А літаки як ластівки

Усі звертають увагу на її кучеряве волосся. Олі 10 років. Її рідне місто — Стаханов Луганської області. У неї прості батьки. Мати працює в пекарні, батько — охоронцем. А Оля — зірка. Поважна, грайлива, кокетлива... Її мама каже, що вона — викапаний татунцьо, навіть документів не треба, і так на вулиці кожен знає, чия вона.

Оля після закінчення четвертого класу з 18-річною сестрою переїхали в Київ до друга. Її батьки кілька років тому розлучилися. У тата — інша сім’я, підростає малесенький братик. Тепер дві Олині сім’ї залишилися у Стаханові. Бо робота. Особливо своєю працею переймається мати. Вона навіть у відпуску не може піти, щоб провідати доню в столиці. І хоча в місті моторошно, але вона не втомлюється повторювати — війна війною, а їсти хочеться завжди. І тут без хліба, булочок із маком і калачів Олиної матері не обійтися.

Мама дiвчинцi по 10 разів на день телефонує. Переймається, що їла, чим займалася, з ким проводить час. Оля майже не згадує Стаханова. Сумує тільки за маминими булочками з маком і друзями з двору, з якими на день народження ходила у парк на пікнік. Каже, що у Стаханові найбільше їй запам’яталися літаки. Вони літали так низько над головами і так часто, наче ластівки. Оля дивилася на них, немов на чудо. І понад усе хотіла бути стюардесою. Поки не дізналася, що їх збивають ракетами, як хлопці рогатками ластівок.

Тож поки у Стаханові літаки літають на рівні п’ятого поверху, Оля заглибилася у столичне життя і змінила мрію. Тут для себе вона відкрила новий світ. Уперше в житті дівчинка зі Стаханова побачила в музеї хати під солом’яним дахом, в яких колись жили люди. Вперше каталася верхи на коні й годувала страусів. А після нашого знайомства Оля захотіла стати журналістом. І вже хоч сьогодні готова працювати в «Україні молодій». Ледве вмовила її почекати хоча б п’ять років.

Оля довго думала, чим себе зайняти, і придумала, що, поки буде чекати п’ять років, стане екскурсоводом. «Я знаю кожен куток на Майдані й на Хрещатику. Була в музеї на Золотих воротах. Матиму що розказати своїм стаханівцям», — Оля на прощання обіймає мене, просить заходити до них у табір ще та обіцяє пошвидше підрости і прийти до нас у редакцію на стажування. І принести найкращі у світі мамині булочки з маком.