Депутати з провладної так званої бiльшостi Верховної Ради минулого скликання, виконуючи чи то якийсь наказ, чи то замовлення, не звертаючи жодної уваги на думку i потреби корiнного населення, що споконвiку проживало на територiї України, прийняли закон про засади мовної полiтики, яким закрiплено мовнi привiлеї колишнiх колонiальних адмiнiстраторiв та рiзних переселенцiв–поселенцiв за рахунок звуження мови тих же таки аборигенiв.
Прийняття ж цього закону i справдi нагадувало виконання наказу: нiхто i нiчого не обговорював, нiхто не зважував усi «за» i «проти», а просто Чечетов пiдняв руку, махнув нею — i братiя слухняно проголосувала. Та й за брехнею справа не стала. На екрани телевiзорiв випустили рiзних спікерів, якi, вiдпрацьовуючи ситi депутатськi харчi й привiлеї, з розумним виглядом узялися доводити, що чорне — це бiле, а якщо не вдавалося чорного кобеля вiдмити добiла, то морду ящиком — i пiшло–поїхало умовляти: «Ну ми ж щось та робимо, ну щось не вийшло, ну десь помилилися, ну...» Чи не нагадує це щось?
Позаяк закон є закон, то обговорювати його, мабуть, немає сенсу, а от кiлька слiв про його пiдготовку, мабуть, сказати варто.
Щодо Кiвалова, то з якого боку на нього не дивись, скiльки його не слухай, а не складається думка, що це гiгант iнтелектуальної ниви. А враховуючи його шулерську дiяльнiсть на виборах 2004 р., то й узагалi важко сказати про нього щось позитивне. А Колеснiченко — це високоiдейний i, як кажуть росiяни, «матьорий» україноненависник, який тим, що вiн робить i що говорить, ну дуже вже нагадує розкуркульникiв 1932—33 рр.
Чи могли цi люди «склепати законопроект»? Так, могли, адже дурне дiло нехитре, тим бiльше що для того, щоб iдеї Валуєвського циркуляру, Енського указу i т. iн. прикрити фiговим листком закону, багато розуму не потрiбно.
У пресi оприлюднювали думку, що цей законопроект розроблено за межами України. Тож чи мiг вiн бути розробленим за межами нашої держави? Як переконують дiї урядовцiв нинiшньої влади, не тiльки це цiлком можливо. Так, Дмитро Табачник пiсля призначення його мiнiстром освiти заявив, що пiдручники з iсторiї України, тобто нашої iсторiї, для нас писатимуть спiльно з iсториками Росiї. Нинi широкому загалу достеменно невiдомо, чи писали цi пiдручники тут i погоджували з росiйськими рецензентами–цензорами, чи готували їх десь в iншому мiсцi. Але факт залишається фактом: у виданих останнiм часом пiдручниках iз новiтньої iсторiї України для старших класiв середньої школи пропущено цiлих 20 рокiв, упродовж яких кремлiвська влада вiдзначилася найбiльшими «заслугами» перед Україною. І зроблено це в досить хитрий спосiб. Один iз пiдручникiв закiнчується 1921 роком, а той, що для наступного класу, починається з 1941 р. Нiби ми й не жили в тi роки й нiяких подiй не вiдбувалося. А раз так, то якi можуть бути розмови з приводу репресiй до ВЧК–ОГПУ–НКВС, iз приводу Голодомору...
Зважаючи на таку турботу наших можновладцiв про iнтереси Росiї на шкоду нашим, виникає запитання: хто i яку гарантiю може дати, що мовний закон розробляли не в центрах, якi опiкуються питаннями збереження України у сферi iнтересiв Росiї, «русского мiра»? У такому разi той факт, що при розглядi законопроекту у Верховнiй Радi не було замiнено жодного слова, виглядає цiлком логiчним i зрозумiлим — не було на це «височайшего разрєшенiя» вiд розробникiв.
Правда, пiсля збурення громадськостi, викликаного прийняттям «мовного» закону, яке бiльше нагадувало ратифiкацiю, зiбранi в Президента вченi–мовознавцi буцiмто внесли якiсь змiни до нього. Але вiз i нинi там. Мабуть, знову ж таки, зверху «нє соiзволiлi» дати санкцiю на розгляд їх у парламентi.
Чисельність населення у будь-якій країні є фактором, що безпосередньо впливає на подальший розвиток суспільства — уповільнює чи прискорює його, а також вважається базисом економічного, соціального, політичного, культурного, духовного та інтелектуального розвитку держави. >>
На перший погляд, це несумісні речі, проте вони є різними формами матерії та енергії, перетворені фізикою і біофізикою. Багато тисячоліть людина пізнавала Світ — від плескатої Землі до нейтрона й пульсара; пристосовувалася до природи, накопичувала досвід використання природних явищ на свою користь. Незрозумілі явища приписували «галузевим» богам; творилися міфи, з яких формувалася релігія. >>
Події, які відбуваються у сучасному світі, вимагають від нас, українців, бути особливо пильними. Озвіріла влада Москви йде на все, щоб порушити встановлений мир і порядок у світі, одурманити населення Росії, виправдати свою агресивну політику щодо своїх сусідів. Особливу роль у цій справі відіграє Московська церква як підрозділ ФСБ. >>
Проблеми, притаманні нашому життю, не зникли після виборів до Верховної Ради, а лише загострилися та ще й довели, що виборець не мудріший за дурного карася. Подивімося на партії, які прийшли в парламент. >>
Після Полтавської битви 1709 року, зламавши незалежницький спротив волелюбних українців на чолі з Мазепою, московський цар Петро І в 1721 р. проголосив Московію називати Росією, а себе — імператором Російської імперії, хоча Залісся (тобто Московія) ніякого відношення до Київської Руси-України не мало, її історичне минуле — в Золотій Орді. >>
