжем.

Голос Kozak System звучить у тих країнах, де етнофестивалі найкращі

— Чим для вас була особлива цьогорічна «Лемківська ватра»? Ви ж маєте, окрім циганського, українського та польського, ще й лемківське коріння? Це етнопоєднання мало місце й на вашому виступі там?

— Для мене вона дійсно була особливою. Вперше ми як Kozak System заграли у місті, де я народився і виріс, це Монастириська Тернопільської області, де власне «Лемківська ватра» і відбувалась. Таку кількість людей на фестивалі ми не могли навіть уявити... до 40 тисяч! Це абсолютний рекорд для такого маленького містечка і для фестивалю, на який переважно з’їжджаються етнічні лемки з усієї України. У мене також по маминій лінії є лемківське коріння. Приємно було, що концерт відвідали моя мама та моя 88-літня бабуся Іванка. Ми запросили їх на сцену і присвятили пісню... Це було дуже зворушливо!

— Ви, як відомо, підримуєте ідею етнофестивалів. Які вам із них на теренах України подобаються найбільше? Чи бували ви на подібних етнофестах за кордоном?

— «Країна мрій», «Франко-фест», «Трипільське коло», «Горлиця», «Обнова-фест», «Потяг до Яремчі»...

За кордоном щороку проводиться дуже багато етнофестивалів. Звичайно, на багатьох із них ми виступали.

Як правило, на таких фестивалях панує дуже позитивна атмосфера, багато дій, майстрів народної творчості, можливість почути колективи з усього світу. Особливими у цьому плані є фестивалі в Естонії. Таке враження, що потрапляєш у якийсь неіснуючий вимір, де усі добрі, усміхнені, веселі, безтурботні... людяні, словом.

ДОСЬЄ «УМ»

Kozak System — вже відомі музиканти із захопливою 15-річною історією становлення у складі гурту «Гайдамаки», постійного гостя Німеччини, Швейцарії, Польщі, Голландії, Австрії, Румунії, Швеції, Італії, Канади, США.

Уперше в історії український гурт «Гайдамаки» виступив на Головній сцені найбільшого у Центральній та Східній Європі фестивалю Sziget, де зіграв серед зірок світового масштабу: The Prodigy, Bloc Party, Faith No More, Placebo, The Offspring та Fatboy Slim. Виданий у Польщі спільний альбом iз грандами польської інтелектуальної музики гуртом Voo Voo був проданий за два тижні і став золотим.

Навесні 2012-го стара назва та екс-вокаліст залишилася у минулому. Уже за півроку від початку нового етапу, «реорганізації» та «переродження», Kozak System дали більше 30 успішних концертів в Україні та за кордоном.

Нова музика стала продовженням усього знайомого у більш зрілому, відвертому форматі, з особливо лірикою текстів та відновленням найважливіших для них вічних цінностей — гідності, порядності, справжньої дружби, почуттів та чистої творчості, які нівельовані у сучасному суспільстві.

 

НОВЕ ЖИТТЯ

Із «Гайдамак» — у Kozak System

Два роки тому український шоу-бізнес сколихнув скандал. Лідер відомого гурту «Гайдамаки» Олександр Ярмола виступив із різкою заявою про закінчення роботи зi старим складом гурту. Музиканти — Сергій Борисенко (ударні), Іван Леньо (акордеон), Володимир Шерстюк (бас), Олександр Дем’яненко (гітара), Сергій Соловій (труба) створили власний проект під назвою Kozak System. Тоді як Сашко Ярмола залишив за собою гурт «Гайдамаки» і набрав нових музикантів.

«Для нас це був шок! Адже тоді, за попередньою домовленістю з Олександром, ми мали розпочати цікаві музичні експерименти, кожен у своєму проекті. Він започаткував проект «Ярема», в якому мали грати польські музиканти, зі слів Ярмоли, переважно «брутальний рок», ми як саунд-систем мали би почати співпрацю з Тарасом Чубаєм, а гурт «Гайдамаки» залишався би в історії української культури як жива легенда, вибач за пафос, або просто як культурне явище. Тому вчинок Ярмоли нас реально шокував.

Ми намагалися якось із ним з’ясувати стосунки. Але одна справа — вирішувати конфлікти між нами, козаками, а інша — знаходити спільну мову з його дружиною, яка має на нього неабиякий вплив.

Усе банально стосувалося фінансових, творчих і моральних розкладів. Як видно з Олександрового інтерв’ю, він ніколи нас не поважав, його слова: «Вони будували будинок на моїй території» — дають відповіді на всі запитання.

 

ДО РЕЧІ

Родзинка Івана Леньо

— Нещодавно вийшов новий диск від МО «Остання барикада» — «Музична сотня». І в першій, і вдругій є пісні вашого гурту. Хто вибирав пісні: ви чи «Остання барикада»? Як загалом ставитесь до їхньої ініціативи?

— Ініціатива достойна поваги! Пісні вибирала команда «Останньої барикади» на чолі з Олесем Донієм та Славком Пономарьовим. Вони мали на це повне право, адже саме вони були біля керма музичної сцени всі три місяці Майдану, цілодобово контролюючи всі українські команди, які зголосилися морально підтримати людей у ті важкі та холодні часи. Приємно, що абсолютно всі артисти будуть представлені на п’яти дисках (а це більш ніж 100 колективів).

— У жовтні презентуватимете спільний альбом із Тарасом Чубаєм у Києві. Які родзинки готуєте для глядачів концерту?

— Сам факт такого концерту — це вже родзинка. Подібного рівня проекту в Україні ще не було. Головне, щоб війна скінчилася нашою перемогою, решта все дріб’язки.