Стаття «Почуймо третього Президента», автор якої Петро Часто, надрукована в Нью–Йорку в газетi «Свобода». Її переслала моя товаришка з Торонто, яка передплачує ту газету. Дуже прошу «УМ» передрукувати її в нашiй газетi. А ми, сокольчани, перешлемо пану Петру Часто щиру подяку за пiдтримку.

Недавно, пiсля смертi мами, перейменовувала телефон. У договорi з надання телекомунiкацiйних послуг, який менi дали, вже заздалегiдь було надруковано: «п. 2.9. Наявнiсть радiоточки — немає». Добре, що я звернула увагу на це i виправила. А скiльки людей не помiтило цiєї «описки»? Спiвробiтник телекому сказав, що це в них «так комп’ютер друкує». Цiкаво, навiщо?

Після війни в моєму селі пересувні кіноустановки крутили трофейні фільми: «Робін Гуд», «Королівські пірати», «Месник із Ельдорадо», «Три мушкетери», «Красна мантія», «Таємничий знак» та інші. Чи не тому в ті роки мушкетерами ставали всі учні школи, змагаючись на перервах клас на клас лозяними шпагами. У восьмому класі, взимку, мені пощастило: зi шкільної бібліотеки, по черзі, дісталась книга Олександра Дюма «Три мушкетери» iз запальцьованими краями сторінок, яку вночі читав при каганці, а навесні — ще й «Двадцять рокiв по тому»...