Підозрюваний за збігом обставин

26.03.2013
Підозрюваний за збігом обставин

Дніпропетровці підтримують новий КПК перед будівлею Індустріального районного суду.

Минулого тижня біля Індустріального районного суду в Дніпропетровську відбулася масова акція. Десятки людей виступили на підтримку нового... Кримінально–процесуального кодексу, який набув чинності тільки з 20 листопада минулого року. Це виглядає щонайменше дивно. Бо дотепер у Дніпропетровську якщо й відбувалися публічні обговорення нового закону, то винятково з критичною тональністю щодо його недосконалості.

Влада ж, починаючи від Президента Віктора Януковича, навпаки, тільки й говорить про те, що цей кодекс є таким, на який рівняється мало не вся Європа. У Дніпропетровську це сприйняли за чисту монету і взялися новий закон втілювати в життя. Щоправда, взялися не прокурори чи слідчі, а мати засудженого на 12 років позбавлення волі сина Лідія Калитка. Про цю гучну справу не писав у ЗМІ хіба що лінивий. У тому розумінні, що немає жодного доказу провини Андрія Калитки разом із засудженим до восьми років позбавлення волі Євгеном Лазарєвим начебто за розбійний напад на 22–річну студентку Катю Криворучко, внаслідок чого вона через кілька днів померла. Але є рішення судів.

 

Світло в кінці тунелю

За старим Кримінально–процесуальним законом у таких випадках фактично існував тільки один шлях — звернення до Європейського суду з прав людини. Але від цього особливого полегшення для безпідставно засуджених не наставало. Бо рішення Євросуду доводилося чекати протягом довгих років. До того ж і наші суди не квапилися переглядати свої неправосудні вироки. Нерідкими були випадки, коли цей процес затягувався теж на роки.

До того ж за завідомо неправосудні рішення судів, коли ні в чому не винні люди потрапляли за ґрати, мали розплачуватися платники податків, бо компенсація потерпілому в такому випадку виплачується з державного бюджету. З голів самих же фальсифікаторів жодна волосина не падала, незважаючи на те, що в усьому світі безпідставне позбавлення волі вважають найтяжчим злочином після вбивства. І хоч кримінальної відповідальності за завідомо неправосудне рішення в Україні ніхто не відміняв, відповідна стаття у вітчизняному Кримінальному кодексі залишається мало не «мертвою». Хоча, з іншого боку, тут і доводити особливо нічого не треба, бо абсолютна невинуватість людини доведена Європейським судом. Отож закони існували й існують тільки для пересічних українців, а не для прокурорів, суддів чи слідчих.

Тепер же завдяки новому Кримінально–процесуальному кодексу нареш­ті з’явилося принаймні світло у кінці тунелю, яке справді засвідчило наміри України рухатися у напрямі до цивілізованого світу, де правлять балом закони, а не «понятія». І хоч це «світло» ще мало хто розгледів, то лише тому, що від вищезгаданого торішнього 20 листопада пройшло надто мало часу. Бо справді бозна–скільки років треба нашим слідчим, суддям, прокурорам для того, щоб від мислення по–сталінськи перейти до світосприйняття по–європейськи. Адже ще з часів «вождя всіх народів» Йосипа Вісаріоновича у нас укорінилася антилюдська система, коли найкращим доказом є «щиросердне зізнання». А якими методами у нашій доблесній міліції це «щиросердне зізнання» вміють вибивати, всім відомо.

І саме Лідія Калитка за допомогою адвокатів це «світло» розгледіла серед перших в Україні. Адже в частині 4 статті 461 нового КПК написано чорним по білому: «За наявності обставин, які підтверджують невинуватість засудженого або вчинення ним менш тяжкого кримінального правопорушення, перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами строками не обмежено».

У свою чергу в ч. 1 статті 459 зазначається: «Судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами». Хоча саме в цьому нічого нового й немає. Бо така норма існувала і в КПК старому. Найважливіша і, можна сказати, визначальна особливість кодексу нового, якому тут справді варто поаплодувати, полягає в наступному. Якщо раніше правом звернення до суду про перегляд вироку за нововиявленими обставинами мав тільки прокурор, то тепер цієї місії орган звинувачення позбавлено. Бо справді, який прокурор навіть теоретично допустить думку про те, щоб фактично переглядати самого себе? Тому залишалося сподіватися тільки на Європейський суд iз прав людини.

«Абсолютно нові підходи» по–дніпропетровськи

Отож нині сам безпідставно засуджений чи хтось у його інтересах може звернутися безпосередньо до суду за нововиявленими обставинами, якими згідно з частиною 2 статті 459 нового КПК, зокрема, визнаються штучне створення або підроблення доказів, зловживання слідчого, прокурора, слідчого, судді чи суду під час кримінального провадження. Уловлюєте суть? Лідія Калитка вловила і звернулася до прокуратури Індустріального району із заявою про скоєний злочин слідчим райвідділу міліції, який притягнув завідомо невинного її сина до кримінальної відповідальності, за що передбачено покарання згідно зі статтею 372 Кримінального кодексу України.

А далі у новому законі є ще одна новація. Якщо раніше ті ж прокурорські на такі заяви зазвичай відповідали відписками типу «факти не підтвердилися», то тепер вони зобов’язані, згідно зі статтею 223 КПК, по кожному епізоду провести необхідні слідчі дiї, причому з участю заявника.

Зловживання і штучне створення та підробку доказів Лідія Калитка побачила у, здавалося б, очевидному. Після того як Катю Криворучко знайшли жорстоко побитою, слідчий чомусь не додумався її допитати, хоч дівчина ще протягом кількох днів була живою. Зате вхопився за мобільний телефон померлої, метод для виявлення підозрюваних у скоєнні злочину, як для нашого часу, доволі поширений. Для цього через Катину сусідку отримав документи на апарат, проте протокольно це не оформив. А далі знайти місцезнаходження телефону було справою техніки. Апарат виявився у Кривому Розі. Його власник вказав на особу того, у кого «мобільний» він придбав, а той у свою чергу — на скупника телефонів, який послався на незнайомого чоловіка, не встановленого дотепер.

А речові докази — знищити!

Калитка з Лазарєвим опинилися під підозрою суто за збігом обставин. Тієї ночі вони мало не до ранку гуляли у розважальних закладах Дніпропетровська. Співробітники ж міліції стали виявляти таких осіб саме у районі вулиці Калинової, де було виявлено побитою Катю. Лазарєв же, на свою біду, виявився родом iз Кривого Рогу. Оскільки і мобільний телефон було виявлено у місті гірників, то, за логікою міліціянтів, саме це й стало доказом причетності до злочину Євгена з Андрієм.

Однак тут у слідчого найшла коса на камінь. Уже на третій день після виявлення мобільного телефону у Кривому Розі найближча подруга Каті повідомила йому, що в померлої був зовсім інший апарат. А виявлений у місті гірників, подарований дівчині батьком, Катя загубила. Отож придбала новий такої ж модифікації, щоб не засмучувати батька.

Проте слідчого це ніскільки не збентежило, і він доклав зусиль, щоб не пред’явити Лазарєва і Калитку для впізнання криворізькому скупнику телефонів. Таких же зусиль доклали і суди, бо ніхто не сумнівався у безнадійності такого впізнання. Завершилася ж ця епопея з виявленим у Кривому Розі телефоном і взагалі незбагненно. Суддя Індустріального райсуду Вікторія Ігнатенко, та сама, яка нині слухає гучну справу «дніпропетровських терористів», постановляє цей речовий доказ №1 ... знищити. При тому, що два мобільні телефони, які були у засудженого нині Калитки, повернули його мамі. Але міліціянти знищили апарат тільки через рік, коли Верховний Суд України вирок судді Ігнатенко скасував.

Той же телефон, що реально був у Каті при нападі на неї, слідчий наполегливо «не помічав». Хоча це справа техніки знайти адресатів дзвінків iз нього, яких виявили пізніше адвокати покійної.

Отож виявлений у Кривому Розі телефон доказом так і не став, а більше у слідчого жодної зачіпки просто не було. Щоправда, він ще спробував «знайти» свідків, але ще незграбніше. Адже дві жінки спромоглися «побачити і розпізнати» начебто втікаючих Калитку з Лазарєвим близько шостої години ранку з вікон своїх багатоповерхівок у суцільній темряві. Однак журналісти телеканалу «Україна», які з відеокамерою провели елементарний експеримент, наочно пересвідчилися, що з вікон осель «свідків» місце, де було виявлено побитою Катю, не проглядається навіть серед білого дня.

На цьому тлі, здавалося б, слідчий прокуратури Індустріального району Сергій Мащук, який відкрив кримінальне провадження за заявою Лідії Калитки, доведе все до логічного кінця. Бо елементарні слідчі дії, необхідність і обов’язковість яких визначає новий КПК, підтвердили б, що слідчий з міліції жодного доказу провини нині засуджених так і не здобув, як не здобули надалі й прокурори з суддями. Отож є незаперечна нововиявлена обставина.

Однак Сергій Мащук зосередився зовсім не на слідчих діях, а на перерахуванні судових рішень, які, мовляв, ніяких порушень iз боку міліцейського слідчого не виявили, і на констатації того, що провина засуджених доведена. Тобто зробив те, чого його ніхто не просив, і закрив провадження.

Лідія Калитка, яка стоїчно продовжує свою нерівну боротьбу за сина (він перебуває за ґратами вже понад чотири роки), оскаржила вищезгадану постанову Сергія Мащука в Індустріальному райсуді. Але й слідчий суддя Світлана Зосименко зробила вигляд, що нового КПК у природі не існує і в задоволенні скарги згорьованої жінки відповіла відмовою, мотивуючи тим, що, як і в старі добрі часи, дії міліцейського слідчого неодноразово перевірялися і порушень iз його боку не виявлено. Те, що такого поняття, як перевірка, у нині діючому законі немає, а є тільки обов’язкові слідчі дії, цю пані у мантії ніскільки не збентежило.

Автор цієї публікації також звернувся із запитом до прокуратури Дніпропетровської області, звідки відповіли, як і в старі добрі часи, відпискою про те, що порушень не виявлено. Після цього я став докладати зусиль для того, щоб хтось із відповідальних прокурорських дав нашій газеті інтерв’ю з конкретними запитаннями і конкретними відповідями з приводу того, чому на Дніпропетровщині, як засвідчила описана — епопея із заявою багатостраждальної Лідії Калитки, новий КПК фактично саботується. Дотепер такого «сміливця» не знайшлося...

  • «Термінатор» згадав усе

    Через тиждень після свого призначення на посаду Генерального прокурора Юрій Луценко відвідав камеру №158 у Лук’янівському СІЗО (площею у дев’ять метрів квадратних), в якій він «відсидів» майже півтора року в часи режиму Януковича. >>

  • Кримінальний талант

    Чотири роки тому 18-річний Артур Самарін виїхав з України до Америки за програмою «Робота та подорож». У рідний Херсон хлопець повертатися не планував, тому склав свій хитромудрий план втілення в життя своєї «американської мрії». >>

  • Шанс для невинних

    Законопроект «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України щодо забезпечення засудженим за особливо тяжкі злочини права на правосудний вирок» уже давно готовий до другого читання у сесійній залі Верховної Ради України. Але вже кілька місяців у народних обранців руки не доходять до того, щоб поставити його на вирішальне голосування. Незважаючи на те, що Європейський суд з прав людини послідовно виносить рішення не на користь держави Україна, за які, до того ж, розплачуються не судді, а ми, платники податків. >>

  • «Хорте», тримайся!

    Суддя Ірина Курбатова більше двох годин читала текст вироку активісту Юрію Павленку (на прізвисько «Хорт»). У результаті, за «організацію та участь у масових заворушеннях під Вінницькою ОДА 6 грудня 2014 року» майданівець Павленко отримав чотири роки й шість місяців позбавлення волі. Він також має компенсувати судові витрати — 10 тис. грн. >>