Писав кінороман, а думав і про фільм

29.05.2013
Писав кінороман, а думав і про фільм

Про що і в якому жанрі не писав би Віктор Веретенников, він завжди виводить своїх персонажів на рубіж морального ви­бору. Всі вони в якийсь момент опиняються по різні боки лінії, що розмежовує добро і зло. Перо Веретенникова часто ставить їх на край моральної прірви, антагоністично зводить на розломах, навіть якщо між ними начебто є і любов. Використання збільшувальної оптики, підсилювальної слухової апаратури, гротескних засобів вираження не залишає сумнівів у роздумах про них як про людей із різних моральних берегів.

Як прозаїк Веретенников дебютував у 1980–ті. А як автор з оригінальним баченням життя і «своїм» пером самоствердився вже у 1990–ті. Кожний наступний твір чимось нагадував натужний біг знесилених коней по іподрому, де майже все, крім персональних характеристик учасників, було відомо заздалегідь. Як і те, які на кого автор зробив ставки. Творчу вичерпаність цієї манери, схоже, зауважив і сам Веретенников, спрямувавши свої інтереси у площину історичної прози. Його роман «Запороги» — болісний розрив зі звичною для автора естетикою і досить проблематичний пошук себе іншого. Не виходячи за подієві контури сюжету, в ньому легко знайти багато захопливого і цікавого психологічно. Прискіпливий розгляд внутрішніх глибин героїв змушував думати, що вони все–таки чимось подібні до тих, котрі населяли попередні твори. Якщо, звичайно, не брати до уваги історичних подій і постатей.

Бачив це і Веретенников, утікаючи від звичного письма. Якісно новим результатом стала дещо несподівана поява кінороману «Гетьман». Несподіваними є вибір жанру, проблематики і героя, який центрує авторський наратив і його сприйняття. Справді, спроба поставити в центр твору Богдана Хмельницького видається здалеку не надто обачною, бо чим новим можна подивувати і читача, і кіноглядача? Веретенников цю проблему розв’язує з оновленої художньої позиції. Реально в ядрі роману — не Хмельницький, а його пристрасті — спершу він збирався назвати роман «Пристрасті Гетьмана». У цих пристрастях Хмельницький іноді опиняється на межі неприйнятного, навіть патологічного, конфліктує з козацьким побратимством, сином Тимошем, не раз — із собою, забуваючи, де він гетьман–полководець і вождь повсталого народу, де — чоловік і батько, а де — засліплений жагою коханець, ладний пожертвувати заради шляхтянки Гелени всім...

Подієві колізії кінороману не надто віддалені від того, що написано в козацьких літописах чи зображено іншими авторами. А вже колізії психологічні спонукають до глибинних розмірковувань, до полеміки з гетьманом, іншими персонажами, автором і навіть із собою.

Такий твір читати легко і водночас складно, оскільки він активізує візуальні асоціації і весь час спонукає думати, як то все буде передано в кінофільмі. Але це вже проблема режисера Олександра Будьонного, який, нещодавно приступивши до роботи, обіцяє зняти чотири серії. Для Віктора Веретенникова то вже буде шостий кінофільм. А Дніпропетровський академічний драматичний театр обіцяє відкрити черговий новий сезон прем’єрою драми «Гетьман».