Міста на Донбасі, де сепаратисти за сприяння російських спецслужб захопили відділки міліції, СБУ або міськвиконкоми. (Колаж Іллі ПАСТУШЕНКА.)
Захоплення міськвиконкому відбулося в суботу серед білого дня. Невдовзі в активі сепаратистів були також місцева СБУ та відділення МВС. Мер міста Неллі Штепа рішуче стала на бік сепаратистів: побувавши «з візитом» у загарбаній мерії, жінка полум’яно розповідала на телекамери, що всередині перебувають «винятково місцеві мешканці» і вона як народно обраний мер їх усіляко підтримуватиме. Давши кілька інтерв’ю в такому ж дусі російським каналам, пані Штепа раптово… зникла. Наступного дня, тобто в неділю, її «замінив» один із тамтешніх сепаратистських лідерів В’ячеслав Пономарьов. Протестувальникам, які зібралися неподалік виконкому, Пономарьов пояснив, що Штепа обіцяла приїхати ще раз, але насправді втекла в сусідній Артемівськ, щоб «домовитися з «Правим сектором» і завести їх у будівлю». Відтак промовець «усю повноту влади» взяв на себе — заявив, що керуватиме Слов’янськом і закликав містян обороняти захоплені будівлі.
А обороняти було від кого. Того дня Київ оголосив про проведення антитерористичної операції на сході країни. Підрозділ СБУ «Альфа» вирушив, зокрема, і до Слов’янська. Деталі операції зі знешкодження терористів залишилися нез’ясованими, але її результат відомий — він плачевний. Вибити озброєні загони з жодної захопленої будівлі у неділю не вдалося. Більше того — у перестрілці загинув капітан з «Альфи» Геннадій Беліченко, важко поранено і командира цього підрозділу Кузнєцова, поранення також отримали ще двоє учасників антитерористичної операції. З протилежного боку також є вбиті — за даними місцевого видання slavgorod.com.ua, четверо бойовиків.
Учора вранці місто залишалося в руках терористів. Лише міліціонерам, які служили в райвідділку, милостиво дозволили зайти в приміщення, щоб забрати свої особисті речі. За даними згаданого вище видання, за будівлею виконкому було помічено військову машину, але не українську. Відеозйомку біля всіх захоплених напередодні установ заборонено. Більше того — з’явилися повідомлення про те, що до міста прибули на військових вантажівках російські вояки «так, як ми бачили це в Криму». На питання журналістів вони відповідають, що є українцями, а приїхали для того, «щоб забезпечити світле майбутнє городян», пише slavgorod.com.ua
Слов’янськ поринув у мордор. Учора в місті не працювали школи та дитсадки — батьки боялися випускати дітей на вулицю. Як відомо, у суботу невідомі в камуфляжі розстріляли пасажирів автіки «Рено», за якою злочинці гналися на старому «Жигулеві». Один чоловік загинув, ще один у важкому стані в реанімації, сповістив через «Фейсбук» журналіст Макс Левін. За даними slavgorod.com.ua, під обстріл потрапив і випадковий перехожий, 21–річний юнак, за життя якого досі борються місцеві лікарі.
Якби все не було настільки сумно, то можна було б сказати, що при захопленні будівель у цьому місті не обійшлося без курйозів. Спершу в суботу райуправління міліції захопили активісти так званого «Народного ополчення Донбасу». Їхньою зримою метою було заволодіння зброєвою кімнатою, звідки тут же, за даними «Новостєй Донбасса», поцупили зо два десятки автоматів та 400 пістолетів. Зброю тут же роздали охочим. Але надвечір сюди прибули «зелені чоловічки», оті самі, з виразним російським акцентом і таємничим словом «порєбрік». Загін російських спецпризначенців рішуче попрямував до райвідділку, їм назустріч вийшли самооборонці та міліціонери–перевертні, котрі намагалися пояснити прибульцям, мовляв, будівлю вже контролюють «наші афганці». Та, очевидно, росіяни мали інший наказ. Дискусія тривала кільканадцять секунд, і позаяк місцеві сепаратисти не дуже хотіли пропускати в будівлю «кращих синів старшого брата», ті, погрожуючи автоматами, почали стрілянину в повітря. Підняті руки і тремтячі щелепи — це ті ознаки співпраці між прибулими російськими військовими і краматорськими «хазяями краю», які можна спостерігати на відео. А скільки цікавого ще залишилося за кадром!
Учорашній штурм райвідділку міліції в Горлівці тривав майже чотири години. Значна частина міліціонерів на чолі з керівником РВВС Андрієм Крищенком не хотіла зраджувати Україні. Сепаратистам вони пояснювали, що «ми не зі Львова сюди приїхали» і намагалися забарикадуватися всередині, пише «Українська правда». Проте міліціонери не наважилися втілити свої погрози застосувати табельну зброю. Отож юрба з приблизно 150 осіб увірвалася у відділок. Били палками шибки, трощили все, що трапилося під руку. В коридорах жорстоко побили кількох міліціонерів. Потім одного з них витягнули на вулицю і намагалися поставити на коліна. Пізніше його забрала карета швидкої допомоги. «Група підтримки» у вигляді бабусь та проросійськи налаштованих безробітних поводилася по–різному. Одні гукали тим, хто бив міліціонера, «не треба, хлопці», інші чимдуж волали: «Росія!»
О 13–й годині над райвідділком уже майорів російський триколор, а тій частині правоохоронців, які побажали перейти на бік сепаратистів, представили нового керівника РВВС — Олександра Шульженка. Представлення проводив чоловік, який назвався підполковником російської армії і пояснив, що прибув із Сімферополя, повідомила «Українська правда». Новоспечений очільник РВВС охоче пояснив журналістам, що вранці мав конфлікт зі своїм безпосереднім керівником, який не хотів «здаватися».
Сепаратисти на тому не спинилися. Приблизно о 16.00 пролунали заклики йти «брати» міськвиконком».
60-річна Тетяна Горячевська пригадує, що спершу син Олександр не посвячував її з чоловіком у свої задуми. Він був інженером-теплотехніком за освітою, після закінчення вишу працював на Полтавському тепловозоремонтному заводі за фахом. >>
Українці вже звикли до того, що війна в нас називається АТО, окупанти — сепаратистами, а біженці — переселенцями. Кажуть, що так зручніше «батькам нації» вести міжнародні перемовини. Це, у свою чергу, теж виявилося лише черговою брехнею і призвело фактично до капітуляції України перед так званими тимчасово непідконтрольними територіями. >>
Село Черневе, що в Глухівському районі на Сумщині, — невелике, ледве чотириста мешканців набереться. Проте неабиякі пристрасті вирують нині в цій сільській глибинці, розташованій усього за якихось п’ять кілометрів від російського кордону. >>
Ця історія починається з Майдану. Олексій Кабушка пригадує, що потрапив на Майдан іще тоді, коли його, по суті, не було. Дізнавшись про те, що Віктор Янукович відмовився підписати у Вільнюсі договір про євроінтеграцію, відчув, що потрібно вирушати до Києва. Приїхав на Майдан годині о 19-й, але там нікого не було. Чоловік навіть розгубився: невже він сам такий? >>
Доки ми з Юрієм Скребцем спілкувалися, він увесь час відволікався на телефонні дзвінки. Усі вони переважно стосувалися поранених українських воїнів, життя яких від самого початку бойових дій на Донбасі дніпропетровські лiкарi рятують постійно і цілодобово. >>
Чорнобиль і через 30 років після аварії на атомній станції є загадкою. Ми відправилися туди в організований тур, прихопивши власний старенький дозиметр 1987 року випуску... Нагадаю, напередодні 30-х роковин із часу вибуху на ЧАЕС Президент підписав указ про створення Чорнобильського радіаційно-екологічного біосферного заповідника. >>
