«Чемодан — вокзал — Росія», але без «приданого»

31.07.2014

Пригадую, до якого вереску вдалися горе-патріоти та їхні відверті вороги — комуністи, «регіонали», коли побачив світ плакат молодої львівської художниці під назвою «Чемодан — вокзал — Росія». Як посміли? Адже ми брати. Це — фашизм, ксенофобія. Не пора! Іван Франко ще на початку ХХ століття також писав «Не пора», але в іншому контексті.

Наш час підтвердив прозорливість, далекоглядність львів’янки і ганебність позиції землячків. Яскравим підтвердженням цьому є українсько-російська війна. Вона оголила ще одну задавнену хворобу українського суспільства. Виявляється, серед нас є ще й такі, що не хочуть жити в українській сім’ї. Не мила вона їм. Хочуть у Росію. Але не самі, а з нашою землею, садами, річками та озерами. Відпустимо? Але без «приданого».

Чому ж тоді їм не поміняти місце «прописки»? Чому ж тоді Росії не взяти їх під своє крило? Для чого тоді захищати на українській землі, сіючи на ній горе, страждання, поливаючи її сльозами і кров’ю? Там вільно можна буде махати триколором, там російська мова буде не другою, а першою, там уже є федерація, там нема ненависних «бандерівців», Правого сектору і «київської хунти».

Якщо вони так ненавидять Україну, нашу мову, історію, героїв, а люблять до самозречення Росію, Леніна, Сталіна, то хай їдуть у Росію (гроші на дорогу зберемо). Там на них чекає «необъятная Сибирь», нечорнозем’я...

Українсько-російська війна показала хижу загарбницьку суть Росії, розвіяла ще один міф у наших стосунках з північним сусідом. Це міф про братній народ, спільні корені, спільну колиску.

Для тих, хто ще вірить у це після сьогоднішні подій на сході України, хочу нагадати деякі історичні факти і запитати, хто знищив княжий Київ? Хто підсунув українцям Переяславську раду у вигляді Троянського коня, хто вирізав і спалив Батурин? Хто розгромив козацьку Січ, закріпачив українців, нищив нашу мову, спричинився до громадянської війни в Україні на початку ХХ століття, прислав нам Муравйова, запровадив колективізацію, організував Голодомор 33-го? Окремо можна говорити про західноукраїнські події у 40-50-х роках минулого століття.

Хто дасть собі відповіді на ці та багато інших запитань, з того спаде полуда із затуманених очей, і ми станемо тими, ким повинні бути, — українцями.

Юрій ПАНИЧ
Львів
  • Аби жолуді, а до дуба — байдуже...

    Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>

  • Яйце, прапор і безсмертна душа

    На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>

  • Історія повторюється і вчить

    Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>

  • Прийми, загарбнику, нашi дари...

    Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>

  • Фальшива назва держави

    Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>