Юрій Фещенко: Тривалий кашель? Бийте тривогу!

26.03.2013
Юрій Фещенко: Тривалий кашель? Бийте тривогу!

Епідемія туберкульозу в Україні відступила, але рівень захворювання — вкрай високий. Фахівці радять регулярно проходити профогляди. Фото з сайта www. gazeta.zn.ua

Минулої неділі у світі відзначали Міжнародний день боротьби з туберкульозом. На жаль, попри освітні кампанії, соціальні проекти і «гарячі лінії», багато українців нічого не знають ні про симптоми цього страшного лиха, ні про те, кого воно може торкнутися.

Головне, що всі повинні розуміти, — недуга не смертельна, при своєчасній діагностиці успішно виліковується. Не кожному також відомо: якщо паличка Коха (напрочуд живуча бактерія, яка швидко адаптовується) потрапляє до організму — це зовсім не означає, що людина занедужає. Хвороба не розвивається, якщо внутрішні резерви й опірність організму здатні локалізувати інфекцію. Трапляються випадки і самовиліковування, коли людина під час планового обстеження дізнається, що мала недугу: на рентген–знімках легенів лікар зауважує кальцинати. Однак нехтувати власним здоров’ям і пускати все на самоплив — украй небезпечно, нагадує головний фтизіатр і пульмонолог України, директор Національного інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Яновського Юрій Фещенко.

 

«Захворів і не лікується, а поруч — діти... Це дикість»

— Юрію Івановичу, коли стикаєшся з офіційною статистикою хворих на туберкульоз, розумієш, що цифри не зовсім точні, оскільки не всі недужі потрапляють у поле зору медиків. Хтось уникає медзакладу через страх перед обстеженням, хтось ще — через небажання...

— Певний відсоток таких пацієнтів, звісно, є, адже туберкульоз не має особливих клінічних симптомів. Скажімо, кашляє людина 2–3 тижні чи й мі­сяць — але це не той кашель, який привертає увагу чи особливо докучає. Субфебрильна температура (тривала температура тіла в межах 37 — 37,5 С. — Авт.) — і то переважно ввечері. Людина трохи більше втомлюється, ніж зазвичай, апетит пропав, з’явилася пітливість... Але кого такі ознаки особливо турбують? Подібні симптоми характерні для багатьох захворювань. Це ж не кір, коли різка висока температура, висипання на тілі дають змогу чітко визначити діагноз. Отож частина людей, які рік тому проходили обстеження, в тому числі й флюорографію, і не мають ніби причини звертатися до лікаря знову, не звертають уваги на такі «дзвіночки».

— Але ж є і такий контингент хворих, які, знаючи діагноз, свідомо уникають терапії. Лікар неодноразово пропонує пройти курс лікування — стаціонарне чи амбулаторне, а людина ігнорує. Що робити?

— Якщо хворий уникає лікування, і вплинути на нього не можуть ні медики, ні родичі, ні колеги на роботі, — тоді застосовується принцип примусового лікування. Медичний заклад звертається до суду, за рішенням якого пацієнта госпіталізують примусово. Така людина може занапастити не тільки своє здоров’я — вона епідемічно небезпечна для інших. Трапляються взагалі дикі ситуації, коли в родині хтось хворіє і знає, що виділяє небезпечну мікобактерію, а лікуватися не хоче. А поруч — діти. Іноді в одній оселі з хворим мешкають кілька поколінь. Тоді лікарі змушені вдаватися до такого крайнього заходу.

Іноді хворий з певних причин не може відразу розпочати терапію. Якщо людина сумлінна, їй ідуть назустріч і призначають тимчасове амбулаторне лікування. Але потім слід лягати в стаціонар, де підберуть препарат, визначивши чутливість мікобактерії до тих чи інших ліків. Хворий повинен перебувати під постійним медичним контролем аж до етапу клінічного одужання, а потім лікар вирішує, як діяти залежно від стану пацієнта.

Сьогодні в Україні функціонує майже 40 відділень або палат для примусового лікування з охороною — такі заклади працюють спільно з органами Міністерства внутрішніх справ. Наприклад, у хмельницькому відділені створено чудові умови для життя і лікування, тож деякі пацієнти, яких «поселили» туди примусово, після виписки просять повернути їх назад.

— Такі умови — тільки в Хмельницькому?

— Думаю, й інші відділення не гірші, адже важливим компонентом комплексного лікування туберкульозу є якісне харчування. Будьмо відверті — серед наших хворих багато тих, хто живе за межею бідності, вже не кажу про асоціальні елементи. Тут же людина потрапляє в нормальні побутові умови і часто переосмислює своє ставлення до лікування. Й іншим, кого спіткало таке лихо, перекаже, що не треба боятися лікарів, не треба пручатися.

«Усі необхідні препарати для лікування держава має і надає їх безплатно»

— Скільки триває лікування туберкульозу?

— У кожному випадку підхід індивідуальний. Хтось перебуває в стаціонарі 4–6 місяців — це найкоротший термін, комусь до повного одужання знадобиться 20 місяців, як у випадку з хіміорезистентним видом хвороби. Діють затверджені МОЗ медичні протоколи лікування всіх форм туберкульозу: від уперше виявлених до хіміорезистентних форм, а також для хворих на ТБ у поєднанні з ВІЛ/СНІДом.

Люди з уперше виявленою недугою зазвичай отримують 4–5 основних препаратів так званого першого ряду. Чому так багато? Кожен iз препаратів згубно діє на мікобактерію лише в певний період її життя — молода, зріла, у стадії розмноження. Якщо бодай один iз препаратів випадає зі схеми чи хворий несумлінно ставиться до лікування, чи ліків бракує — тоді швидко розвивається стійкість до цього препарату. Препарати другого ряду призначають, коли є протипоказання до основного методу терапії. Але роблять це обережно, аби не створювати нові випадки хіміорезистентного ТБ.

— Чому виникає стійкість до препаратів?

— Усе живе хоче жити, і мікобактерія в тому числі. До цього призводять дефекти в лікуванні, неправильно підібрана схема, брак усієї кількості препаратів, несвоєчасно розпочате лікування.

Ріфампіцин — головний препарат, яким лікуємо туберку­льоз. Від 1964 року у світі не винайшли жодного нового засобу проти недуги. Щоправда, іноді з’являється інформація про нові ліки, але ми тільки чуємо про їх обмежене застосування в медичній практиці, широкого впро­вадження поки немає. Мушу сказати: всі протитуберкульозні препарати, які існують на світовому ринку, Україна має.

— Це дороге лікування?

— Вже понад 10 років держава безплатно забезпечує хворих на туберкульоз препаратами першого ряду. Торік (і маю надію, що так буде й далі) хворих безплатно забезпечували і препаратами другого ряду. Ці ліки дуже дорогі. Якщо взяти потребу по Україні за 100 відсотків, то 15–17 відсотків — це вартість першого ряду, решта — другого. Лікування туберкульозу дорого обходиться державі. Однак щороку ліки закуповуються централізовано, виділяються певні кошти з місцевих бюджетів. Кожна область має свою програму боротьби з ТБ паралельно із загальнонаціональною.

У стаціонарі людину треба утримувати в задовільних побутових умовах та якісно її годувати. Середня вартість харчування хворого становить (якщо враховувати рекомендовану норму жирів, білків, вуглеводів, вітамінів) — 50 гривень на добу. На жаль, не всюди є така можливість. Є області, де сума не дотягує і до 20 гривень. Харчування хворих забезпечують за рахунок місцевих бюджетів.

«Якщо немовля першого року життя без щеплення захворіє на туберкульоз, — летальність майже 100 відсотків...»

— Юрію Івановичу, щеплення немовлят вакциною БЦЖ, яке вони отримують на третій день життя в пологовому будинку, — захищає від захворювання на туберкульоз?

— Від самої недуги — ні. Однак вакцина БЦЖ 100–відсотково захищає дитину, особливо на першому році життя, від генералізованої форми туберкульозу, при якій летальність — стовідсоткова. Адже в дітей до року взагалі немає імунітету. Якщо немовля, яке має щеплення БЦЖ, захворіє — в нього розвинеться мала (так звана локальна) форма недуги або туберкульоз грудних лімфатичних вузлів. Це — невеличке вогнище, але не буде генералізованого туберкульозу, що вражає мозкові оболонки, легені, печінку, кишковик. Якщо маля без щеплення БЦЖ захворіє на ТБ, лікування проблематичне — майже у 100% летальний кінець.

— А якщо після щеплення БЦЖ у немовляти не залишається сліду на місці уколу — що це означає?

— Єдиний критерій правильно проведеної вакцинації БЦЖ новонародженого — рубчик розміром один сантиметр і більше. Якщо щеплення робили, і навіть у карточці є запис про це, а рубчика на руці немає — це або фіктивний запис, або неефективно проведене щеплення. Таке трапляється з різних причин: неправильно зберігали вакцину, медичний персонал порушував техніку введення вакцини.

— Що робити в такому випадку?

— Залежно від результатів проби Манту проводиться ревакцинація у старшому віці. Негативна проба Манту означає, що організм не мав контакту з мікобактерією, немає інфікування. В будь–якому випадку слід проводити вакцинацію.

Якщо інфікування дітей у кількості хворих усієї країни становить до 2,5 відсотка, вакцинація може не проводитися. Якщо від 2,5 до 5% — щеплення БЦЖ батьки можуть робити за бажанням, враховуючи реальні обставини: знають своє найближче оточення, чи не хворіють родичі, сусіди. Якщо батьки планують відрядження в іншу країну і хочуть узяти з собою дитину, — тоді вакцинація обов’язкова.

Однак якщо в країні рівень інфікування дітей понад 5% — щеплення новонароджених у перші дні життя — обов’язкове. А в Україні рівень інфікування дітей за останні 20 років нижчим 35% не був.

 

МАЙТЕ НА УВАЗІ

Манту та інші «проби»

За словами Юрія Фещенка, основними методами діагностики туберкульозу залишаються рентгенологічний і мікробіологічний. Фахівець радить проходити флюорографію щороку. Якщо людина має тривалий кашель — два–три чи більше тижнів, вона насамперед має обстежитися на наявність мікобактерії.

Лише 5 відсотків дітей, хворих на ТБ, виділяють мікобактерію. Тож найефективніший метод діагностики для малюків — щорічна проба Манту, яка дозволяє виявити і розрізнити захворювання, інфікованість, сформувати групи ризику серед дітей. «Нині з’явилася альтернатива пробі Манту — так званий діаскін–тест, — пояснює Юрій Іванович. — Це штучно отримані два специфічні білки, які інформують, є чи немає туберкульозу в організмі. Ця речовина абсолютно чиста хімічно, ніяких домішок. Проводиться за тією ж технологією, що і проба Манту, — підшкірно. Діаскін–тест більш інформативний, ніж проба Манту, і має менше специфічних реакцій, що особливо важливо для дітей–алергіків. На жаль, не всі наші поліклініки забезпечені цим препаратом».

 

ДОСЬЄ «УМ»

Фещенко Юрій Іванович

Народився 1949 року. У 1973 році закінчив Київський медичний інститут ім. Богомольця. Працював молодшим, старшим науковим співробітником, завідувачем відділення пульмонології Інституту фтизіатрії і пульмонології ім. Ф. Яновського, 1991 року очолив цей заклад. Автор численних наукових праць, монографій, винаходів. Лауреат Державної премії України, лауреат премії ім. Ф. Яновського, заслужений діяч науки і техніки України, академік НАМН України, доктор медичних наук, професор, головний фтизіатр і пульмонолог Міністерства охорони здоров’я України.