Не наслiдуй Буридана,

06.02.2013
Не наслiдуй Буридана,

Малюнок Володимира СОЛОНЬКА.

Президент Янукович повернувся до двовекторної політики, що її проводив Кучма. Вони обидва, мабуть, не читали «Склянки води», де лорд Белінгброк твердив, що мала країна має шанси, якщо за неї сперечаються дві великі держави; провідники такої політичної лінії орієнтувалися на більш відоме українське прислів’я про слухняне теля та двох маток.

 

Кучма зібрав усі дивіденди від двовекторності. Януковичу Москва нічого не дасть

У свою векторіанську епоху Леонід Данилович старанно виспівував під гітару: «Два вектори мої, два вектори…» Ця політика приносила успіх: США та ЄС надавали Україні фінансову допомогу, російський газ був дешевшим, ніж нині. Правда, дві корови іноді й буцали: США повелися на «кольчужний скандал», а «рука Кремля» потяглася до Тузли (до честі Президента Кучми він зумів, на відміну від нинішнього, захистити українську територію).

Нині двовекторність не спрацьовує: повторення в історії обертаються на фарс. Не течуть молочні ріки від двох корів, натомість Віктор Федорович розбазарив наші державні інтереси. Обамі було подаровано запас збагаченого урану, який ми мали для наукових досліджень; що натомість отримали українські вчені, невідомо. Медведєву з Путіним він віддав Севастополь за відстрочку оплати газу (нам як борг зараховують 100 доларiв iз 1 тис. куб. м). Відмову від НАТО Янукович не зміг «продати» Москві за ринковою ціною, а за якісь міфічні «добрі стосунки». Віддяки від східного сусіда, як від козла молока — несправедливу формулу ціни за газ змінювати не хоче. Україну бажають i надалi загнати в «русский мир». (Недавно з тією ж метою ветеринари з Кремля забороняли імпорт української продукції тваринництва, підвищували мита на українську сільгосппродукцію, кондвироби, металопродукцію). Навіть Янукович став «поганим» для Кремля, а він сам протверезів. Своїми ультиматумами, небажанням рахуватися з українськими інтересами Кремль відлякує від російського вектора лояльного Януковича, підштовхує його до Заходу. А Захід тим часом охолов до України, йому незрозуміло, чого ж хоче вона сама; багаторічні розмови про європейськість, реформи, боротьбу з корупцією — тільки розмови, а на ділі — метляння між векторами.

Україна досі не вибрала свого шляху

Українці досі не визначилися, чого ж вони хочуть, нема єдиної мети. Протилежні вектори і зсередини розтягують країну. Якщо зона вільної торгівлі (за умовами СОТ) можлива і з ЄС, і з МС, то член­ство у двох організаціях взаємовиключне. Під Росію хочуть комуністи та їхнiй електорат, «совки», яким iз дитинства втовкмачили,що Захід загниває, що там експлуатують трудящих, лінчують негрів, розпалюють нову війну. Їм невтямки, чому «прогресивний» СРСР щез, а «загниваючий» Захід лишився. Серед прибічників ПРУ дуже багато хто хоче в єдину державу. А от для ПРУшних олігархів не все однозначно, їм Захід потрібен, бо там можна ховати гроші в офшорах, там можна відпочивати, навчати дітей, купувати нерухомість. Але їм не подобаються західні відкриті методи ведення бізнесу, засудження ЄС «наїздів» на конкурентів, крадіжок інтелектуальної власності, корупції. В українських капіталістів бізнесова мораль така ж, як у російських колег, але вони бояться більш сильного російського капіталу, який інвестиції перетворює на експансію (нафтопереробка в нашій країні вже на 85% російська). «Донецькі» переконані: право грабувати українські багатства мають лише українські олігархи. І під руку російського «єдиноначальника» вони йти не хочуть: не від великого патріотизму, їх лякає доля арештанта Ходорковського. Янукович, їхній лідер, не хоче бути «губернатором» України, якого Кремль може і змістити, тому йому потрібна ця Європа як противага (європейські цінності — небажаний додаток). Тому європейський вибір і записали у законі. Щодо народу, то більшість українців, на жаль, не переважна (48% проти 40%) обирає таки європейську модель. А от влада орієнтується на вже вичерпану двовекторність, намагається всидіти між двома стільцями. Нині позаблокова, рівновіддалена Україна, хоч і оголошує багатьох стратегічними партнерами, вигадує формули «3+1», «асоціативне членство», фактично одинока, не має вірних союзників, є не суб’єктом, а об’єктом політики.

Який вектор кращий?

На що ж мають орієнтуватися українські громадяни при виборі вектора? Теляча вигода від двох маток — не головний показник, але показовий. Росія не допомагає нам матеріально, зате вчить нас жити: як нам розуміти свою історію, хто є нашими героями, з ким нам дружити нині. Захід теж вчить нас жити — рекомендує позбутися корупції, проводити реформи, підвищувати рівень демократії, але він суттєво допоміг матеріально. На технічні проекти, розвиток демократії, на підтримку реформ, допомогу малому підприємництву було виділено більше 6 млрд. доларiв. Тільки у грудні 2012 р. Єврокомісія перерахувала Україні транш 28 млн. євро на реалізацію Енергетичної стратегії та виділила ще 68 млн. на розвиток енергетики, все це безплатна допомога. Окремо фінансується Чорнобильський фонд «Укриття». Донедавна внески донорів (млн. євро) становили: ЄС — 250; США — 183; Німеччина, Великобританія, Франція, Японія, Україна — від 60 до 45; Росія внесла 15,3 млн. У 2011 р. додатково внесли (млн. євро): ЄБРР — 120, Єврокомісія — 110, США — 123, Ро­сія — 45—50 млн. Непропорційним є вне­сок Росії, правонаступниці того СРСР, який відповідальний за атомну катастрофу.

Від СРСР Росія взяла собі три великi флоти та ще й прихопила кращу частину Чорноморського; вона не хоче ділитися зарубіжним майном СРСР. Німеччина надала компенсацію остарбайтерам за примусову працю, Росія, спадкоємниця СРСР iз його ГУЛАГом, нічого не дала колишнім в’язням, які побудували об’єкти та інфраструктуру в Сибіру, Заполяр’ї.

На Україну тиснуть звідусюди. Можна пригадати, як і Росія, і ЄС «кинули» нас із літаком Ан–70. Росія, як згадано вище, тримає несправедливу ціну на газ, обмежує український експорт, ЄС не поспішає надати Україні вигідні умови для зони вільної торгівлі. Важко бути одному у світі, тому країни об’єднуються. Важливим є те, що ж одержить Україна від вхо­дження в якесь об’єднання, союз. Росія «заохочує» Україну до союзу, до «русского мира», користуючись газовим вентилем, за вступ до МС обіцяють мільярдну вигоду, в основному — зниження ціни на газ. Але Росія починає з 2013 р. підвищення внутрішніх цін, щоб після 2015 р. вирівняти внутрішню та зовнішню доходність від газу. Європа ж поставила умови для вступу — демократія, чесний суд, інші цінності.

Ставлення Росії та ЄС до країни, яка потрапляє у відповідне об’єднання, разюче відрізняється. ЄС робить усе можливе, щоб урятувати Грецію від економічного краху. Росія забрала у Білорусі, члена Союзної держави, її ГТС, обмежила продаж нафти, відключає електропостачання за борги. Кому захочеться лізти слідом за «бацькой» у пекло? Той, хто обирає російський вектор, залишається об’єктом політики (російської). В «русском мире», у будь–якому політичному чи економічному об’єднанні домінуватиме Росія. У Митному союзі Росія має 57% голосів, Казахстан і Білорусь — по 21,5%; Росія одержуватиме 88% мита, Казахстан — 7,3%, Білорусь — 4,7%. Кому до вподоби митарства у Митному союзі? У Раді ЄС при прийнятті рішень Великобританія, Німеччина, Франція, Італія мають по 29 голосів, Іспанія та Польща — по 27, Словаччина, Литва, інші малі країни — по 7 (для них кількість голосів штучно завищена), а головне: найбільш важливі рішення приймаються тільки консенсусом. Вибір європейського вектора не сильно обмежить незалежність України, бо адміністративно–політична структура ЄС слабша за конфедерацію.

До кого пристанеш — таким i станеш

Не так важливий нинішній товарообіг (з Росією 60 млрд. доларiв, iз Митним союзом 65, з ЄС 60 млрд. доларiв), важливо, що саме Україна експортуватиме, що вироблятиме в перспективі. Дуже важливим фактором вибору є бачення того, якою Україна повинна бути, адже до кого пристанеш — таким і станеш. Якщо ми хочемо, щоб в Україні законсервувалися старі, енергоємні радянські технології (в Росії — такі самi, як у нас), щоб ми експортували напівфабрикати, продукцію, придатну лише для нас і Росії, щоб страждали від газового тиску, щоб у нас запанувала «регульована демократія» за російським зразком — можна вибирати російський вектор. Якщо ми хочемо модернізації економіки, розширення демократії, європейських стандартів життя — обираймо західний вектор. І ще треба враховувати, що ринок ЄС набагато потужніший за російський, туди тільки треба зуміти пробитися.

Треба розуміти, що вступ до ЄС, членство — не самоціль, а етап розвитку, реформування. Основну роботу ми маємо виконати для цього всередині країни, а у перетвореннях можемо розраховувати на допомогу ЄС. Вільна зона торгівлі з ЄС — перший крок в інтеграційному процесі.

Вибір російського вектора означатиме поглинання України, бо Росія — імперія, і всі об’єднання, створені нею, — це шлях в імперію. Ще за президентства Медведєва країни СНД оголошено «сферою привілейованих інтересів РФ». Імперії особливо потрібна Україна, бо її приєднання суттєво зміцнило б зазіхання Росії на глобальну роль у світі. Поки що її авторитет ґрунтується на другому у світі ядерному потенціалі, запасах газу, а за величиною ВВП вона лише на 10–му місці; зi Сходу на РФ мирно насувається Китай. Для зростання потужності російського «паровоза», для топки потрібні українці та білоруси.

Попри заклики до євроінтеграції нинішня влада намагається тримати Україну рівновіддаленою від Росії та Європи. Але не можна вічно стояти на розтяжцi чи коливатися між двома цілями. Пригадується бідна тварина, яку Буридан тримав на рівній відстані від двох копиць сіна — вона померла від голоду. Більшість українців (ще живі ті, хто пам’ятає Магадан) звертається до Януковича: «Не наслідуй Буридана, Брюссель краще Магадана». Неприпустимо будувати Магадан і в Україні, встановлюючи абсолютну владу, придушуючи опозицію.

Наш розумний вибір — це Євросоюз. Не можна обмежитися лише зоною вільної торгівлі: ЄС — не лише економічне співтовариство, а співтовариство світоглядних цінностей, в якому панує демократія без обмежувальних додатків «керована» чи «контрольована».

Два вектори — добре, а більше — ще краще

Європейський і російський вектори важливі для України тому, що вона розташована між цими країнами; тут треба зробити остаточний, але правильний вибір. Але якщо говорити глобальніше, не тільки про входження до ЄС (зближення як перший крок), а про пріоритети зовнішньої політики, то вона для України має бути багатовекторною. Перш за все треба не загострити стосунки з Росією, але оминути пастку; відносини мають бути добросусідськими, але рівноправними. Україні потрібні ринки Росії та інших країн СНД. Вектори української політики мають бути спрямовані також на дві найбільш економічно потужні держави — США і Китай. Вони не загрожують нашій незалежності: США — за океаном, а Китай наблизиться до наших кордонів лише після мирного поглинання Росії, а це станеться не так скоро. Після приходу Обами інтерес США до теренів СНД впав, Україні потрібно й надалі розвивати стосунки. Розумні голови в оточенні Януковича запропонували активізувати китайський вектор. Якщо все, що задекларовано, буде втілюватися в життя, то в Україну підуть китайські інвестиції, вона може стати для Китаю плацдармом економічного просування в Європу. А ще ж є Японія, Індія, Бразилія (спільний космічний проект iз нею започаткував ще Ющенко), інші, крім Китаю, азійські тигри. Україні потрібно побільше векторів, хороших і різних.

Ігор ДЕМ’ЯНЧУК,
кандидат технiчних наук
  • Волевиявлення невільних

    Вибори на окупованих територіях Донецької та Луганської областей іще навіть не почалися, а ексцеси довкола них уже тривають. Минулої п’ятниці активісти та симпатики полку «Азов» влаштували під стінами Верховної Ради ціле фаєр-шоу, погрожуючи розігнати парламент, якщо вибори (а відповідно, і легітимізація самопроголошених «республік») усе-таки відбудуться. >>

  • Євробачення-2017. Показує гривня-ТБ

    Блискуча перемога Джамали, окрім усього іншого, означає й потребу прийняти наступний конкурс у Києві. Втім це може бути й інше українське місто. Пропозиція організувати Євробачення-2017 у Криму, звісно, звучить вельми привабливо, але будьмо реалістами. >>

  • Так минають прем’єри

    Недавня відставка Арсенія Яценюка була довгим та болісним процесом. Але найбільш прикрим є не це. А те, що Яценюк пішов примусово-добровільно: не тоді, коли відчув, що настав його час, а тоді, коли його підштовхнули до цього чисельні й заплутані «договорняки» на найвищому рівні. >>

  • Термоядерні промені чучхе

    Випробування Північною Кореєю водневої бомби запускає цілий ланцюг асоціативних роздумів. Передусім про те, чи є ефективним договір про нерозповсюдження ядерної зброї (ДНЯЗ)? А також про те, чому ті, хто грає за правилами (як Україна), опиняються у програші, тоді як ті, хто правила порушує (як КНДР) отримують можливість говорити зі світом iз позиції сили? >>

  • Богдан Гаврилишин: Неефективність уряду виснажує Україну

    Богдан Гаврилишин — засновник благодійного фонду свого імені, який сприяє становленню людей нової генерації (стипендії, гранти, стажування), член Римського клубу (міжнародна організація, в яку входять представники політичної та економічної еліти 30 країн світу), директор Міжнародного інституту менеджменту МІМ-Женева, фундатор економічного форуму в Давосі, учасник Ініціативної групи «Першого грудня». >>

  • Де шукати щастя?

    Згідно з оприлюдненим 16 березня у Римі звітом ООН World Happiness Index 2016 («Індекс рівня щастя у світі-2016»), Україна посіла 123-тє місце з охоплених дослідженням 156 країн світу. Нашими сусідами по «щастю», чи радше «нещастю», є африканські країни Кенія (122-ге місце) та Гана і Конго (124-те і 125-те місця). >>