Максим СТРІХА: «Україна-2004: досі між не-буттям і буттям-що-вбиває»

Оксані Забужко належить безжально точне спостереження: дилемою українця в новітні часи майже завжди був вибір між не-буттям і між буттям-що-вбиває. О ні, не треба сприймати ці слова занадто спрощено. І в російській, і в радянській імперіях на вищих ієрархічних щаблях було чимало вельми успішних персонажів, які так і не позбулися м'якого українського «г». І все ж людина платила за свій успіх зреченням від свого родового коріння. Розплачувалася в кращому разі ставленням до своєї «Малоросії» як до благословенного краю пісень, шароварів і галушок, місія якого — вносити зворушливий місцевий колорит у багатюще загальноросійське панно (адже в'ятичам з костромчанами так само дозволено було в міру любити їхню «малу батьківщину»). Отже, платила за кар'єру асиміляцією в організм iмперії, а відтак — національним не-буттям.