Артезіанський джин

12.12.2012
Артезіанський джин

Пластикова тара — зручна, але варто пам’ятати, що вона все–таки одноразова. Фото Юрія САПОЖНІКОВА.

Неподалік мого дому розташований бювет. Щодня бачу десятки людей, які приходять сюди по воду. Хтось із звичайними 1,5—2–літровими пластиковими пляшками, хтось із трохи більшими «баклажками» з–під купленої води. Власне, я й сама досі приходила сюди з такою ж тарою. Доки не почула на засіданні прес–клубу Журналістського фонду НСЖУ від відомого фахівця–технолога, що, набираючи артезіанську воду в таку тару, ми можемо зашкодити здоров’ю. «Ні в якому разі не варто набирати воду з бюветів і зберігати їх у ПЕТ–пляшках, — наголошує професор, доктор медичних наук Тетяна Стрекаленко. — І тим більше молоко. Ця тара підійде хіба що для керосину — не більше». Чому — автор цих рядків вирішила детальніше розпитати фахівця.

 

Коли на пластику з’являються «зморшки»...

«Ми забуваємо, що пластикова пляшка є одноразовою, — каже Тетяна Василівна. — По–перше, коли ми випиваємо з неї воду, туди потрапляє ціла низка мікроорганізмів, в тому числі й патогенних, які є в повітрі. Будь–яка вода має в своєму складі певну кількість органічних речовин. Ми цього не відчуваємо, а мікроорганізмам цього цілком достатньо для посиленого розмноження. По–друге, при повторному використанні тара зазнає перепадів температури, при цьому посилюються процеси старіння пластика. Що це таке? Як і в людини, там з’являються «зморшки» — тріщини, завдяки їм мікроорганізми легше прикріплюються до поверхні, а з самого пластику починають виділятися шкідливі хімічні компоненти». Якщо ж вода в такій тарі стоятиме на кухні, скажімо, біля гарячої батареї чи на сонці — всі ці процеси прискорюватимуться в кілька разів!

Що ж робити? Адже пластикова тара, як не крути, найзручніша для походів по воду. Не йти ж до бювету зі скляними банками! Фахівець радить набирати воду в старе–добре емальоване відро. Незручно? Тоді можна використовувати спеціальні багаторазові каністри з полімеру для харчових продуктів, а якщо такі придбати не вдалося, то, принісши воду в одноразовому бутлі, пані Тетяна радить виливати її в емальоване відро або скляну банку. Проте в жодному разі не тримати воду в «пластику». А якщо одноразові пляшка чи бутель зсередини пожовтіли, позеленіли (що свідчить про розвиток патогенної флори) або давно використовуються і пластик відповідно вже не прозорий, а мутний — з такою тарою прощайтеся не роздумуючи. Інакше вода, яку принесете, мало чим відрізнятиметься від тієї, що тече з–під крана.

Скло і пластик — хто кого?

Також Тетяна Стрекаленко не зовсiм згодна з думкою, що купувати воду краще в скляній пляшці, а не пластиковій. «Як медик і як технолог можу запевнити, що із ПЕТ–пляшки нічого поганого у воду не потрапляє, принаймні під час терміну її придатності і при правильному зберіганні». Справді, мало хто звертає увагу, що на пляшках iз водою написано: зберігати у темному місці за температури від 5 до 20 градусів, берегти від прямих сонячних променів. «А в нас як? У кіосках ще й на сонечко виставлять, щоб усі бачили! — продовжує Тетяна Василівна. — Звичайно, в тій воді будуть і бісфеноли (небезпечна для здоров’я людини хімічна складова пластику, яка при нагріванні може потрапляти в харчові продукти. — Авт.), і що завгодно».

До того ж з точки зору екології, наголошує фахівець, скляна пляшка не така вже й безневинна. «Адже для приготування одного літра питної мінеральної води, яка буде продаватися в цій пляшці, потрібно використати 10 літрів такої ж води на миття й ополіскування тари. Натомість для розливу одного літра води у ПЕТ–пляшку потрібен власне лише літр води — саме тієї, яку й питиме споживач», — зауважує Тетяна Стрекаленко.

 

МАЙТЕ НА УВАЗІ

«УМ» також поцікавилася, наскільки безпечними є величезні бутлі, в яких розвозять воду в квартири й офіси. Адже їх використовують багаторазово. «Ці бутлі виготовляють з полікарбонату, теж полімеру. Але порівняно з ПЕТ–пляшками він більш стійкий до механічних пошкоджень і високих температур, — каже «УМ» Олена Бухамет, головний технолог одного з підприємств з доставки води. — Звичайно, для обробки і миття гарячою водою він має межу — не більше 80 градусів. Тому що потім полікарбонат може так само руйнуватися, як і ПЕТ. Для миття такої тари використовуються спеціальні хімічні розчини, кислотні або лужні, які не руйнують полікарбонат. Тому багаторазове використання такої тари при врахуванні цих вимог є цілком безпечним».

  • Тепло із сажею

    На тривалі застереження екологів щодо небезпеки, яку несе мешканцям міста Ладижин та доброму десятку довколишніх населених пунктів стара система очистки й зношені фільтри Ладижинської ТЕС, і досі ніхто не зважав би, якби цього року ладижинців кілька разiв не засипало сажею. Окрім місцевого спиртового заводу, під підозру потрапила й теплоелектростанція... >>

  • Комфорт серед лісу

    Боярська лісова дослідна станція — єдине на сьогодні навчальне підприємство на пострадянських теренах, яке має FSC-сертифікат лісоуправління та внутрішнього ланцюга поставок, що засвідчує її статус. Нещодавно на базі її Дзвінківського навчально-науково-виробничого центру відкрито сучасну базу практичного навчання. >>

  • Чорнобиль нас нічого не навчив

    Від пожежі на нафтобазі біля Василькова на Київщині минуло не так багато часу, але ця страшна екологічна біда знову змусила нас пригадати уроки Чорнобиля 1986 року. >>

  • Друге життя «енерджайзера»

    Чи задумувалися ви, скільки щодня батарейок викидають українці до сміттєвих контейнерів? Тисячі! Хоча на кожній з них є попереджувальний знак, що викидати відпрацьовані елементи живлення заборонено. Але оскільки мережа збору використаних батарейок у нас просто відсутня, ті однак опиняються на звалищах, завдаючи величезної шкоди довкіллю. >>

  • Життя за законами природи

    Коли торік у вересні на лісовій околиці села Уторопи Косівського району ведмедиця напала на 55–річного місцевого жителя, зламавши йому щелепу, вибивши око й відкусивши носа, дехто із запальних горян вибухнув гнівом на адресу Національного природного парку «Гуцульщина». >>

  • Трилер про золоту рибку

    Цього жовтня надії мешканців Донбасу поласувати свіжою рибкою під час чергової путини на «домашньому» Азовському морі катастрофічно не виправдовуються. Рибні ряди базарів зустрічають порожнiми прилавками. Якщо й трапиться випадковий продавець, то запропонує хіба що дрібного — кістки та голова — бичка або молодь пеленгаса, яку не на пательню хочеться класти, а ридати над її довчасно загубленою долею. >>