Усі ми вийшли з хати на помості

01.03.2013
Усі ми вийшли з хати на помості

Зимова сесія фільму «Толока» перетворилася на своєрідну кінематографічну «машину часу». (Юрія САПОЖНІКОВА.)

У музеї «Пирогів» — снігу по коліна. На горі — самотня хатина, від якої спускається донизу різношерста і через це дещо дивакувата компанія: хокеїсти, учасники вертепу, юнаки, перевдягнені у костюми оленів, черниці та батюшка з кадилом, баби з вінками цибулі на шиї, малі діти в постолах, кожухах, а дехто — в сучасних пуховиках, моряки часів громадянської війни, готи, клоуни, старости, пов’язані рушниками, на шаленій швидкості пролітають біатлоністи...Пояснити картинку в жанрі сюр береться режисер Михайло Іллєнко. «У театрі ця сцена називається «всі на поклони», — говорить Михайло Герасимович. — Зараз захопимо зимову натуру, а схожі проходи у нашому фільмі відбуватимуться і в обрамленні інших пір року».
Картину «Толока», з ідеєю якої Михайло Іллєнко жив останні п’ятнадцять років, зараз знімають у музеї народної архітектури та побуту, впродовж року буде ще кілька локацій, а на прем’єру обіцяють запросити навесні 2014–го, до 200–річного ювілею поета. Вірш Тараса Шевченка «У тієї Катерини хата на помості», який ліг в основу сюжету картини, — один із найкоротших у Кобзаря, лише 67 рядків. Але це аж ніяк не завадило авторам проекту «розмахнутися» у цій стрічці аж на 400 років. Головні ролі виконують Богдан Бенюк, Дмитро Рибалевський, Іванка Іллєнко (донька пана Михайла — балерина, зараз живе і працює у Чехії), Дмитро Лінартович... Центральним образом картини, який об’єднає в єдине ціле Шевченка та його нащадків, буде хата. Та, з якої вийшли ми всі... Хата Михайла Іллєнка — у селі Легедзене, туди він їздить на толоку. А принагідно згадує, як у 1984 році, повернувшись в Україну після 44 років мандрів радянськими просторами — ударні будівництва потребували працьовитих рук, — його мама порахує і скаже, що їм із батьком довелося переселятися 14 разів. «Чотирнадцять дахів, дверей, ключів... Героїня «Толоки» Катерина також чотирнадцять разів прощалася з хатою і знову підіймала її», — проводить аналогію зі своєю стрічкою Михайло Іллєнко.

— Екранізуючи Шевченка, ми не викидаємо жодної коми, але тут будуть також передмова, післямова, — розповідає режисер. — Тобто є вірш Шевченка і є наша кінематографічна обкладинка. Намагатимемося зробити її сучасною, цікавою для глядача. Дуже хочеться, щоб ця драма перетворилася на певний імпульс, який не буде ні депресивним, ні фатальним... До речі, спочатку «У тієї Катерини...» була народною піснею. І якби Шевченко її не записав, не адаптував, не переробив — твір би просто забули. Він писав цей вірш у засланні, для Шевченка було важливо нагадати цю історію. У цій поезії йдеться про взаємини, які сьогодні можуть здивувати... А ми будемо розповідати про складні часи, героїчні характери, тут перетинатимуться потужні силові лінії...

— Пане Михайле, до творів Кобзаря українське кіно було байдужим кілька десятиліть...

— П’ятдесят років Тарас Шевченко не екранізувався в Україні. Це фантастичний факт. Був один виняток — фільм за твором Шевченка «Капітанша» режисера Бориса Квашньова. Але цю картину, датовану 1987 роком, мало хто бачив. Кажуть, хороше кіно... Зараз багато запитань з приводу того, як із такої невеликої поезії можна зробити повнометражний фільм. Але ж це — Шевченко. У нього і один рядок — величезна коштовність. Якщо ж розглядати це запитання з позиції мінімально допустимої концентрації Шевченка в українському кінематографі, то, зважаючи на те, що кіно півстоліття бойкотувало Кобзаря, не думаю, що ті кількадесят рядків — це дуже мало. Нам треба повертати Шевченка поступово. Це як людина голодувала тривалий час, а потім починає потроху їсти. До того ж, цей невеличкий твір виходить за межі власного сюжету, він просто проситься, щоб детально розказали про його героїв... Він викликає бажання закинути місточок у сьогодення — сюжет «Толоки» простягається аж до наших днів.

— Чи будуть у вашому фільмі інші вкраплення з творів Шевченка?

— Так, вірш «Молитва». Оці два вірші і наша кіношна «палітурка» з двох боків. Зараз зібралося 150 людей, нам виділили великі кошти, ми цю історію вибудовуємо по краплині — як бджоли носять мед до вулика... Зрозумілі труднощі викликають і ті чотири століття, які охоплює наш фільм, вони потребують відповідного відтворення на екрані, наші художники працюють дуже напружено. Всі, хто виходять з цієї хати у сцені, яку ми зараз знімали, — це різні люди. І я також вийшов із хати, яку часто згадую, згадую діда Тараса, бабу Надю. У когось ця хата під соломою, у когось під шифером, а ще в іншого — під черепицею... Нам сьогодні треба згадати, що таке толока, як вона об’єднувала людей. Адже це основне призначення толоки — не стільки побудувати хату, як зібрати всіх разом. Навіть якщо хтось із кимось полаявся — на толоку все одно прийдуть, гріх не прийти... Толока — це і символ порятунку громади, і приклад консолідації заради благородної мети...

— Чимало акторів, які знімаються у «Толоці», були учасниками ваших попередніх картин...

— Так, і не випадково. Вони мої однодумці, а у такій роботі це багато значить. Зараз ми будемо разом знімати фільм для тих, хто знає і любить Шевченка. І для тих, хто переконаний, що Шевченко — це наш видатний футболіст. Я б сказав, що основні зусилля ми докладемо для того, щоб достукатися до сердець саме цієї категорії наших глядачів.

ДО РЕЧІ

Бюджет стрічки — 28 мільйонів гривень. Фінансування «Толоки» — як державне, так і приватне. Виробництво фільму здійснює «Іллєнко Фільм» за підтримки Державного агентства України з питань кіно та за сприяння Благодійного фонду «Велика родина». Картина охопить 14 важливих фрагментів історії України.

Одну зі сцен фільму знімали у хаті, яка належала родині Шевченка і в якій поет неодноразово бував. Сьогодні вона — експонат музею «Пирогів».